Читати книгу - "Фараон"

Тутмос сів на ліжку й протер заспані очі.

— А, це ти, володарю? — спитав він позіхаючи. — Ну що, ти виспався?

— Як ніколи! — відповів царевич.

— А я б ще поспав.

Вони викупались, одягли каптани й панцирі й сіли на коней, що рвалися з рук у конюхів.

Незабаром наступник трону з невеликим почтом покинув місто, випереджаючи колони війська, які поволі посувалися дорогою. Ніл дуже розлився, і царевич хотів бути при переправі через канали й броди.

Коли зійшло сонце, останній обозний віз був уже далеко за містом, і достойний номарх Пі-Баста сказав своїм слугам:

— Тепер я йду спати, і горе тому, хто збудить мене до вечірньої учти. Навіть божественне сонце спочиває щодня, а я з першого гатор не лягав спати.

Перше ніж він скінчив вихваляти свою пильність, з’явився поліційний офіцер і попросився до нього на таємну розмову в дуже важливій справі.

— Щоб вас земля поглинула! — буркнув достойний номарх. Проте звелів покликати офіцера і спитав його сердито: — Не могли зачекати кілька годин?.. Що там у вас, Ніл не тече?..

— Сталось велике нещастя! — відповів офіцер. — Убито сина наступника трону.

— Що?.. Як?.. — скрикнув номарх.

— Сина єврейки Сари.

— Хто вбив?.. Коли?..

— Сьогодні вночі.

— Але хто міг це зробити?

Офіцер схилив голову й розвів руками.

— Я питаю тебе — хто вбив? — повторив номарх, швидше вражений, ніж обурений.

— Краще, правителю, сам проведи слідство. Уста мої не повторять того, що чули вуха.

Номарха взяв ще більший переляк. Він наказав привести Сариних слуг і водночас послав по верховного жерця Мефреса. Ментезуфіс, як представник військового міністра, вирушив разом з царевичем.

Незабаром з’явився здивований Мефрес. Номарх повторив йому звістку про вбивство дитини наступника трону й про те, що поліційний офіцер не зважується давати жодних пояснень.

— А свідки є? — спитав верховний жрець.

— Чекають твого повеління, святий отче. Привели Сариного воротаря.

— Ти знаєш, — спитав його номарх, — що дитину твоєї повелительки вбили?

Чоловік упав ниць і відповів:

— Я навіть бачив сам достойне мертве тіло дитини, розбите об стіну, і затримав нашу повелительку, коли вона вибігла з криком у сад.

— Коли ж це сталось?

— Сьогодні опівночі. Відразу після того, як у нашої повелительки був найдостойніший царевич-наступник, — відповів воротар…

— Як? Царевич був уночіувашої повелительки? — спитав Мефрес.

— Я ж сказав, великий пророче.

— Дивно! — шепнув Мефрес номархові.

Другим свідком була Сарина куховарка, третім — служниця. Обидві доводили, що опівночі наступник трону заходив до Сариного покою. Він пробув там з хвилину, потім швидко вибіг в сад, а за ним із страшним криком вискочила Сара.

— Але ж наступник трону цілу ніч не виходив із своєї кімнати в палаці… — сказав номарх.

Поліційний офіцер похитав головою і сповістив, що в передпокої чекають кілька слуг із палацу.

Їх покликали, святий Мефрес сам опитав усіх, і виявилось, що наступник трону не спав у палаці. Він покинув свою опочивальню до півночі і вийшов у сад; повернувся, як перші труби заграли побудку.

Коли вивели свідків і двоє сановників залишились самі, номарх, стогнучи, кинувся на підлогу й сказав Мефресові, що він тяжко хворий і воліє краще вмерти, ніж вести слідство. Верховний жрець був дуже блідий і схвильований, але відповів, що справу про вбивство треба з’ясувати, й іменем фараона наказав номархові, щоб той пішов з ним до Сариного будинку.

