Читати книгу - "Євангелія від Ісуса Христа"

ним Ісус, озброєні люди, послані, щоб схопити божевільного, махали йому руками, щоб він утікав від небезпеки, проте Ісус приплив на цей берег шукати пригод і не хотів утратити нагоду. Яків та Іоанн, хоч і дуже злякалися жахливого привида, проте не покинули друга, й тому вони першими почули слова, яких доти ніхто ніколи не промовляв і не чув, бо вони були спрямовані проти Господа та його законів, як стане очевидно з нашої подальшої оповіді. Страховище насувалося на Ісуса, випустивши пазури й ощиривши ікла, з яких звисали рештки гнилої плоті, й волосся в нього на голові заворушилося від жаху, але за два кроки від нього біснуватий упав ницьма на землю й вигукнув гучним голосом: Чого тобі треба від мене, Ісусе, сину Бога Всевишнього, Богом тебе заклинаю, щоб ти не мучив мене. То було вперше, коли прилюдно, а не в чиємусь сні — у правдивості яких завжди радять сумніватися обачність і скептицизм, пролунав голос — голос Диявола, — який назвав Ісуса з Назарета сином Божим, про що доти не знав навіть він сам, бо під час тієї розмови, що відбулася в нього в пустелі з Богом, проблема батьківства порушена не була, ти мені знадобишся потім, ось усе, що йому тоді сказав Господь, і жодних висновків не можна було зробити навіть зі схожості, оскільки батько постав перед ним не в людській подобі, а як димовий стовп. Одержимий знову підхопився на ноги, голос, що пролунав у нього всередині, промовив слова, які досі не промовлялися, й замовк, і в ту саму мить Ісус, як буває, коли людина впізнає себе в комусь іншому, спізнав відчуття, що він, як і той біснуватий, одержимий вищою силою, що веде його невідомо куди, але, в кінцевому підсумку, неминуче приведе до могили. Він запитав у духа: Як тебе звуть, і той йому відповів: Легіон, бо нас дуже багато. І тоді Ісус владним голосом наказав: Вийди з цього чоловіка, дух нечистий. Тільки-но він це сказав, як демони багатоголосим хором — були там голоси тонкі й пронизливі, й голоси хрипкі та грубі, голоси дзвінкі й по-жіночому ніжні, й голоси, схожі на скрегіт пилки, що пиляє камінь, голоси глумливі й по-жебрацькому смиренні, голоси пихаті й голоси жалібні, голоси, схожі на лепет дитини, яка тільки навчається розмовляти, й голоси, схожі на виття привидів або на стогін від нестерпного болю, — і всі вони благали Ісуса, щоб він дозволив їм залишитися там, де вони є, в цій уже знайомій їм місцевості, що досить йому наказати, й вони покинуть тіло цього чоловіка, але нехай він не проганяє їх кудись далеко. Запитав Ісус: І куди ж ви хочете увійти? Тут-таки на горі паслося велике стадо свиней, і демони попросили Ісуса: Пошли нас до тих свиней, і ми увійдемо в них. Ісус подумав і вирішив, що це непоганий вихід, адже ті тварини, мабуть, належать якомусь поганинові, бо для юдеїв м’ясо свиней нечисте. Ісусові не спало тоді на думку, що, з’ївши м’ясо свиней, у яких увійдуть демони, погани також можуть стати одержимими й біснуватими, не передбачив він і прикрої події, яка потім сталася, але ж навіть син Божий, який до того ж іще не встиг осмислити, кого він має за родича, не може, як у шахах, обчислити наперед кожен свій, нехай навіть найпростіший, хід і передбачити його наслідки. Демони у стані надзвичайного збудження чекали рішення Ісуса, вони навіть об заклад між собою билися, яким воно буде, й коли він нарешті сказав: Гаразд, нехай буде так, вони відповіли йому радісним виттям і відразу ввійшли у свиней. Чи то від несподіванки, чи то від незвички носити в собі нечистих духів, усі свині вмить схибнулися зі свого свинячого розуму і, скільки їх там було — а було їх близько двох тисяч, — кинулися з крутого пагорба в море — і всі потопилися. Годі описати, яка лють опанувала власників стада, коли на їхніх очах невинні тварини, які ще хвилину тому розгулювали собі у спокої та в мирі, риючись у землі в пошуках черв’ячків і корінців, поскубуючи ріденьку травичку, яка росла на цих випалених сонцем землях, раптом опинилися у воді, й тепер було жалко дивитися на них звідси, з пагорба: одні з них, уже мертві, плавали черевом догори, інші ще розпачливо борсалися, докладаючи справді титанічних зусиль, щоб вистромити з води вуха, бо, як відомо, слухові отвори у свиней не закриваються, тому вода вливається в них потоком, швидко заповнює їхню тушу — і каюк! Розлючені свинопаси стали здалеку жбурляти камінням в Ісуса й у тих людей, які були з ним, і вже кинулися бігти до нього з метою вимагати відшкодування за збитки — приймімо ціну однієї голови за «ікс», помножмо «ікс» на дві тисячі й матимемо суму збитків. Але хто ж її відшкодує? Рибалки грошей ніколи не мають, вони живуть із того, що наловлять, а Ісус навіть рибалкою не був. Назарянин спершу хотів дочекатися вимагачів і пояснити їм, що на світі немає нічого гіршого, ніж диявол, що порівняно з цим злом загибель двох тисяч свиней — сута дрібниця і що всі ми приречені на якісь утрати в житті — і не тільки матеріальні. Майте терпіння, браття, сказав би їм Ісус, коли б дійшло до розмови з ними. Проте Яків та Іоанн не мали щонайменшого бажання починати ці переговори, які, за всіма ознаками, не будуть мирними, й добре виховання та найкращі наміри однієї зі сторін не зможуть нічого вдіяти проти грубої сили та незаперечних аргументів другої. Ісус не погоджувався з ними, але мусив погодитися зі слушністю їхніх доводів, які ставали тим переконливішими, чим ближе падали каменюки, якими жбурляли в них пастухи. Вони швидко збігли по схилу до моря, пострибали в човен і, налігши на весла, через кілька хвилин були уже в безпеці, бо люди на східному березі жили не з риболовлі, а тому човнів не було поблизу видно. Чимало свиней загинуло, зате одна душа врятувалася — а це прибуток Господу, сказав Яків. Ісус скинув на нього таким поглядом, ніби думав про щось зовсім інше, і брати, дивлячись на нього, хотіли б знати, про що він думає, і їм би дуже хотілося обговорити разом з ним незвичайне одкровення, зроблене бісами, про те, що Ісус — син Божий. Але їхній супутник тепер дивився на берег, який вони щойно покинули, дивився на воду, на