Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Герміона зойкнула.

- Та тихо!.. Мерлінова борода! - занепокоївся Геґрід, вдивляючись кудись понад їхніми головами. - То ви під плащем-невидимкою, га? Ну, заходіт, заходіт!

- Вибач мені! - почала виправдовуватися Герміона, коли вони протислися повз Геґріда в хатину і скинули з себе плаща, щоб той їх побачив. - Я просто... ой, Геґріде!

- Йой, то дурниця, то нічого! - швиденько перебив Геґрід, замикаючи двері й засуваючи на вікнах фіранки, але Герміона й далі перелякано дивилася на нього.

У сплутаному Геґрідовому волоссі запеклася кров, а ліве око перетворилося на набряклу щілину, оточену величезним фіолетово-чорним синцем. Обличчя й руки були вкриті порізами, з деяких і досі сочилася кров. Рухався Геґрід дуже обережно, тож Гаррі запідозрив, що в нього зламані ребра. Було очевидно, що він повернувся додому щойно. На стільці висів важезний чорний дорожній плащ, а біля дверей стояв рюкзак, у якому легко могли вміститися кілька малих дітей. Геґрід, що й сам був удвоє більший за нормальну людину, пошкутильгав до плити й поставив на неї мідного чайника.

- Що з тобою? - запитав Гаррі, а Іклань тим часом стрибав навколо них, намагаючись лизнути в обличчя.

- Та я ж тобі мовлю, шо нічого, - рішуче повторив Геґрід. - Горнєтко чаю?

- Та не вигадуй, - не погодився Рон, - тобі ж погано!

- Кажу тобі: всьо файно, - випростався Геґрід, з усмішкою обертаючись до них, але відразу скривився від болю. - Але ж як то файно знов усіх вас видіти... добре си відпочили вліті, га?

- Геґріде, на тебе хтось напав! - не вгавав Рон.

- Послідній раз кажу: то все дурниця! - рішуче відбивався Геґрід.

- Невже ти казав би, що все дурниця, якби в когось із нас лице перетворилося на фарш? - наполягав Рон.

- Тобі треба піти до мадам Помфрі, - стурбовано порадила Герміона, - у тебе жахливі рани.

- Я сам усьо залагоджу, ясно? - твердо відповів Геґрід.

Він підійшов до величезного дерев'яного стола посеред хижі й шарпнув рушника, що там лежав. Під ним виявився шматок сирого, ще в крові, зеленкуватого м'яса завбільшки як добряча автомобільна шина.

- Ти що, Геґріде, збираєшся це їсти? - глянув на м'ясо Рон. - Ти ж ним отруїшся.

- Воно таке й має бути, бо се драконяче мнєсо, - пояснив Геґрід. - І воно тута в мене не для їжі.

Він узяв шматок м'яса і притулив його до лівої щоки. Зеленкувата кров потекла по його бороді, а він аж застогнав від задоволення.

- Так ліпше. Се помічне від укусів, знаєте.

- То, може, скажеш, що з тобою сталося? - запитав Гаррі.

- Не можу, Гаррі. Велика таємниця. Я си ризикую не тілько посадою, якщо вам розкажу.

- Тебе побили велетні, Геґріде? - прошепотіла Герміона.

Драконяче м'ясо вислизнуло у Геґріда з рук і сковзнуло по грудях.

- Велетні? - перепитав Геґрід, вловивши м'ясо на рівні живота і прикладаючи його до щоки, - а хто вам си казав про велетнів? З ким ви балакали? Хто казав, що я... де я... га?

- Ми здогадалися, - почала виправдовуватися Герміона.

- Ага, якраз, так я й повірив! - суворо глянув на неї Геґрід тим оком, що не було закрите м'ясом.

- Але ж це очевидно, - стенув плечима Рон.

Гаррі, погоджуючись, кивнув головою.

Геґрід подивився на них, шморгнув носом, шпурнув м'ясо на стіл і почвалав до чайника, бо той якраз засвистів.

- Ше ніколи не видів таких-во, як ви, дітваків, шо знают більше, ніж треба, - бурмотів він, розливаючи окріп у три горнятка завбільшки з відерця. - За таке нема чого хвалити. Нишпорки, от хто ви є. Де не посій, там і вродитеся.

Але борода його засмикалася.

- То ти мав розшукати велетнів? - усміхнувся Гаррі, сідаючи за стіл.

Геґрід поставив перед ними чай, теж сів за стіл, знову взяв м'ясо і притулив до обличчя.

- Так, то правда, - прохрипів він, - мав.

- І знайшов? - неголосно спитала Герміона.

- Якщо чесно, то се не тєжко було зробити, - відповів Геґрід. - Вони ж таки величенькі.

- А де вони? - поцікавився Рон.

- У горах, - коротко буркнув Геґрід.

- А чому ж тоді маґли на них не натикаються?..

- Та си натикают, - похмуро відказав Геґрід. - Їхню смерть відтак списуют на нещасні випадки в горах.

Він поправив на обличчі м'ясо, щоб воно краще прикривало синець.

- Геґріде, розкажи, що ти там робив! - наполягав Рон. - Розкажи, як на тебе напали велетні, а Гаррі розповість, як на нього напали дементори...

Геґрід захлинувся чаєм і випустив з рук м'ясо. Кашляв так, що весь стіл забризкав слиною, чаєм та драконячою кров'ю. М'ясо тим часом тихенько хляпнулося на підлогу.

- Як то напали дементори? - прохрипів Геґрід.

- А ти не знав? - витріщила очі Герміона.

- Я не знаю, шо відбувалося, відколи звідси пішов. Я ж мав таємне завдання і не хтів, аби всюди за мнов літали сови... трикляті дементори! Ти се серйозно?

- Так, дементори з'явилися в Літл-Вінґіні й напали на мого двоюрідного брата й на мене самого, а тоді Міністерство магії мене виключило...

- Шо?

- ...і я мусив приходити на слухання справи й усе таке, але розкажи нам спочатку про велетнів.

- Тебе си вигнали?

- Розкажи, як ти провів літо, і я розповім, як провів я.

Геґрід втупився в нього своїм єдиним розплющеним оком, а Гаррі натомість глянув простодушно й рішуче.

- Ну, файно, - змирився Геґрід. Він нахилився й вихопив з Ікланевої пащі драконяче м'ясо.

- Ой Геґріде, не треба, це негігіє... - почала було Герміона але Геґрід уже знову приклав м'ясо до розпухлого ока.

Він відсьорбнув величезний ковток чаю і сказав:

- Ми си вирушили відразу по закінченні навчального року..

- То з тобою пішла мадам Максім? - втрутилася Герміона.

- Угу, - підтвердив Геґрід, і на його обличчі, або ж на тих кількох сантиметрах обличчя, що не були прикриті бородою чи зеленкуватим м'ясом, з'явився лагідний вираз. - Так, ми були тілько вдвох. І скажу вам, шо вона, Олімпія, не боїться труднощів. Знаєте, вона ж така делікатна, елєґантська дама, тож я си бояв, знаючи, куди ми йдемо, як то вона буде лазити по валунах чи спати в