До саду наступника трону було недалеко, і обидва сановники незабаром опинились на місці злочину.

Увійшовши в кімнату на другому поверсі, вони побачили Сару, яка стояла на колінах біля колиски, наче годуючи немовля. На стіні й на підлозі червоніли криваві плями.

Номарх відчув таку слабкість, що мусив сісти. Але Мефрес був спокійний. Він підійшов до Сари і, торкнувши. її за плече, сказав:

— Ми прийшли від імені його святості…

Сара раптом зірвалась на ноги і, побачивши Мефреса, скрикнула страшним голосом:

— Прокляття вам!.. Ви хотіли мати єврейського царя! Ось ваш цар! О, чому я, нещасна, послухала ваших зрадницьких порад?..

Вона захиталась і знову припала до колиски, стогнучи:

— Мій синочку… Мій маленький Сеті… Такий був гарний, такий розумний… Щойно простягав до мене рученята… Єгово! — крикнула вона, — поверни мені його, адже ти всевладний! Боги єгипетські — Осіріс, Гор, Ісідо… Ісідо, ти ж сама була матір’ю… Не може бути, щоб на небі ніхто не почув моїх благань… Таке маленьке дитятко… гієна змилосердилася, б над ним…

Верховний жрець узяв її під руки й підвів з колін. Кімнату заповнили поліцейські і слуги.

— Саро, — сказав жрець, — іменем його святості володаря Єгипту взиваю до тебе і наказую тобі: відповідай, хто вбив твого сина?

Сара дивилась поперед себе, як. божевільна, і терла чоло. Номарх подав їй води з вином, а одна із служниць скропила її оцтом.

— Іменем його святості, — повторив Мефрес, — наказую тобі, Саро, Назвати ім’я вбивці…

Присутні поточились до дверей, номарх розпачливо затулив собі вуха.

— Хто вбив?.. — мовила Сара здавленим голосом, втупивши погляд в обличчя Мефреса. — Хто вбив, питаєш?.. Знаю я вас, жерці!.. Знаю вашу справедливість…

— І все-таки — хто? — наполягав Мефрес.

— Я!.. — нелюдським голосом крикнула Сара, — Я вбила своє дитя, бо ви зробили його євреєм.

— Це брехня! — просичав жрець.

— Я!.. Я!.. — повторювала Сара. — Гей, люди, ви бачите мене й чуєте! — звернулась вона до свідків. — Знайте, що я вбила… я… я… я… — кричала вона, б’ючи себе в груди.

Почувши це, номарх опам’ятався і співчутливо подивився на Сару. Жінки ридали, воротар витирав сльози. Тільки святий Мефрес стискав посинілі вуста. Нарешті він чітко промовив, дивлячись на поліційних урядовців:

— Слуги його святості, віддаю вам цю жінку, яку ви маєте допровадити в дім суду.

— Але син мій буде зі мною!.. — закричала Сара, кинувшись до колиски.

— З тобою… з тобою, бідна жінко, — відповів номарх і закрив руками обличчя.

Сановники вийшли з кімнати. Поліційний офіцер наказав принести ноші і з виявами найвищої шани провів Сару вниз. Нещасна взяла з колиски заплямований кров’ю згорточок і, не опираючись, сіла в ноші.

Всі слуги пішли за нею до будинку суду.

Коли Мефрес з номархом через сад поверталися додому, начальник поліції схвильовано сказав:

— Жаль мені цієї жінки!..

— Вона справедливо буде покарана… за брехню, — відповів верховний жрець.

— Ти, достойний отче, гадаєш…

— Я певен, що боги знають і осудять справжнього вбивцю. Біля садової хвіртки їм заступив дорогу управитель палацу

Ками, волаючи:

— Немає фінікіянки! Зникла цієї ночі…

— Нове нещастя, — прошептав номарх.

— Не турбуйся, — мовив Мефрес. — Вона поїхала за царевичем.

З цього достойний номарх збагнув, що Мефрес ненавидить царевича, і