Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лікарня на відлюдді 📚 - Українською

Читати книгу - "Лікарня на відлюдді"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лікарня на відлюдді" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107 108 ... 159
Перейти на сторінку:
вже загинаємося». «Гроші є?» — Чумак їх питає. «Ось, — кажуть, — тридцять тисяч». Чумак гроші перерахував, сховав і

каже: «Гаразд, хлопці, заряджу вам воду». А вони: «Раптом не допоможе?» То він їм: «Не сціть, усе буде гаразд...»

От тепер вже зірвався справжній регіт. Найгірше виявилося тим, хто був стерильний і не мав змоги триматися за живіт. Коли нарешті всі заспокоїлися, Медвідь запитав:

— А ми що, оперувати сьогодні не будемо? Чого вони хворого не дають? Ну, вічно резину тягнуть... Наталю, не в службу, а в дружбу, збігай, піджени їх, бо до вечора збиратимемось...

— Сміх-сміхом, — сказав Щур, коли медсестра зникла за дверима, — а я знаю дійсно правдиву історію про Кашпіровського — це зі знайомою моєї дружини сталося. Вона така розгодована була — жах... Кілограмів зо сто п'ятдесят важила. Усе спробувала — жодного результату. Уяви — трагедія. Жінка навіть заміж не може вийти! А тут якраз Кашпіровський з'явився. Ну, вона всі його сеанси дивилася — ніякого результату. То хтось їй порадив поїхати-таки до нього на прийом. Ну, ви уявляєте собі, як тоді було до Кашпіровського на індивідуальний прийом потрапити? Місяць товклася у Києві по чергах. Купу бабок на хабарі всяким чиновникам вивалила... Нарешті домоглася.

До операційної увійшла розгублена Наталя.

— Де хворий? — тихо запитав її Медвідь.

— Шукають, — так само тихо відповіла вона.

— Як це — шукають?!

— Просто. Ніде немає. Нещодавно ще був, а зараз немає.

— Як це — немає? — обурився Ілля. — Може, до туалету вийшов?

— Та ні, всі туалети обдивилися.

— Ну, може, прийшов до нього хто? Може, від нервів перекурити вийшов? Та що ви, як діти, чесне слово? Хворого знайти не можуть...

— Вони шукають, — переконувала Наталя, — всі, навіть Олег Вікторович допомагає!

Медвідь лише обурено похитав головою.

— Ну, так що там, Сергію Андрійовичу, з цією родичкою?

— Уявіть собі, — продовжував Щур, — баба стільки сил та коштів витратила, схуднути хоче — аж пищить... І ось нарешті стоїть перед отими заповітними дверима, свято вірячи, що зараз... Одним словом, заводять її. Зала здоровезна. А він сидить десь аж там у кутку за столом, що навіть обличчя не видно. Ще й пише.

Навіть голови не підняв! Питає: «Що у вас?». А вона: «Так і так, дуже товста, схуднути не можу, Все перепробувала...». Він не дослухав і каже: «Жрать надо меньше. Слєдующій». Так її й вивели. У баби у коридорі шок, істерика. Подумати — вона на нього, як на Бога, а він... Так і поїхала додому.

— І що, і все? — тремтячим голосом перепитала Наталя.

— Усе, — відповів Щур. — А вдома приїхала, сіла жерти — не може. Апетиту немає, до їжі відраза. Так і схудла. Заміж давно вже вийшла. На Кашпіровського свого досі молиться.

— Нормально... — перетравлюючи почуте, промовив Медвідь. — Ні, ну як це називається? Він що, озвірів, цей ветеринар? Ну так же ж не можна! Серйозний чоловік, також лікар... Ану, Наталю...

Тим часом увійшов Олег.

— Слухайте, — почав він, — хворого вашого дійсно немає. Пропав! Із кінцями... Дівчата все обдивилися. Надвір бігали...

— Цирк безплатний, — сказав Ілля. — А інші хворі у його палаті що кажуть?

— Вийшов із палати... Далі ніхто не знає.

— Ну... і що робити накажете?

— Не знаю, — знизав плечима Олег. — Якесь непорозуміння... Втекти у будь-якому разі не повинен...

— А я що, так тут повинен стояти? — розізлився Ілля. — Мені за півтори години на складі треба бути — січкарню забирати.

— Яку ще січкарню? — не зрозумів Олег.

— Апарат такий, — популярно пояснив Голоюх. — Сам бурячиння для свиней дрібнить, щоб руками не різати. Півтонни за годину.

— О Господи...

— Ну, ви міський, не розбираєтеся... — проспівала Наталя. — А наш доктор також поспішає — на похорон.

— До кого? — здивувався Ілля.

— У нього кіт помер...

Медвідь мовчав якусь мить, а потім несподівано здер рукавиці та, кинувши їх на підлогу, пішов із операційної.

— Ти куди? Ілля Петрович! — не зрозумів Щур. — Нам що, також можна розходитися?

— А що ж іще! — зірвався Медвідь. — Кіт накрився, а ти мовчиш... Так би до вечора твого ветеринара шукали!

— До чого тут мій кіт? — не зрозумів Щур.

— Ну, Гриневич його лікував?

— Лікував... і клізму робив...

— І що після того?

— Здох...

— А ветеринар що сказав?

— Що я сам повинен розуміти — медицина не всесильна...

***

Перші жовті листки вже лежали під деревами, а кругом яскравіли чарівні осінні барви. Стояла тиха тепла погода, хоча час від часу зривався достатньо відчутний вітерець, що здіймав вихор пилюки на дорозі, а потім так само несподівано кудись зникав.

— Гарне місце, — сказав Олег, розкладаючи шампури на мангалі, в якому вже тлів яскраво-червоний жар.

— Тут влітку народу — тьма, — пояснював Голоюх. — На річці рибалять, загоряють. А от восени та ще й у будень нікого.

— Застряг шеф, — сказав Олег.

— Шарманку вибирає...

Ольга з Людмилою підійшли, нагулявшись.

— Ну що, мужчини, — запитала Люда, — коли куштуватимемо? Дуже вже смачно пахне...

— Це дим, — сказав Тарас. — М'ясо ще не почало готуватися. Однаково Медвідь ще не приїхав.

— Та он, їде! — вигукнула Ольга.

«Нива» під'їхала і зупинилася. Вигляд завідуючого, що виліз із машини, був не надто задоволений.

— Привіт іменинникам, — сказав він.

На обличчі Іллі з'явився натуральний подив, коли побачив Ольгу.

— Приємно вас тут бачити, незрівнянна пані Ольго...

— Ото вже не чекали... — посміхнулася вона.

— Дійсно, не чекав, — не став заперечувати Ілля. — Але воно й на краще. Бо сьогодні цілий день виключно неприємні сюрпризи. Хворий мало не з операційної втік, січкарню не купив...

— Чому? — здивувався Голоюх.

— Здоровезна, громіздка. Увесь її вигляд підказує, що скоро поломиться. О... де це я так забруднився?

Знявши куртку, Ілля заходився тріпати її, перекинувши через низьку гілку дерева. Підійшла і привіталася з товариством його дружина.

— Бачиш — і він також не сподівався мене тут побачити, — прошепотіла Ольга.

— Я також не сподівався побачити тебе тут, — так само тихо відповів Олег.

— У якому

1 ... 106 107 108 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лікарня на відлюдді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лікарня на відлюдді"