Читати книгу - "Учень убивці"

— Тобі немає чого встидатися, — сказала вона й попросила, щоб я не називав її «моя леді», а просто Джонкві.

Я дивився, як Август дарував принцесі прикраси, які Веріті обрав для неї: сітку, виготовлену з ланцюжків із чистого срібла й інкрустовану рубінами, щоби вкривати волосся, та срібну пектораль з більшими рубінами. Також серед них був срібний обруч, що вився, неначе лоза, на якому дзеленчали ключі (Август пояснив, що це були ключі від кімнат у Баккіпі), та вісім простих срібних обручок. Принцеса стояла, не рухаючись, доки Регал власноруч надівав на неї прикраси. Я подумав, що срібло з рубінами радше личить жінці з темнішою шкірою. Але усмішка Кеттрікен свідчила про її дитячий захват. Люди навколо мене крутилися і схвально перекивувались, мовляв, тепер їхня принцеса ну дуже святóчна й елегантна. Тому я теж вирішив, що, можливо, їй сподобаються наші іноземні кольори та вбрання.

На щастя, король Ейод говорив недовго, додавши тільки, що радий нас бачити, а також запропонував нам відпочити і почувати себе як удома, а в разі чого кожен буде радий допомогти нам. Завтра в обід починається весільна церемонія, яка триватиме три дні. Тому король побажав нам добре відпочити перед цим. Затим він спустився зі своїми дітьми, аби просто погомоніти з нами, наче ми всі були вояками, що разом несуть варту.

Джонкві постійно крутилася біля мене. Я не знав, як ввічливо усамітнитися, тому вирішив якнайшвидше і якнайбільше дізнатися про місцеві звичаї. Але спершу вона познайомила мене з принцом та принцесою. Вони стояли поряд з Августом, який пояснював, що спостерігатиме за церемонією від імені Веріті. Він голосно й чітко вимовляв кожне слово, наче це допомагало порозумітись. Джонкві послухала, але, вочевидь, подумала, що Август закінчив, і заговорила до нас, наче ми були дітьми, яких пригощають ласощами, доки їхні батьки спілкуються.

— Раріску, Кеттрікен, молодий чоловік дуже цікавиться нашими садами. Можливо, пізніше ми познайомимо його з тими, хто їх доглядає.

Здавалося, вона зверталася саме до Кеттрікен, додаючи:

— Його звати Фітц Чівелрі.

Август раптом спохмурнів.

— Фітц. Бастард.

Кеттрікен спантеличилась, почувши таку дефініцію, а світлим обличчям Раріска пробігла тінь. Він злегка повернувся до мене, ставши боком до Августа. Цей жест розуміли усі без жодних слів.

— Так, — промовив він, перейшовши на мову ч’юрдів, дивлячись мені в очі. — Твій батько розповідав мені про тебе, коли я востаннє бачив його. Яке горе, що він помер! Він багато чого зробив, щоб налагодити зв’язки між нашими народами.

— Ви знали мого батька? — якось не до ладу запитав я.

Він посміхнувся, дивлячись на мене згори вниз.

— Звісно. Ми вели перемовини щодо використання проходу під Синьою скелею в Мунсеї. Тоді ж він дізнався про твоє народження. Коли ми вирішили всі питання з проходами та завершили наші дипломатичні справи, то сіли поїсти. У нас була проста чоловіча розмова про те, що йому робити далі. Чесно кажучи, я не знаю, чому він не хотів ставати королем. Втім, у різних народів різні звичаї. Але це весілля допоможе об’єднати наші народи. Як ти гадаєш, це б йому сподобалося?

Раріск говорив лише до мене і навмисне перейшов на мову ч’юрдів, щоб Август нічого не розумів. Кеттрікен захоплено дивилася на нас. За спиною в Раріска я побачив, як застигло обличчя Августа. Потім він зі зловісною посмішкою, в якій я прочитав цілковиту ненависть, обернувся й пішов до групи людей, яка зібралася навколо Регала, доки той розмовляв з королем Ейодом. Чомусь Раріск і Кеттрікен слухали тільки мене.

— Я не знав свого батька, але, гадаю, він би зрадів, коли… — почав я, але принцеса Кеттрікен звернулася до мене з чарівною усмішкою:

— Звісно, як я могла бути такою дурепою? Це ж тебе називають Фітц. А це ти зазвичай подорожуєш з леді Тайм, отруйницею короля Шрюда? Ти її учень? Регал розповідав про тебе.

— Як мило з його боку, — байдуже промовив я, вже не слухаючи, що в мене запитували далі, й не пам’ятаючи своєї відповіді. Добре, хоч я не впав на місці. Вперше я в глибині душі усвідомив, що не просто недолюблюю Регала. Раріск спохмурнів і з осудом подивився на сестру, а потім повернувся до слуги, який запитував у нього, що йому робити. Навколо буяли кольори, повітря було сповнене ароматами літа, але я всередині відчував крижаний холод. Отямився лише тоді, коли Кеттрікен смикнула мене за рукав.

— Усі йдуть туди, — сказала вона. — Чи ти надто втомився, щоби приєднатися до них? Якщо хочеш піти відпочити, ніхто не образиться. Я розумію: всі занадто втомлені дорогою.

— Але багато хто ні. І багато хто бажає погуляти по Джампі. Мені розповідали про Блакитні фонтани, і я згораю від нетерплячки їх побачити, — сказав я, злегка затинаючись. Я сподівався, що це якось пов’язано з тим, що вона говорила до цього. Принаймні про отруту не було ані слова.

— Я потурбуюся, щоб тебе туди провели. Можливо, ввечері. Але зараз ходімо зі мною.

Без усілякої метушні чи формальностей вона повела мене геть від натовпу. Август провів нас поглядом. Я побачив, як Регал повернувся і щось наказав Роуду. Король Ейод став на поміст, звідки спостерігав за людьми. Мене здивувало те, що Роуд не залишився з кіньми та іншими слугами. Але Кеттрікен відхилила кольорову запону, і ми вийшли з палацу.

Ми йшли кам’яною доріжкою в тіні верб, які росли обабіч. Їхні гілки сплелися вгорі, захищаючи нас від полудневого сонця.

— Вони захищають доріжку від дощу. Ну майже, — промовила Кеттрікен, помітивши мою зацікавленість. — Ця дорога веде до тінистого саду, мого улюбленого. Може, ти спочатку хочеш подивитися на трави?

— Я хотів би подивитися на садки, моя леді, — відповів я; принаймні це була правда. Тут, далеко від натовпу, я зможу зібратися з думками й подумати, як вчинити у моєму незручному становищі. Я із запізненням зрозумів, що у принца Раріска не було жодних пошкоджень чи хвороби, про які