Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ваші пальці пахнуть ладаном 📚 - Українською

Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ваші пальці пахнуть ладаном" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107 108 ... 155
Перейти на сторінку:
синема назнала? Режисера, артиста, такого самого, як і сама, в кіно залюбленого – нащо тепер він їй?

І так було жаль себе, нещасного, нікому, навіть рідній жінці, не потрібного, самотнього!.. Така безвихідь, що терпіти її далі було несила. І Володимир якось пішов до отця Агафона в храм Николи на Горі – за порадою, як йому далі жити-бути?

Отець Агафон такий був древній та ветхий, що здавався вже не від світу цього. Сидів, склавши жовті сухі руки з синіми жилками на ціпок, поклавши на них гостре підборіддячко і слухав його не блимаючи…

Очі в отця добрі, ясним світлом зорили з-під кущуватих брів і наче проникали в саму душу Холодного.

І сам він був білий, як маківка на плесі…

– Бачу, тягар у тебе на душі і в мислях неспокій. Здається мені, з дружиною в тебе, сину мій, не все гаразд. От і терзаєшся… Мислі усякі негарні лізуть у голову твою, в душу твою і в серце зміями заповзають – жени їх пріч, чоловіче добрий! З Богом треба жити, а не з нечистю, що посилає розпуку на нас…

– Дружина моя кохана більше не любить мене, отче, – як застогнав Володимир.

– А ти поверни любов її. Маєш це зробити, маєш.

– Що вмерло, отче, того не оживити. Розлучитися я хочу з нею.

– Сину мій! Церква схвалює розлучення лише в одному випадку – якщо хто з подружжя викритий буде на перелюбстві. У вас сіє було?

– Ні, ні, отче. Перелюбства у нас, слава Богу, не було і немає.

– А немає перелюбства – то й причин для розлучення немає. Мусите жити. У злагоді і любові одне до одного.[11]

– Але дружина мене кинула. Тільки й того, що живемо під одним дахом. А любить вона не мене, а кіно. Синема у неї на мислі, «Великий німий» її полонив. На мене вже й уваги не звертає. Самотній я, покинутий. Тож і надумав з жоною розлучитися – з цим і до церкви прийшов. Чужими ми з нею стали, отче. Їй кіно дорожче за мене. Ним вона живе. Актриса вона в театрі тіней…

– Ви в церкві вінчані?

– Вінчані, отче, вінчані. Тричі навколо аналоя нас обводили.

– Вас навколо аналоя обводили, надівали вам вінці та вінчальні обручки, з’єднували ваші душі й тіла ім’ям Бога. А те, що Бог з’єднав, людині не дано роз’єднувати.

– Так вона ж кіно більше любить, ніж мене.

– Хто кого більше любить… Не спіши, сину мій, не спіши. А може, любов до кіно в неї від Бога? – пильно-зірко в очі дивився Володимиру, наче в душу йому зазирав. – Ти думав про це, сину мій? Кожна любов у світі людей – від Нього, від Господа. Господь і послав їй любов до кіно, і стала вона артисткою. Все у волі Божій. Маєш цьому радуватись, а не печалитись. Бо всяка любов у світі від Нього, Отця Нашого. А що ним, Отцем Нашим, освячене, те нам не дано розривати… Відцураєшся од Божої любові, знехтуєш нею вільно чи невільно – в дияволові сіті попадеш. То він тебе до розлучення підштовхує, усяке тобі негарне та непотрібне нашіптує. Жени його геть, диявола! З Богом твоя дорога. І сімейна теж. Нема перелюбства – нема й розлучення. Як кажуть: бачили очі, що купували, тепер їжте!.. А усілякі сумніви – од лукавого. Від того, що нетвердий ти у вірі. Живи з дружиною і радуйся її успіхам. І сам во славу Господа трудись. Воздасться тобі. А успіхи твоєї жони – то успіхи від Господа дані. І тобі від Господа дано – випробування. А Господь випробування посилає такі, що людина їх може витримати. Витримаєш і ти – ходи здоровий, сину мій! І затям: заздрість – це гріх!

На якийсь час він ніби змирився і слова отця Агафона сприйняв за правоту. Може, й справді кінематограф посланий їй Господом, і з цим треба змиритися і сприймати як даність, що йому непідвладна. У день того свого просвітлення й умиротворення навіть у пориві ніжності, що раптом проснулась у ньому, сходив на телеграф і відіслав телеграму дружині:

«Одеса Вірі Холодній (вона така знаменита, що її знайдуть в тій Одесі й без конкретної адреси) люблю чекаю твій Володька який Холодний а насправді сповнений теплої любові і відчуття що ти є у світі, бо ти навіки моя».

Телеграфіст, який приймав телеграму, аж розчулився.

– Якби всі, – вигукнув, – так любили своїх дружин, як ви, у нас було б зовсім інше життя!

Він виявився напрочуд балакучим.

– Сьогодні ж ваша дружина, а наша незрівнянна Віра Холодна (і цей захоплений його дружиною!) отримає слова вашої любові, пане Холодний!

І протягнув мрійливо:

– Що то значить телеграф! Та ще сьогодні. Раз! – і ваші слова з Москви випурхнули, і вже в Одесі… Раніше, пане Холодний, телеграф був такий, що його й телеграфом не можна було назвати – у тому розумінні, у якому він нині існує. Який раніше був телеграфний зв’язок? У давнину він був неелектричним: повідомлення передавали звуковими сигналами. Наприклад, дзвонами, барабанами. Або оптичним способом – вогнища, смолоскипи… Уявляєте, як би ми барабанили чи які вогнища розпалювали, аби передати з Москви до Одеси ваші слова любові до нашої незрівнянної Віри Холодної!

Володимир Григорович не дослухавши вийшов, а телеграфіст, захопившись своїм красномовством, все бубонів і бубонів, невідомо до кого – як «незрівнянна Віра Холодна буде захоплена телеграмою свого чоловіка…»

Повертаючись додому, Володимир Григорович вже й пожалкував, що поквапився і зопалу надіслав телеграму дружині, яка вибрала не його, а кінематограф. І все повернулося в його душі на круги своя…

«Вона там… в Одесі… купається в славі, за нею в’ються рої молодих жевжиків, всі співають їй осанну, вона зриває квіти задоволення, а я тут… У Москві, самотній і нікому не потрібний… Всього лише «чоловік Віри Холодної». Дожився! Чи й варто було для цього на світ білий народжуватися – щоби стати всього лише чоловіком, бодай і «самої Віри Холодної»!

Зранку й до вечора сидітиме в кімнаті часом розкуйовджений, неголений. Скнітиме. Нудьга й безділля його немилосердно їстимуть. Не знатиме, до чого докласти рук. Матиме таке відчуття, що десь на велелюддях загубив себе і ніяк не може знайти. Самого себе. І до чогось корисного себе приткнути. Дружина в тій Одесі вже зранку, напевне ж, захоплена і збуджена, переповнена планами й задумками, мчить у кіноательє, що його він уже почав тихо ненавидіти… Тішиться

1 ... 106 107 108 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ваші пальці пахнуть ладаном"