Читати книгу - "Відродження Нації"

Через те було принято другий спосіб: піднімати круг себе народ, озброювати його, формувати в правильне військо й помалу обхоплювати Київ з усіх боків. При чому на останньому засіданню було принято, що Директорія повинна зразу ж виразно й ясно зазначити перед народом такі моменти: соціальний, політичний і національний. Директорія повинна зразу ж голосно одзначити перед широкими масами, що керовництво ведеться коллективом, партіями, а не окремими особами, (як те все було літом), що на першому місці стоять соціально-економичні інтереси працюючих кляс, що рух є республіканський і що в той же час чисто національний, український, проти руської буржуазії й німецької гетьманщини.

Цим малося на увазі зразу зробити велику роботу реабілітації української ідеї, реабілітації українських партій, реабілітації й піднесення республіканського прінціпу. Особливо важно було, щоб перший голос пролунав іменно в такому дусі, щоб зразу всьому рухові було надано широкий народній, соціальний і національно-республіканський характер, характер народньої революції.

2. Початок петлюрівщини.

Але на великий жаль і шкоду всьому дальшому розвиткові української революції цей перший акт Н. Союзу й Директорії було попсовано й майже унеможливлено С. Петлюрою.

В той час, як усі представники партій з таким риском одбували останнє засідання, намічали й виробляли план спільної акції, С. Петлюра виїхав у Білу Церкву й тут поспішив видати від свого імени Універсал до народу з закликом до повстання. Коли останні члени Директорії з'їхались, щоб виконати той намічений і ухвалений усіми партіями перший акт, було вже пізно: петлюрівський Універсал уже розходився по руках, розвозився по селах, розносився по всій околиці в чутках і оповіданнях. З тої околиці чутки й Універсал покотились далі, розкотились по всій Україні. А за тих часів, коли все чогось ждало, коли увага напружена була до крику, всякі чутки хапалися з жадностю й електрично проносились далі.

І таким чином уся акція, весь рух зразу, з самого ж початку було поставлено під марку одної, окремої особи, офарблено персональним характером, звужено, збіднено й затуманено. Всі повстанці, які почали стікатися до революційних центрів, стали називатися "петлюрівцями", "Петлюра йде на Гетьмана", "Петлюра кличе проти німців". Часто серед селянства, яке до сього не чуло імени Петлюри, чулись такі поголоски: "Ага, ось іде Петлюра на Гетьмана, вона йому покаже; слава Богу, не буде вже більше отої України". Словом, зразу було внесено цим як раз усе те, чого хотіли уникнути партії: персональний характер справи, неясність цілей, безпрограмність, відсутність коллективности, навіть відсутність республіканського характеру руху.

До цього треба додати, що назва "петлюрівець" під час боротьби з большевиками мала спеціфичний, контрреволюційний характер, а ім'я С. Петлюри славилось серед революційних елементів, а надто серед пролетаріату, як ім'я відомого контрреволюціонера. І це примушувало найбільш свідомі й революційні елементи ставитись до нашого руху з великою обережностю й настороженостю.

Крім того гетьманці, бажаючи діскредітувати перед Европою й Україною українську революцію й повстання, старались роз'яснити весь рух, як авантюру окремої особи, а не як рух широких мас. Тут "Універсал" С. Петлюри дуже придався гетьманцям і вони, не згадуючи про Н. Союз, про партії, про Директорію, весь час виставляли весь рух, як операцію одного чоловіка, що сидів у тюрмі, був випущений гетьманом і в помсту підняв бандитів і робив заворушення. Вони так пильно старались дати іменно це пояснення, так роздували ім'я Петлюри, що хутко й самі повірили в те, що вся справа, дійсно, була задумана, орґанізована й проваджена С. Петлюрою, та й других, навіть тих, що ближче стояли до справи, встигли цею галасливою рекламою в цьому переконати.

Члени Директорії, заставши в Білій Церкві вже випущений і поширюваний Універсал С. Петлюри, знаючи вже С. Петлюру, пам'ятаючи, як він приймав на себе всю честь "визволення" Київа й України від большевиків, не потребували багато часу думати над тим, що саме керувало цим чоловіком, коли він, замісць того, щоб явитися на засідання, спішив у Білу Церкву й поперед усіх, не знаючи навіть, що саме вирішено, який напрям усієї акції ухвалено коллективом, не уповноважений ніким, від свого власного імени виступав перед народом. Члени Директорії розуміли, яку зразу велику, навіть передбачену шкоду зроблено цим учинком.

Але вернути назад уже неможливо було. Тон уже задано; всьому рухові вже надано фірму й фарбу. Хто перший крикнув, того й почуто найбільше в тій мертвій тиші, що була тоді. Знали це й партії, коли давали дірективи Директорії, розумів це й С. Петлюра, поспішаючи в Білу Церкву.

Директорія потім робила всі заходи, щоб виправити цю шкоду, щоб надати всій справі повстання й революції не "геройський" а соціальний і національно-республіканський характер, щоб викликати в масах ідею народньої й української боротьби з експлуататорськими клясами, навмисно підкреслювала скрізь назву "республіканські війська", "революційно-республіканська армія", а не "петлюрівці". Укр. Військовий Революційний Комітет у Київі з свого боку також силкувався збити гетьманські роз'яснення й вияснити, що не якийсь один чоловік С. Петлюра з своїми "петлюрівцями" робить бунт, а все свідоме українське революційне громадянство виступило проти руської буржуазії й увесь український працюючий люд повстав проти гнобительських кляс.

Але, розуміється, перше вражіння, перший крик разураз найбільш сильні й найлегче приймаються псіхікою. Ім'я С. Петлюри стало маркою всього руху.

І звідси почалась петлюрівщина, яка стільки шкоди принесла українській революції й за яку стільки сорому довелось зазнати щиро демократичним елементам українства.

3. Пожежа революції.

Але так чи сяк, як республіканці, чи як петлюрівці, широкі народні маси стали підводитись на заклики Директорії. Спочатку вони йшли до нас обережно, помалу, не маючи певности, чи це серйозна справа, чи така сама, як літом. Але де далі, то почали стікатись сміливіще, численніше, рішучіще. Не маючи змоги в той час харчувати велику кількість людей, ми в закликах прохали повстанців брати з собою на кільки днів харчу. І селяне являлись з харчем не тільки для себе, але й для других. Хліб і всякий инчий продукт звозили до нас хурами. Багато повстанців приходило вже з рушницями, часом привозили навіть іржаві, викопані з землі кулемети.

Настрій мас був цілком діловий, поважний, без гарячкового піднесення. Приходили, вписувались у полк, переодягались у військову одіж і так, наче служили в тому полку кільки років, дісціпліновано, строго виконували всі накази команди.

Через кільки днів Директорія мала стільки сили, що могла рушити з Білої Церкви, щоб заняти Фастів, вузлову залізничу станцію між Київом і Одесою. Але все