Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

Проклинаючи чиюсь (не показуватиму пальцем, але жили тут тільки панянки, причому Ілона з'являлася нечасто) неохайність, я вигребла все на видне місце і забрала свої речі. Інше не чіпала, хоча знала: блокнот та малювальне приладдя – власність чаклунки, решта належить Лілеї.

«Цікаво, чим вони там займаються?» – перед очима з'явилися Мела, лопата та радісна практикантка.

Після моїх подвигів у колодязі вони знову кудись пішли. Довго їх немає… Мабуть, саме час почати турбуватись. Або піти перевірити, чи скоро Медор закінчить готувати вечерю, оскільки їсти хотілося добряче.

Я повернулася від порога. Щось завадило відкинути події сьогоднішнього дня як непотрібне лушпиння і прикидатися й далі перед світом і собою.

Я знову відкрила книгу законів. Цього разу натрапила на кримінальні злочини і назвала це знаком небес. Шкода, параграф «Викрадення та обмеження волі» навряд чи стосувався нашої справи. Маніяк-палій убивав, а це зовсім інший розділ.

Під законодавчими актами лежала історія південних копалень – пошарпаний манускрипт, який раніше брав почитати Брен. Я перегорнула кілька сторінок. В очах зарябіло від хитромудрого шрифту із завитками, зате тут було чимало схем, ілюстрацій та карт. Чим не посібник для дурнів, які бажають залізти на заборонені землі?

Потім я здогадалася подивитись на видавництво. Не державне, обмежений тираж, випущено сімдесят п'ять років тому. Раритет, одним словом. І точно не те чтиво, яке беруть у дорогу.

Треба було б переглянути й назви інших книг, привезених чаклункою. Я не сумнівалася: серед них мало що стосувалося навчання та практики.

Нахилилася до її сумки, звично притримала кишені, щоб їхній вміст не випав на підлогу. Стукнула себе по лобі, згадавши: перед пранням і знайдену біля струмка каблучку, і шпильку, і заклепку з мантії, і навіть розплавлений знак мага я вийняла і, за браком інших таємних місць, запхала під подушку.

«Безголова!» – докорила собі.

Вийшла з дому на п'ять хвилин, а полоскалася в морі кілька годин. За цей час будь-хто міг усе перетрусити!

І перетрусив, між іншим. Залишив лише каблучку та заклепку. Залізо та мідь, простіше кажучи. А сріблу і золоту заповзятливий дехто приробив ноги.

Найнеприємніше полягало в тому, що я не була впевнена, чи винен знову вбивця. У нашій «теплій» компанії, готовій зжерти за метелика, на дорогоцінні метали міг спокуситися будь-хто.