Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Учень убивці 📚 - Українською

Читати книгу - "Учень убивці"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Учень убивці" автора Робін Хобб. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107 108 ... 126
Перейти на сторінку:
нам треба поквапитись, щоб наздогнати інших, до того як вони прийдуть до палацу. Я зрозумів, що там буде офіційний прийом, якого я пропустити не можу.

Наша процесія рухалася кривулястою вулицею, яка постійно вела вгору. Врешті ми «приземлилися» біля палацу, який складався з кількох будівель, схожих на бутони. Головні споруди були фіолетові з білими цятками. Це нагадало мені люпин, що ріс при дорозі, та приморську чину в Баккіпі. Я став біля нош і почав пасти очима палац. Та коли повернувся до носіїв, щоб озвучити своє захоплення, то позаду вже нікого не було. Вони з’явилися за кілька хвилин разом з іншими носіями в накидках лимонного, блакитного, персикового та червоного кольорів і запропонували нам мисочки з ароматною водою та рушники, щоб ми змили дорожні порохи й освіжилися. Хлопці та юнаки у блакитних підперезаних сорочках принесли нам ягідне вино та невеличкі медяники. Коли всі гості вмились і пригостилися питвом та їдлом, нас попросили пройти за ними до палацу.

Інтер’єр палацу був такий же дивний, як і все інше у Джампі. Головну споруду підтримувала велична центральна колона. Придивившись, я помітив, що то дуже дебеле стовбурище дерева, коріння якого пробивалося крізь плитку. Подібні дерева також підтримували стіни з витонченими гравюрами. Через кілька днів я дізнався, що на «вирощування» такого палацу знадобилася майже сотня років. Вибирали дерево, навколо нього розчищали ділянку, а потім по колу саджали дерева. За ними доглядали, надаючи їм особливої форми за допомогою мотузок та обрізаючи, щоб вони були похилені в бік центрального дерева. Потому всі інші гілки обрубували, а верхівки переплітались у вигляді корони. Затим будували стіни. Спочатку натягували добротну тканину, яку вкривали лаком, щоб вона затверділа, а потім шар за шаром накладали міцний матеріал з кори. Згодом її обмазували особливою місцевою глиною й покривали яскравою смоляною фарбою. Я так і не дізнався, чи всі споруди в місті будували таким складним способом. Але «вирощений» палац випромінював живу граційність, якої неможливо досягти, використовуючи каміння.

Цей величний палац був відкритий, як і Велика зала Оленячого замку, і тут було стільки ж камінів. Тут стояли столи і було облаштовано місця для приготування їжі, шиття і прядіння, а також склад та все інше, необхідне в такому великому господарстві. Покої були просто нішами, відгородженими запонами, або невеличкими наметами під стіною. Деякі покої розміщувались вище. До них вели розгалужені дерев’яні сходи без поруччя. Це нагадало мені будинки на палях у воді. Ці покої трималися на живих стовбурах. Усередині в мене все похололо, коли я усвідомив, що не зможу усамітнитися для виконання своєї «тихої» роботи. Мене швиденько провели до намету. Там я побачив свою кедрову скриню та сумку з одягом, а також миску з теплою ароматною водою для вмивання й тарілку з фруктами. Я зняв свій запилений дорожній одяг і мерщій перевдягнувся в накидку з вишитими рукавами й зелені панчохи, які спеціально підібрала мадам Гесті. Я знову звернув увагу на вишитого оленя, що стояв у загрозливій позі, але потім прогнав цю думку. Напевне, Веріті обрав цей герб, бо він не такий принизливий, аніж той, що підкреслює те, що я бастард. У будь-якому разі мені це підходить. Я почув дзвоники і тихе гримотання барабанів з великої зали і швидко вийшов з намету, аби дізнатися, що там готується.

На помості перед великим стовбуром, прикрашеному квітами та гілками вічнозелених дерев, навпроти якогось старого чоловіка стояли Август та Регал. Обіч старого я побачив слуг у простих білих накидках. Навколо помосту був натовп, до якого я одразу ж приєднався. Невдовзі до мене підійшла одна з моїх носійок. Тепер вона була в червоному одязі, а на голові — вінок із плюща. Жінка всміхнулася.

— Що відбувається? — запитав я.

— Наш Жертовний… е-е-е, тобто, як кажуть у вас, король Ейод, хоче вас привітати і показати вам свою доньку, яка стане вашою Жертовною… ммм… тобто… е-е… королевою, і свого сина, який буде правити тут замість неї, — запинаючись, пояснила вона, часто роблячи паузи. Але я постійно їй кивав, щоби підбадьорити.

З такими ж труднощами вона пояснила, що жінка біля короля — її племінниця. Я зробив їй незграбний комплімент, сказавши, що племінниця має досить поставний і сильний вигляд. Тоді це здавалося найм’якішим з того, що можна було сказати про ту дивовижну жінку, яка так гордо стояла біля свого короля. В неї було пишне золотисте волосся, що притаманне більшості жителів Джампі, з косами, викладеними вінком навколо голови. Решта вільно спадала на її плечі. Жінка мала серйозний вигляд. Її рукави були засукані, і я помітив, які в неї мускулисті руки. Чоловік, що стояв з іншого боку, був старший, але дуже подібний до неї, окрім того, що мав коротку зачіску, яка доходила лише до коміра. У нього були такі ж нефритові очі, прямий ніс та стиснуті губи. Коли я наважився запитати у старої жінки, чи то, бува, не її племінник, вона всміхнулася, мовляв, нетутешній є нетутешній, і відповіла, що, звісно ж, так. Затим вона шикнула на мене, як на дитину, бо король Ейод почав говорити.

Він дуже повільно вимовляв кожне слово. Добре, що я тоді поспілкувався з носіями, інакше зараз не зрозумів би ніц. Він офіційно привітав нас, зокрема й Регала. Король пояснив, що до цього він вітав Регала як посла від короля Шрюда, а тепер — як представника принца Веріті. У своїй ґратуляції він також згадав Августа й подарував обом клинки з діамантами, дорогоцінні пахощі та розкішне хутро. Коли Регал з Августом все те нап’яли, то я з гіркотою подумав, що вони більше схожі на прикраси, а не на принців, порівняно зі скромним вбранням короля Ейода та його почту; Регал та Август були обвішані браслетами й перснями, а їхній одяг шили з дорогої тканини, бездумно і марно витрачаючи її. Мені вони здавалися марнославними дженджиками, але я сподівався, що місцеві жителі подумають, що їхній вигляд — це частина якогось нашого звичаю.

Потому король покликав свого супутника і представив його нам. То був принц Раріск, що дуже мене засмутило. Без сумніву, жінка біля нього й була принцесою Кеттрікен і нареченою Веріті.

Нарешті я зрозумів, хто були носіями і зустрічали нас із вином та смаколиками. То були не слуги, а свояки короля: бабусі, тітоньки та двоюрідні сестри нареченої Веріті. Вони дотримувалися звичаю Джампі — служити своєму народу. Я здригнувся від думки про те,

1 ... 106 107 108 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учень убивці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учень убивці"