Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

Не знаючи, що можна так відчайдушно когось бажати. Не знаючи, що гідний того самого бажання у відповідь. Такого потужного і всепоглинаючого, яскравими іскрами підсвіченого в її очах. Майже чорних зараз - зіниця майже повністю поглинає райдужку, видаючи її збудження.

Кіра м'яко відстороняється від нього і дивиться затуманеними очима. Її вії тремтять, губи ловлять повітря. Вона така гарна. Ігореві здається, що він ніколи в житті не бачив нікого красивішого. І вона в його обіймах, у його руках. Відкрита, жива, справжня. Ігор запускає пальці у її волосся, легко натискає на потилицю, знову притягує дівчину до себе. Не може нею насититися. Йому не вистачає цих поцілунків. Йому не вистачає її.

Він знову цілує. Тепер уже глибше і жадібніше. Руки, наважившись, ковзають по її талії вгору, вивчають, пестять. Вниз, туди, де вже трохи задерлася футболка, дозволивши пальцям обпекти її шкіру. Зуби Ігоря прихоплюють її нижню губу і з її губ злітає хрипкий стогін.

Її руки охоплюють його потилицю. Груди, притиснуті до його грудей, зводять з розуму. Шкіра, до якої торкаються пальці Ігоря, горить. Він стискає долонями її талію і з силою проводить донизу, до тазових кісточок, охоплює стегна і притискає до себе.

– Ігоре. – видихає дівчина пошепки. Глухим і низьким шепотом, що посилає шалене тремтіння по спині. – Давай підемо… Давай підемо звідси. - Чи то питання, чи то пропозиція звучить на хрипкому видиху, між судорожними глибокими вдихами. Кіра усувається, її обличчя спотворене болем. Але це вже не той біль, що раніше. Це біль невдоволеного бажання. Біль переповненого почуттями серця.