Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

Ми приїжджаємо в паб, заходимо до другої зали і бачимо маленьке напівтемне приміщення. Дивний вибір для концерту.

За кілька хвилин на сцену виходить дорослий мужик, за піаніно стає музикант із пишною кучерявою шевелюрою. Звучать перші акорди, люди наближаються до сцени, Ася тягне мене за руку до першого ряду. Боковим зором помічаю, що її очі спалахнули, а куточки губ піднялися в задоволеній усмішці. Здивовано дивлюся на невисокого, цілком звичайного зовні вокаліста. І чому Ася так реагує?

Але ось звучання піаніно завмирає на секунду, і невідомий мужик починає співати. Щось до болю романтичне, сумне, набір ванільних фраз, перемішаних із відчайдушним надривом. Була у моїй школі гидка вчителька, яка висміяла твір однокласника на тему "Моя мрія". Назвала його роботу душевним стриптизом. Запевняла, що справжні чоловіки ніколи не зізнаються у тому, що хочуть сім'ю та дітей. Їм треба думати про кар'єру, а не бабські мрії озвучувати. Тоді я заперечив вчительці, назвав її слова примітивним мисленням, за що отримав жирну двійку.

Чого я це згадав? На сцені відбувається якась магія: вокаліст з першої ж хвилини співає так щиро і надривно, що вираз “душевний стриптиз” набуває нового значення. Ніколи не чув настільки чуттєвого пронизливого живого виконання. Здається, соліст живе кожним словом, кожним рядком, знову занурюється в минуле і вивертає душу навиворіт. Не боїться своїх емоцій, а харчується ними, черпає у них силу та натхнення.

Я заворожений музикою. Немов опинився в іншому світі, більш піднесеному, одухотвореному, у світі, де люди не соромляться слабкостей, живуть на розрив і люблять до божевілля. Тепер ясно, чому Ася дивиться на вокаліста закоханим туманним поглядом.

Помічаю, що після ліричної пісні Ася крадькома витирає сльози. А в мені назріває впевненість у нашому спільному майбутньому. Нічого в ній не оніміло, не згасло, просто сховалося під пилом образ і недовіри.

Після концерту Ася мовчить і дивиться у вікно всю дорогу до гуртожитку. Вона виглядає приголомшеною, втраченою.

— Як тобі концерт? — хочу почути її голос.

— Прекрасний, — Ася повертається до мене і прикушує губу. — А що ти скажеш?

— Не чекав настільки емоційного виконання та глибоких текстів.

— Так, за це я поважаю Михалича.

Дурний псевдонім. Повертаю праворуч: до гуртожитку залишилося якихось п'ять хвилин.

— Ромо, — Ася раптом називає мене скороченим ім'ям, — я не хочу після такого розкішного концерту повертатися до сірого гуртожитку. Чи можу я переночувати в тебе?

Посилено дивлюся на дорогу, помічаю світлофор на найближчому перехресті та гальмую на червоне світло. Усередині твориться якась неймовірна вакханалія, але я лише киваю і рівно вимовляю:

— Так, звичайно, ти можеш переночувати у моїй квартирі.