Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Як і всі ми.

Лайонз наповнив келих бренді і вклав його в руку свого друга.

— Альдусе, ти не мусиш звинувачувати себе в тому, що скоїла Елайза.

— Я звинувачую себе. Я не хотів знати, але я мав запідозрити, — Гренвілл зітхнув і випив увесь бренді одним ковтком. — Я знав, що заради Чарльза вона здатна на все. Але вбивати заради нього?

— Ми не знаємо, чи робила вона все це власноруч. Джек Б’юрк присягається, що він не Жнець, але він може бути причетним до цього.

— Тоді, беззаперечно, вона підбурювала до цього, — Гренвілл зазирнув у свій порожній келих і тихо сказав: — Елайза завжди хотіла все контролювати, із самого дитинства.

— Що у наш час жінка може справді контролювати, Альдусе?

Голова Гренвілла обвисла, і він тихо сказав:

— Бідолашна Аурнія не могла контролювати взагалі нічого. Мені немає виправдання за те, що я зробив. Лише те, що вона була чарівна, така чарівна! А я — лише старий чоловік.

— Ти намагався робити шляхетні речі. Опікувався цією справою, залучив містера Вілсона до пошуків дитини і був готовий турбуватися про неї.

— «Шляхетні»? — Гренвілл похитав головою. — Шляхетним було б узяти під опіку Аурнію кілька місяців тому замість того, щоб подарувати їй красиве намисто й піти геть, — він підвів погляд, у його очах було страждання. — Присягаюсь тобі, я не знав, що вона носить мою дитину. До того самого дня, коли побачив її, що лежала гола на столі для розтину. Коли Ерастус зауважив, що вона нещодавно народила, аж тоді я усвідомив, що у мене була дитина.

— Але ти ніколи не розповідав про це Елайзі?

— Нікому, окрім містера Вілсона. Я твердо вирішив забезпечити добробут дитини, але знав, що Елайза відчує загрозу. Її померлому чоловікові не поталанило з грошима. Вона жила тут за мій кошт.

«А ця нова дитина могла на все це зазіхнути», — подумав Венделл.

Він подумав про всі образи у бік ірландців, які чув з вуст сестер Веллівер та матері Едварда Кінгстона. Насправді майже від усіх світських левиць у найкращих домівках Бостона. Те, що її такий коханий синочок не міг забезпечити своє власне життя, а тепер ще й мав поступитися своїм майбутнім виродку якоїсь покоївки, дуже обурило Елайзу.

Але все ж саме ірландка в підсумку переграла її. Роза Конноллі зберегла дитину живою, і Венделл уявляв собі страшну лють Елайзи, коли дівчині вдавалося вислизати з її рук день за днем. Він думав про варварські рани на тілі Аґнес Пул, про катування Мері Робінсон, і зрозумів, що справжньою ціллю люті Елайзи була Роза та кожна подібна до неї дівчина, кожна обдерта іноземка, яких повно на вулицях Бостона.

Лайонз узяв келих Гренвілла, наповнив його знову й повернув до руки господаря.

— Вибач мені, Альдусе, що я не взяв розслідування під свій контроль раніше. На той час, коли я взявся до справи, той ідіот Претт уже привернув увагу суспільства до цього кривавого божевілля, — Лайонз похитав головою. — Боюся, що молодий містер Маршалл став нещасною жертвою його істерики.

— Претт має за це заплатити.

— О, він заплатить! Я подбаю про це. Коли я закінчу, його репутацію ніщо не врятує. Я не заспокоюся, доки не вижену його з Бостона.

— Не це зараз важливо, — тихо сказав Гренвілл. — Норріса не повернути.

— Що дає нам певні можливості. Є спосіб зменшити збитки.

— Щоти маєш на увазі?

— Ми більше нічим не можемо допомогти містерові Маршаллу. І ніщо йому вже не зашкодить. Він не зможе перенести страждань більше, ніж уже переніс. Ми можемо дозволити цьому скандалу тихо забутися.

— І не виправдати його імені?

— Ціною імені твоєї родини.

До цього часу Венделл сидів мовчки. Але зараз він був такий вражений, що не стримав язика за зубами.

— Ви хочете, щоб Норріса поховали як Вестендського Женця? Коли ви знаєте, що він невинний?

Констебль Лайонз поглянув на нього.

— Є інші невинні, на яких треба зважати, містере Голмс. Юний Чарльз, наприклад. Уявіть, як йому боляче, що його мати вирішила покінчити з життям. Ще й привселюдно. Чи хочете ви змусити його жити з болючим усвідомленням того, що його мати — жорстока вбивця?

— Але ж це правда, чи не так?

— Суспільство не заслуговує на правду.

— Але заслуговує Норріс. Пам’ять про нього.

— Його з нами більше немає, і він не матиме жодного зиску від виправдання. А ми не будемо його звинувачувати. Ми просто мовчатимемо і дамо суспільству зробити власні висновки.

— Навіть якщо вони будуть хибними?

— Кому це зашкодить? Нікому з тих, хто ще дихає, — Лайонз зітхнув. — У будь-якому разі, суд ще попереду. Містера Джека Б’юрка, вочевидь, повісять за вбивство Біллі Піггота, це щонайменше. Правда тоді може відкритися, і ми не станемо її приховувати. Але й афішувати не станемо.

Венделл подивився на Гренвілла, який сидів мовчки.

— Сер, ви дозволите статися такій несправедливості щодо Норріса? Він заслуговує на краще.

Гренвілл тихо сказав:

— Я знаю.

— Лише хибна шляхетність вашої родини може змусити вас спаплюжити ім’я безневинної людини.

— Я маю подбати про Чарльза.

— Це все, що вас турбує?

— Він мій племінник.

Раптово ще один голос втрутився у розмову.

— А як щодо вашого сина, докторе Гренвілл?

Приголомшений, Венделл повернувся і витріщився на Розу, яка стояла у дверях вітальні. Горе стерло кольори з її обличчя. Те, що він побачив, мало нагадувало енергійну молоду дівчину, якою вона колись була. Натомість він побачив незнайомку, уже не дівчину, а жінку з кам’яним обличчям, яка стояла прямо й незворушно. Її пильний погляд було спрямовано на Гренвілла.

— Певна річ,