Читати книгу - "Книга забуття"

«Вони могли бути тоді в санаторії, — знайшла для себе більш-менш вірогідне пояснення. — А тепер темнять, щоб поприколюватися або справити на неї враження».

— Коли так, то вам має бути відома нинішня його адреса. — Нарешті опанувала себе. — Не підкажете?

Офіціантка принесла каву. Запитала, чи потрібна їй індивідуальна попільничка. Надія подякувала офіціантці, заразом відмовляючись від запропонованої Цезарем цигарки.

— Вибачайте, не уповноважені. — Відкинувшись на спинку стільця, Цезар затягнувся. — Кого Колян бажає бачити у себе вдома, тому він сам дає адресу.

Говорив він жартівливим тоном і дивився дещо насмішкуватими очима. Підіграючи йому, Надія підібрала інтонацію, що пасувала би до його тону.

— Здається, ви не дуже хочете, щоб я знайшла Миколу.

Янек підвів голову від дошки й уперше подивився на Надію. Вона вгледіла шрам, що проліг від надбрівної дуги біля правого ока вниз по щоці майже до підборіддя. Очі мав серйозні й пронизливі. І мова його звучала серйозно:

— Так і є, ваша правда. Він не хоче, бо думає, що ви — Миколин рай, а я тому, що переконаний — ви станете для Миколи пеклом.

Надія повторно збентежилася.

Янек підніс до рота склянку з соком, зробив ковток і скривився. Поставив склянку й тією самою рукою обережно пересунув фігуру, а після цього натиснув на важіль шахового годинника, що стояв поряд із дошкою. Потім ще раз промочив горло. Але Цезар не дозволив йому довго розслаблятися, він зробив миттєвий хід, і Янек знову, обхопивши голову долонями, замислився над ходом у відповідь.

Цезар розвалився на стільці, закинувши ногу на ногу (його грубий черевик із високою халявкою мало не вперся їй у стегно), з виглядом господаря життя. Надія обережно посунулася разом зі стільцем. Цей її маневр не пройшов непоміченим, головне, судячи з виразу Цезаревого обличчя, був сприйнятий неадекватно.

— Знаєш, яка в неї партійна кличка? — Цезар звертався начебто до Янека, хоча свердлив Надію нахабними очима. — Міс Золотий Анус. Так називали її всі, хто був у курсі сексуальних збочень її чоловіка. Нічого серйозного — просто дядькові хлопчики подобалися, а він сам собі боявся в цьому признатися. Мучився, бідолаха, аж поки знайшов компромісний варіант. Підібрав дівчинку, у якої, як мовиться, ні сіськи, ні піськи, та й зробив із неї хлопчика. А, знаєш, яке виправдання знайшла наша міс цій специфіці сімейного життя?.. Що так збереже цноту для нашого Колі. Уявляєш, вона ще спереду нечепана!..

Янек продовжував сидіти, втупившись у шахівницю. Здавалося, він не чує й не бачить нічого, що діється довкола (а діялося, на думку Наді, щось незбагненне), а переймається лише грою. Проте зовнішні процеси таки фіксувалися десь на периферії його уваги. Нервово шорхнувши під столом босоніжкою, озвався до Надії механічним голосом:

— Це провокація. Я радив би вам устати й піти.

Надія, яка за мить до того, саме так і збиралася вчинити, несподівано для себе, закусивши нижню губу й випрямивши спину, рішуче відповіла:

— Я не боюся провокацій.

Янек лише двічі коротко кивнув, чи то на підтвердження її слів, чи то в такт своїм думкам. Надія глянула Цезареві у вічі, від нервового напруження хребтом побігли мурашки.

— Звідкіля така поінформованість? Ви що — свічку тримали?

Мова її була повільною й холодною, слова ледве протискалися крізь стиснуті вуста.

— Свічку не тримав, свічки по його парафії, — відповів Цезар, киваючи на Янека. — Але інформація достовірна. Хіба ні?

Очевидно, такий розвиток подій його цілком влаштовував. Він відверто розважався, спостерігаючи за нею.

— А якщо й так, то що?

— Ніщо. — Цезар скорчив єхидну міну. — Ось тільки чи зможе наш Колян, цей статевий гангстер, оцінити ваш дорогоцінний дар, а головне, чи зуміє ним скористатися.

Цезар розсміявся. Надія вже ледве стримувалася.

— Ви не можете бути другом Колі…

Янек, ніби його штурхнули, підвів голову й уважно подивився на Надію. Потім швидким рухом переставив фігуру.

— Шах! — Пацнув долонею по важелеві годинника.

Цезар цього не чекав. Пиха в одну мить злетіла з нього, усім тілом подався до столу, його очі гарячково бігали шахівницею.

— І мат! — Янек допив сік, смачно прицмокнув і облизав губи.

Цезарів погляд перестав метатися. Тепер він тупо дивився в одну точку.

— Не може бути!

Янек неквапом дістав із пошарпаного портфеля, прихиленого до ніжки стільця, револьвер із глушником і, приставивши Цезареві до чола, вистрелив.

Ніби пляшку шампанського відкоркували.

Цезар упав обличчям на стіл. Окремі фігури на дошці повалилися. Долу зацяпотіли краплі крові.

Надія страшенно перелякалася.

«Господи! Що ж це робиться?!» — Думки в голові плуталися.

А що коли Янек і їй приставить дуло до лоба… Треба втікати, кликати на поміч… Але продовжувала непорушно сидіти, заклякнувши й занімівши… Зоставалася надія, що зараз здійметься ґвалт, гукнуть пробі, викличуть міліцію, чим відволічуть увагу вбивці… Проте ніхто не помічав того, що відбувалося за цим столом, усі були заклопотані собою, продовжуючи пити, жувати, правити теревені… Надія вирішила, що настав її смертний час.

— Це входило в правила гри, — спокійно мовив Янек, ховаючи револьвер до портфеля. — Не переймайтеся, Цезар був не дуже хорошим…

У неї дещо відлягло від серця. Ось тобі й ботан! Завалив цього крутого рейнджера, наче пил зі столу змахнув. Надія дивилася на Янека розширеними очима.

— А ви? Ви хороший? — запитала з тремтінням у голосі.

Янек непевно здвигнув вутлим раменом.

— Я не дуже поганий.

Він розглянув стіл, ніби перевіряв, чи нічого не забув. Підсунув до себе шахового годинника, вагаючись, що з ним робити.

— Може, візьмете собі?

Надія здивувалася цій пропозиції. Активно захитала головою.

— Я не вмію грати в шахи.

— Ще навчитеся. Ніколи