Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

І він затихнув, вочевидь виснажений спробами говорити.

Робард виструнчився і зустрівся поглядом із лейтенантом.

— Ніколи не здається, — тихо промовив він. — Навіть коли варто було б. Не довго йому лишилося жити.

Їдучи в хатинці на курячих ніжках по безлюддю, яке щойно змінило буколічний феодальний устрій на трансцендентний постгуманізм без найменшого перехідного періоду, Буря Рубенштейн марив сном про крах імперій.

На ідеологічному рівні революціонери були віддані ідеї трансцеденції, якої самі до пуття не розуміли, аж поки та не настала у повній мірі, нерозбавлена і незбагненна, немовби айсберг дивної інформації, проламавши кригу, сплив у замерзлому морі ентропії. Ніхто не виявився до неї готовий; їх ніхто про це не попередив. Вони тішили себе туманними спогадами про міфічні інтернети й машини достатку, що мали би вести їх уперед, та мали каргокультні переконання про цінність технологій. Та слона-то вони якраз і не впізнали. Вони не мали ані найменшої гадки про те, якої форми набудуть новітні явища, а їхні побажання породжували мутантів, які плодилися у фазовому просторі Фестивальної машинерії.

Уявіть собі, як це — вирости без телефонів (факсів, відеопереговорів, онлайн-перекладу, розпізнавання жестів, автоматичного світла). Казки розповідали про те, що можна було обмінюватися миттєвими повідомленнями по всьому світу, і це називалося емейлом. Але казки не попереджали, що цей самий емейл може перетворитися на рот у найближчому об’єкті, який промовлятиме до тебе вустами друга, але саме так вони природно збереглися в пам’яті, а не в образі незвичних текстових даних та мережі поштових маршрутизаторів. Не звичний мати справу з людськими культурами земного типу, Фестиваль міг тільки здогадуватися про природу чудес, яких від нього вимагали. А тому дуже часто помилявся.

Про зв’язок Буря знав усе; малим його на руки садовив дідусь і розповідав легенди, що їх чув від свого дідуся про системи управління інформацією, що повідомляли управлінців про все, що вони тільки могли знати про світ і навіть більше, легенди про дивних геніїв людських ресурсів, що могли довільно навчати будь-яким умінням. Дехто із більш інформатизованих дисидентів Нового Петрограда спільними зусиллями склепали одну штуку, яку й назвали системою управління інформацією: натикали в місті попідстрішшю камер з прикритими циклопічними очима, які тепер постачали картинки в центральну цифрову систему революції.

Перш ніж покинути Плоцьк Бурі довелося провести якийсь час разом із Тимошевським, який вирішив п’явками полікувати роздуте чуття його власної важливості й нагадати Рубенштейну, що він хоч і старший, але все ж таки простий управлінець у совєті Нового Петрограда. Своєю чергою цей совєт — лиш паразит на тілі вільного ринку, врівноважувальний алгоритм, якого позбудуться, щойно з’явиться воістину прекрасне й рівне поле для подальшої гри. А ще Олег прикладав червів задля встановлення контакту із нервовою системою Бурі, од чого місця, де ті присмоктувалися, нестерпно свербіли і навіть трохи пекли. Тимошевському довелося ставити гострі питання щодо походження дивної схильності Бурі до буржуазного інкременталізму і навіть підштовхувати свого колишнього колегу до згоди на апґрейд, урешті-решт альтернативи йому не лишили. Враховуючи мандрівний спосіб життя Рубенштейна, ЦК міг його просто списати, якби він знову надовго пропав із радарів. Саме тому так сильно свербіла голова, саме тому його переслідували дивні видіння, поки черви Комітету державного зв’язку налагоджували робочі відносини з його мозком.

Буря бачив растрові сни в псевдокольорах, із висоти дахів столичного міста. Революція ніколи не спить, революція багатозадачно вправлялася з його недоладним латеральним тілом, одганяючи дрімоту від синапсів, настановляючи їх розпізнавати підозрілу поведінку. Попри всі зміни, які впали на пореволюційне місто, Бурі було трошки бентежно і якось навіть заспокійливо дізнатися, що воно продовжувало жити. Ось із тіні в тінь перебігає якийсь юнак, очевидно, на північне побачення з подружкою; ось відбувається щось похмуріше, собаки б’ються за право тимчасової опіки над чиїмись кістками, а квартальний сторож пантрує на ображеного домо­власника із поглядом убивці. Ніби в уповільненій зйомці, росли й ділилися будинки — великі нерухомі організми, під’юджувані своїми внутрішніми симбіонтами. Все здавалося Рубенштейну невимовно чужим: химородне напівжиття повзло колись знайомим містом, яким гуляли відлуння старорежимного буття, а тепер схожим на труп у відкритій домовині. І навіть сліпуче світло від нічного човника, який сідав на полі за містом, не здатне було повернути колишнього, знайомого йому життя тут.

А ще Буря снив про свою сім’ю, про дружину, якої не бачив чотирнадцять років, і про п’ятирічного сина, чиє пухкеньке обличчя розмивала відстань. (Внутрішнє заслання не передбачало примусового відділення від родини, але його дружина походила із солідного середнього класу, а тому, почувши вирок, одразу відреклася від чоловіка і таким чином одержала офіційне право на роздільне проживання.) За ним по п’ятах ішла безпорадна, слабка самотність, яку він проклинав кожної миті в денному житті, варто було тільки її помітити. Революційна хунта не сильно й змінила плин подій; вона стала ядром кристалізації значно ширших явищ, лінзою, що звела у фокус пекучі промені народного обурення та скерувала їх на рештки старого режиму, але сама по собі і в своїй суті мало чого досягла. Люди, несподівано обдаровані безмежними багатствами та знаннями, дуже швидко засвоїли, що ніякого уряду їм узагалі не потрібно, і це виявилося справедливим і для підпільників, і для селян із робітниками, яких ті хотіли мобілізувати. Мабуть, саме це й намагалися розтовкмачити йому Критики відтоді, як викрали з кабінету революційного совєту: революція, якої він так жадав, не потребувала Бурі Рубенштейна.

Другого ранку від початку розшуків Фелікса Буря одразу прокинувся виснаженим у закапелку хати на курячих лапах, у нього боліло тіло, він добряче змерз у ноги. Сестра 7-ма десь шаруділа й шуміла в підліску понад стежкою, а по периметру галявини, на якій вони зупинялись, виросли яскраві юрти з полімерного покриття. Навколишній гай звитяжно боровся з велетенською чагою,