Читати книгу - "Учень убивці"

Але я зусиллям волі відігнав думки про свою проблему й зосередився на розповіді принцеси. Вона говорила досить чітко, і мені було простіше підтримувати з нею бесіду, аніж у гамірній великій залі. Здається, вона розуміється на садівництві й це не просто її улюблене заняття, а королівський обов’язок.

Доки ми йшли і розмовляли, я постійно нагадував собі, що вона наречена Веріті. Жодного разу не зустрічав такої жінки. Вона трималася з гідністю, але не хизувалася цим, на відміну від інших осіб, які мали вище походження, аніж я. Ті завше намагалися підкреслити своє високе становище. А принцеса не боялася всміхатися, виражати свій захват чи порпатися в землі навколо якоїсь рослини, щоби показати, яке в неї коріння. Вона могла почистити коренеплід від землі й вирізати серединку своїм ножем, щоб я скуштував його. Принцеса показувала мені особливі пряні трави, якими приправляли м’ясні страви, і пропонувала мені спробувати листя кожного з трьох видів. Хоч рослини буле дуже схожі, але смаком вони різнилися. Кеттрікен була в дечому подібна до Пейшенс, звісно, без її дивацтв. Чимось вона нагадувала мені Моллі, але без грубощів, яких остання навчилася, щоб вижити. Принцеса говорила зі мною відверто, наче ми були рівнею. Я спіймав себе на думці, що вона сподобається Веріті більше, аніж він очікує.

Але інша частина моєї свідомості все ж переживала, що Веріті подумає про свою наречену. Він не був ловеласом, але все його оточення знало, які жінки йому подобаються. Ті, кому він усміхався найчастіше, були маленького зросту, пухкенькі, смагляві, часто з кучерявим волоссям. Вони сміялися, як діти, і в них були мініатюрні м’які ручки. Що ж він подумає про цю високу бліду жінку, яка одягалася, як проста служниця, і так любила возитись у своїх садах? Розмовляючи з нею, я зрозумів, що вона знається на соколах та конях не гірше за будь-якого конюха. Коли я запитав про те, чим вона любить займатись на дозвіллі, вона розповіла про свою невеличку кузню та інструменти для обробки металу. Принцеса підняла своє волосся, щоб показати сережки, які сама зробила: зграбно викувані срібні пелюстки, всередині яких була крихітна перлина, схожа на краплинку роси. Я колись казав Моллі, що Веріті заслуговує на вмілу та роботящу дружину. Але чи зацікавить його Кіттрікен? Я знав, що він її поважатиме, та невже між королевою та королем має бути лише повага?

Я вирішив не забивати собі голови зайвими проблемами, а робити те, що пообіцяв Веріті. Я спитав, що Регал розповідав про її майбутнього чоловіка, а Кеттрікен раптом замовкла. Відчув, що принцеса збирається з думками. Нарешті вона відповіла, що він король-в-очікуванні, а в його державі зараз багато проблем. Регал попередив, що Веріті набагато старший за неї, проста і прямолінійна людина. Принцеса боялася, що він не приділятиме їй уваги. Але Регал пообіцяв, що постійно буде поряд, допомагаючи їй пристосуватися, й докладе всіх зусиль, аби їй при дворі не було самотньо. Тому вона готувалася до…

— Скільки вам років? — запитав я, вражений її словами.

— Вісімнадцять, — відповіла вона й усміхнулася, помітивши здивування на моєму обличчі. — Всі думають, що я старша, через мій зріст, — зізналася вона.

— Виходить, ви молодші за Веріті. Але різниця в літах не така вже й значна. Навесні йому виповниться тридцять три.

— Я гадала, він набагато старший, — здивовано сказала принцеса. — Регал говорив, що його народила інша жінка.

— Це правда, що Чівелрі й Веріті діти першої дружини короля Шрюда. Але між ними невелика різниця у віці. А коли Веріті не завантажений проблемами своєї країни, то він не такий суворий та похмурий, як здається. У нього є почуття гумору.

Вона скоса подивилася на мене, наче намагаючись перевірити, чи я, бува, не прикрашаю Веріті.

— Я кажу правду, принцесо. Під час лялькових вистав на фестивалі Весни він регоче, як дитина. А коли всі чавлять осінній виноград на щастя, то він не пасе задніх. Та найбільше він полюбляє полювання. У нього є вовкодав Леон, якого він доглядає краще, аніж деякі батьки — своїх дітей.

— Але я впевнена, що так було колись, — перебила Кеттрікен. — Регал розповідав, що він не виглядає на свій вік, бо постарів і похилився під тягарем піклування про свій народ.

— Гілки теж схиляються під снігом. Але навесні вони знову випростуються. На прощання Веріті передав, щоб я про нього вам розповідав тільки хороше.

Принцеса опустила очі, наче приховуючи від мене, як у неї б’ється серце.

— Коли ти говориш про нього, я бачу зовсім іншу людину, — Кеттрікен замовкла, міцно стиснувши губи, не наважившись озвучити своє прохання. Та я все одно почув його.

— Він завжди був доброю людиною, враховуючи, яка на ньому лежить відповідальність. Він дуже серйозно ставиться до своїх обов’язків і ніколи не покидає своїх людей на поталу. Ось чому він до вас не приїхав. Зараз він протистоїть піратам з червоних кораблів. А звідси їх не побороти. Він жертвує своїми інтересами, щоб виконати свій обов’язок принца. Це не тому, що він черствий або не любить життя.

Принцеса знову скоса глянула на мене, намагаючись приховати усмішку, наче я так підлещувався до неї, що годі й вірити.

— Він трішки вищий за мене, має темне волосся, темна й борода, коли він її відпускає. Але його очі ще темніші, а коли він радіє, то вони блищать. Втім, це правда, що за останній рік у нього почала пробиватися сивина, і він уже не такий широкоплечий, що аж сорочка рветься на грудях. Через свої справи він рідше став бувати на свіжому повітрі. Але мій дядько ще ого-го! Коли він прожене червоні кораблі від нашого берега, то знову їздитиме зі своїм псом на галасливі полювання.

— Ти геть-чисто заспокоїв мене, — пробурмотіла вона й випрямилася, наче визнавши якусь свою слабкість. — А чому Регал так не говорить про свого брата? Я гадала, що виходжу за старого діда, в якого трусяться руки, який так зайнятий своєю роботою, що не має часу на дружину та якісь інші справи.

— Можливо, він… — почав я, але не знав, як ввічливо сказати, що Регал часто бреше, аби чогось досягти. Але я й поняття зеленого не мав, навіщо йому виставляти Веріті у такому поганому світлі перед