Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

І от сьогодні він зайшов до хати, сердитий, що його обгавкав дрібний рудий пес, п'яний і злий від почутих новин. Його дружина — п’яниця, а донька — повія… Але... повія гарна, навіть дуже гарна, нічого не скажеш. Лариса стала справжньою красунею. Сам зачепився оком за її принади — кров з молоком. Його Мирославочка навряд чи буде колись такою красунею, як Лора… І в кого тільки такою гарною вдалася? Ах, так, в його матір...

Коли Лариса увійшла — Людмила одразу ж помітила, що вона у новій куртці, а в руках гарний паперовий пакет, не порожній. Мабуть, Степан купив їй подарунки. Від попереднього хлопця подарунків вона не отримувала. Що ж, це плюс Відьмаку… хоч він і Бондар.

Лариса, перевівши погляд з розгубленої сестри на батька, криво усміхнулася. Після п’яти років відсутності він приїжджає і називає її хвойдою… 

— Росту без батька, хіба ж могло з мене вирости щось путнє?

— Багато дівчат ростуть без батьків, але ноги не розставляють перед усіма підряд! — зі злом вигукнув він. Гарна, а язика за зубами тримати не вміє… — І додому мужиків не водять!

— Що ти мелеш? — Людмила підняла на нього голову.

— Ще скажи мені, що Відьмак тут не підночовує!

— Один раз він тут спав, бо був такий хворий, що і йти не міг нормально! Сам спав! Я точно знаю! Зараз на перев’язку ходить, — обурилася матір. — І ти мені тут на доньку тему розмови не розвертай! Ти приїхав по розлучення — то давай про нього і говорити! Пізно вже її виховувати — виросла!

— Ніколи не пізно виховувати! А ти тільки Лорку під мужиків стелиш чи вже і Таньку підкладаєш? Стала “мадам”?

Тетяна здивовано закліпала очима.

— Володько… я тебе зараз придушу, гада… Ти кинув нас тут, а тепер з’являєшся і розказуєш, які ми погані?!

— Я поїхав тоді, щоб ви тут всі з голоду не здохли! Для вас же старався!

— Особливо останнім часом твою підтримку ми бачимо! — вставила фразу Лора, склавши руки на грудях. Погляд батька вона помітила і він був їй дуже неприємним... закривалася.

— Стули пащеку, шльондро! Я з тобою потім поговорю!

— А що вона не так сказала? Ці 100 євро раз на півроку, як знущання! — підтримала матір доньку.

— То більше і їх не буде!

— Там у тебе донька, а ці дві що, вже не потрібні? Дві дорослі доньки! Я не можу їм дати всього потрібного!

— А що, Лариса сама себе не може забезпечити? То ти повія чи бл*дь? Все безкоштовно?

— А тобі не доклали мої тарифи? — в’їдливо запитала Лора. Вона любила батька, колись, і сподівалася на його повернення, а тепер, коли це сталося… Він чужий п'яний дядько, що бризкає отрутою на всіх, хто поруч... Така радісна зустріч...

— Я не знаю, хто тобі наговорив цих небилиць, але це все брехня! — обурювалася Людмила. — Ми тут виживаємо, як можемо! Добре, що Лора на бюджет вступила, то хоч на проїзд має гроші зі стипендії! І не обзивай мені дитину! Ти не знаєш правди!

— Правди?! Все селище гуде, що наша донька — хвойда! Тільки з перону встиг зійти — і ось! Новини! Навіть у Києві її по клубах нічних бачили з різними мужиками! 

Людмила поглянула на Лору.

— Я була там із Степаном! Ірка з Юлькою його, чомусь, не впізнали… А Тоня була з Бакеро, — одразу ж випалила Лора. Головне, щоб матір не запитала коли це було...

— Ну? І де різні? Той самий! Що, не може з хлопцем піти розважитися? — матір поглянула на батька.

— То це правда, що Відьмак її порає?

— Яке твоє діло хто кого порає?! Ти всі ці роки не цікавився, як ми тут живемо! А тепер приїхав і вчиш жити?

— Вона з Відьмаком?.. — з недовірою перепитав батько.

— Так, я з ним! А що тобі не подобається? — вигукнула Лариса.

— Він всім мені не подобається! Хоча… хто ж на хвойду поведеться, як не таке ж самЕ ненормальне!

— Так а чим не подобається? Тим, що не продавався Горбачам, перекладаючи на мене вину? Що він не такий слабак, як ти, і не злякався? — ці слова дались Лорі важко. Як би там не було, а він — її батько…Хоч і з порогу почав виливати на неї почуті плітки, навіть не запитавши, чи це правда...

Володимир підвівся і наблизився до Лариси. Він був трохи вищий за неї. Майже сивий, за ці роки набрав зайвої ваги, котра зосередилася на його животі. Володимир зупинився і став пильно вдивлятися в очі доньки, дихаючи їй у лице перегаром...

— Що ти сказала?

— Що ти продався Горбачам, — сказала Лора, не відводячи погляду

— Не це… потім.

— Що ти слабак.

Володимир замахнувся і вдарив її в обличчя. Від сильного удару Лора влетіла в стіну, боляче вдарившись плечем, а розвернувшись по інерції — ще й лобом. Мати підхопилась і кинулася до батька, відтягуючи його від Лариси, на яку він знову замахнувся і вдарив вдруге, між лопатки, впечатуючи її лице в стіну. Удар, на щастя, вийшов не таким сильним, як планувався, бо матір його встигла відтягнути і загасити силу удару. Лора повільно сповзла по стіні на підлогу. Але не від болю, а від того, що образ батька руйнувався, боляче обпікаючи душу, тиснучи уламками і розчавлюючи те прекрасне в її пам'яті, що жило там про нього всі ці роки... Вона не знала цієї людини... Це був не батько, а хтось зовсім чужий в оболонці його тіла.   

Таня скрикнула і закрила рота руками… Вона погано пам’ятала батька. Він постійно працював, а потім поїхав… Сьогодні повернувся, і єдина її думка, котру вона повторювала з моменту його появи і початку сварки між ним і мамою — “зникни… без тебе було краще…”

— Слабак, кажеш?! — кричав батько. — Це я слабак?!

— Дівчат товкти багато сміливості не треба! Не чіпай моє дитя!— кричала Людмила вчепившись в його сорочку. Володимир відштовхнув її від себе.

— Ця курва буде ще рота відкривати на мене?! Виростила шльондру! Багато ти розумієш, гівнючка! Псувати відносини з такими людьми, як Горбачі — НЕ МОЖНА! Ти не здохла — то й добре! А їхній доньці і так нічого б не було! А якби ми тоді вперлись, то мусили б розпродувати тут все і тікати куди далі, бо вони б нам тут життя не дали! Я продався? Та я вас всіх врятував!