Читати книгу - "Трістрам Шенді"

Розділ ІX

Дядько Тобі підійшов до свого бюро – поклав у кишеню штанів гаманець і, наказавши капралові сходити рано-вранці за лікарем, – уклався в ліжко й заснув.

Розділ X

Закінчення історії Лефевра

Наступного ранку сонце ясно світило у вічі всіх жителів села, окрім Лефевра і його засмученого сина; рука смерті важко придавила його повіки – і колесо над колодязем уже ледве оберталося навкруг кола свого – коли дядько Тобі, що встав на годину раніше, ніж зазвичай, увійшов до кімнати лейтенанта і, без жодної передмови або вибачення, сів на стілець біля його ліжка; не рахуючись ні з якими правилами та звичаями, він відкрив запону, як це зробив би давній друг і побратим по зброї, та запитав хворого, як він почувається, – як спочивав уночі, – на що може поскаржитися, – де у нього болить – і що можна зробити, щоб йому допомогти; – після чого, не давши лейтенантові часу відповісти на жодне із поставлених питань, виклав свій маленький план по відношенню до нього, складений напередодні ввечері у співпраці з капралом. —

– Ви прямо звідси підете до мене, Лефевре, – сказав дядько Тобі, – в мій будинок, – і ми пошлемо за лікарем, аби він вас оглянув, – ми запросимо також аптекаря, – і капрал ходитиме за вами, – а я буду вашим слугою, Лефевре.

У дядькові Тобі була прямота, – не результат вільного поводження, а його причина, – яка дозволяла вам одразу проникнути в його душу і показувала вам його природну доброту; з цим з’єднувалося в обличчі його, в голосі і в манерах щось таке, що незмінно вабило нещасних підійти до нього й шукати у нього захисту; ось чому, не закінчив іще дядько Тобі і половини своїх люб’язних пропозицій батькові, а син уже непомітно пригорнувся до його колін, схопив за закоти каптана й тягнув його до себе. – Кров і життєві духи Лефевра, що починали в нім холодіти, і сповільнюватись, і відступати до останнього свого оплоту, серця, – очуняли й рушили назад, з примерклих очей його на мить спала пелена, – з благанням подивився він дядькові Тобі в обличчя, – потім кинув погляд на сина, і ця єднальна нитка, хоч і тонка, – ніколи відтоді не обривалася.

Але сили життя швидко відринули – очі Лефевра знову заволоклися пеленою – пульс зробився нерівним – припинився – пішов – забився – знову припинився – рушив – став. – Чи треба ще продовжувати? – Ні.

Розділ XІ

Я так рвусь повернутися до моєї власної історії, що залишок історії Лефевра, починаючи від цієї зміни в його долі й до тієї хвилини, як дядько Тобі запропонував його мені в наставники, в небагатьох словах доказаний у наступному розділі. – Усе, що необхідно додати до цього, зводиться до того, що дядько Тобі разом із молодим Лефевром, якого він тримав за руку, провів бідолашного лейтенанта, на чолі похоронної процесії, на кладовищі – що комендант Дендермонда віддав його останкам усі військові почесті – і що Йорик, аби не відставати, – віддав йому вищу почесть церковну – поховавши його біля вівтаря. – Здається навіть, він виголосив над ним надгробну проповідь. – Кажу: здається, – тому що Йорик мав звичку, як, зрештою, і більшість людей його професії, зазначати на першій сторінці кожної створеної ним проповіді, коли, де і з якого приводу її було виголошено; до цього він зазвичай додавав яке-небудь коротеньке критичне зауваження відносно самої проповіді, рідко, втім, особливо для неї втішне, – наприклад: – Ця проповідь про Мойсеєві закони – мені зовсім не подобається. – Хоч я вклав у неї, не можна не признатися, купу вченого мотлоху, – але все це дуже заїжджене та збите найубогішим чином. – Робота вкрай легковага; що було у мене в голові, коли я її вигадував?

– Достоїнство цього тексту в тому, що він підійде до будь-якої проповіді, а достоїнство проповіді в тому, що вона підійде до будь-якого тексту.

– За цю проповідь мене буде повішено, – тому, що вкрав велику її частину. Лікар Пейдагун мене викрив. Ніхто не зловить злодія краще, ніж злодій.

На звороті півдюжини проповідей я знаходжу напис: так собі, й більше нічого, – а на двох: moderato;[275] під тим і іншим (якщо судити з італійського словника Альтієрі, – але головним чином із зеленої мотузки, мабуть, висмикнутої з хлиста Йорика, якою він перев’язав в окрему пачку дві заповідані нам проповіді з позначкою moderato і півдюжини так собі) він мав на увазі, можна сказати з певністю, майже одне і те ж.

Одне тільки важко поєднати з цією здогадкою, а саме: проповіді, помічені moderato, в п’ять разів кращі за проповіді, помічені так собі, – в них удесятеро більше знання людського серця, – в сімдесят разів більше дотепності й жвавості – та (щоб дотримати порядок у цьому наростанні похвал) – вони виявляють у тисячу разів більше таланту; – вони, на довершення всього, безмежно цікавіші тих, що пов’язані в одну пачку з ними; з цієї причини, якщо драматичні проповіді Йорика буде коли-небудь опубліковано, то хоча я включу в їх зібрання тільки одну з числа так собі, проте без щонайменшого вагання наважуся надрукувати обидві moderato.

Що міг мати на увазі Йорик під словами lentamente,[276] tenute,[277] grave[278] й іноді adagіo[279] – стосовно богословських творів, коли характеризував ними деякі зі своїх проповідей, – я не беруся вгадати. – Ще більше спантеличений я, знаходячи на одній all’ottava alta,[280] на звороті другої con strepіto,[281] – на третій sіcіlіana,[282] – на четвертій alla capella,[283] – con l’arco[284] на одній, – senza l’arco[285] на іншій. – Знаю тільки, що це музичні терміни і що вони щось означають; а оскільки Йорик був людиною музичною, то я не сумніваюся, що, прикладені до названих творів, оригінальні ці метафори викликали в його свідомості дуже різні уявлення про внутрішній їх характер – незалежно від того, що б вони викликали у свідомості інших людей.

Серед цих проповідей є і та, що, не знаю чому, завела мене у справжній відступ, – надгробне слово на смерть бідного Лефевра, – виписана дуже ретельно, як видно, з чернетки. – Я тому про це згадую, що вона була, мабуть, улюбленим твором Йорика. – Вона присвячена тлінності й перев’язана навхрест