Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сьомий хрест 📚 - Українською

Читати книгу - "Сьомий хрест"

221
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сьомий хрест" автора Анна Зегерс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107 108 ... 136
Перейти на сторінку:
немов випростується й міцніє, удари уже безвладні розбити це «я», а навпаки, воно від них тільки твердішає.

До того ж, щоб зломити сили цієї молодої жінки, їй треба спочатку дати можливість їх зібрати. Оверкамп повернув рефлектор. М’яке світло відбилося від стелі і залило майже порожню кімнату.

Еллі зітхнула з полегкістю. На підлогу під вікном — віконниці були зачинені — лягла дивна золотава смуга: світанок.

— Ідіть. Але ви можете знадобитися нам у першу-ліпшу хвилину. Сьогодні або завтра. Хайль Гітлер!

Еллі брела вулицями, хитаючися від утоми. У найближчій булочній купила теплу булочку. Вона не знала, куди йти, і машинально подалася до контори. Вона сподівалася, що там не буде нікого, крім прибиральниці, і вона зможе спокійно посидіти в куточку до дев’ятої години.

Але директор контори, любитель рано вставати, уже прийшов.

— Ранкові години — золоті години, я завжди так кажу, а золото — це ви, Еллі. Якби це був хтось інший, пані Еллі, я б заприсягнувся, що ви були на побаченні. Не червонійте так, пані Еллі. Якби ви знали, як це вас красить. Є щось таке ніжно-тендітне у кінчику вашого носика і тінях під очима! «Аби хоч один чоловік по-справжньому кохав мене, — подумала Еллі. — Георг, навіть коли він ще живий, мене більше не любить. Про Генріха не варт і думати. Про Франца не може бути й мови. Увечері після роботи поїду до батька. Він завжди радий мене бачити. Він завжди буде мене любити».


IV

«Мене забули в цьому дворі, — думав Георг. — Чи давно я вже тут? Години, дні? Ця відьма мене ніколи не випустить. Пауль більше ніколи не прийде».

З під’їздів виходили люди і поспішали в місто.

— Привіт, Маріхене! Куди це ти так рано зібрався?

Хайль Гітлер!

— Та не кваптеся так, пане Майєре, робота від вас не втече.

— Доброго ранку, моя люба!

— Отже, до вечора, Альмо!

Чому ці люди такі веселі? З чого вони радіють? З того, що знову настав день? Що знову світить сонце? Невже вони завжди такі веселі?

— Ну, — сказала пані Граббер, коли Георг не зразу вдарив молотком. Вона вже кілька хвилин стояла у нього за спиною.

Георг подумав: «А що, як Пауль про мене забуде і доведеться залишитись тут назавше, замість його шуряка? Вночі — на лаві в гаражі, а вдень — тут, у дворі».

Пані Граббер сказала:

— Послухайте, Отто! З вашим зятем Паулем я говорила про платню, — якщо я взагалі залишу вас у себе, а це ще не вирішено, — так от: сто двадцять марок… Ну? — спитала вона знову, бо Георг, здавалося, вагався. — Працюйте далі. Я побалакаю з Редером, адже він вас рекомендував.

Георг нічого не відповів. Його серце так гучно калатало в грудях, що йому здавалося, наче ціла вулиця чує його удари. Він думав: «Чи прийде Пауль до неділі? Чи ні? А що, як він і в неділю не прийде? Чи довго я маю чекати на нього? Може, треба мерщій тікати звідси?

Я не хочу думати весь час про одне й те саме. Чи довіряю я Паулю? Так. Тоді треба чекати, поки він прийде».

Пані Граббер і досі стояла у нього за спиною. Георг зовсім забув про неї.

Раптом вона спитала його: х — До речі, чому у вас забрали права?

— Це довга історія, пані Граббер, я її вам розповім увечері, звичайно, коли ми з вами поладнаємо і я ще буду тут сьогодні ввечері.


V

А Пауль стояв, то широко розставивши ноги, коли затвори поверталися на місце, то на одній нозі, мов лелека, коли натискував на важіль, і міркував над тим, хто з робітників погодився б йому допомогти. Губи його були міцно стулені.

У цеху було шістнадцять чоловік, опріч майстра, про якого не могло бути й мови. Яких тільки шрамів не було на голих, паруючих від спеки спинах цих шістнадцяти робітників — худих і гладких, старих і молодих: одні мали ці каліцтва від народження, інші дістали їх під час вуличних бійок у Фландрії чд в Карпатах, у Вестгофені чи в Дахау, а дехто й на роботі. Пауль тисячу разів бачив шрам під лопаткою у Гайдріха.

Просто диво якесь, що він, прострілений наскрізь, лишився жити та ще й працює зварником у Покорні.

Пауль добре пам’ятав, як Гайдріх у листопаді дев’ятсот вісімнадцятого року вийшов з фронтового лазарету в Ешерсгаймі: худий, на милицях, він мріяв змінити життя в країні. Пауль був тоді учнем. Його найбільше вразив саме цей великий шрам від наскрізної рани. Незабаром Гайдріх почав ходити без милиць. Він хотів поїхати то в Рур, то в Центральну Німеччину. Він рвався туди, де точилася боротьба. Але усі ці Носке, Ваттери і Яеттов-Форбеки раніше придушили повстання, у яких він замірявся взяти участь, ніж він встиг вибратися з Ешерегайма. Ніякі рани так не знекровили Гайдріха, як роки миру; безробіття, голод, родина, втрата всіх прав, розкол робітничого класу, марнування дорогоцінного часу на суперечки про те, на чиєму боці, правда, замість боротися за справедливу справу, і, нарешті, у січні тридцять третього — найстрашніший удар. Погасло священне полум’я віри, віри в

1 ... 106 107 108 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сьомий хрест», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сьомий хрест"