Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

- Леді Джейн, сходімо за червоними нитками, - звернулася до неї Касандра.

Досить кумедно звучала пропозиція разом сходити за нитками. Джейн чудово розуміла, що наречена короля хоче лише відвести її у бік для особистої розмови. Який привід! Могла б просто запропонувати поговорити.

- У мене в картинці немає червоного кольору, мені не потрібні такі нитки.

Джейн вирішила прикинутися дурепою. Їй зовсім не хотілося розмовляти з Касандрою наодинці. Джейн завжди зневажала жінок, які зваблюють чиїхось чоловіків/наречених або просто сплять з ними. І якимось чином вона стала цією жінкою. Жах!

— Леді Джейн, у моїй картинці є червоний, можете вишити мою.

Усі дівчата відірвалися від своїх творінь та зацікавлено слухали діалог Джейн та Касандри.

— Чого б це мені вишивати вашу картинку?

— Ну, ви легко можете взяти моє, чому б і не цього разу.

- Давайте все ж таки сходимо разом за нитками, - поспішно сказала Джейн.

Жінки піднялися зі своїх місць і разом підійшли до скринь з муліне. Касандра гнівно дивилася на Джейн.

— Після виступу він пішов до однієї з альтанок біля озера, там була ти. Я бачила. А потім ви зникли. Він уміє переноситися куди завгодно, — її голос трохи тремтів. - Де ви були? І що там робили?

Джейн нічого не відповіла.

— Відповідай, — в очах Касандри стояли сльози, — відповідай чи я посприяю тому, щоб тебе не тільки відправили якнайдалі від Айронвуда, а й заборонили будь-коли відвідувати Великі Сади.

— Він переніс нас у скельні печери, щоб показати сенеял. І все.

Вона сказала неправду, але, здається, Касандру ця частина засмутила сильніше, ніж, якби Джейн зізналася їй про секс.

— Хотів показати сенеял... З якого дива?

- Я не знаю.

— Показав тобі сенеял, а потім прийшов на світанку і сказав, що їде до села Мілліс на півночі Айронвуда. Три дні йде дощ. Що це все означає?

- Я не знаю, Касандро. Та я менше за інших знаю, де він і чому поїхав, — Джейн так відчайдушно сказала ці слова, що її тон заспокоїв Касандру.

Джейн і справді засмутилася: він попередив свою наречену, звичайно ж, пояснив, що йому треба виїхати, а вона досі гадала, чи не зник король назавжди.

- Гаразд. Ти дуже скоро станеш сільською дівчиною. І такою тебе оголосить не Верховна Рада. Ні. Фелікс. Коли король повернеться, він вижене тебе дуже далеко. Тому що він любить мене і зробить те, що я попрошу. А я попрошу.

Джейн дивилася в холодні очі Касандри й згадувала, як хотіла потоваришувати з нею. Вірила, що ця леді має вплив та допоможе їй повернутися додому. І вона дійсно його має, тільки тепер вона посприяє тому, щоб Джейн вигнали з Великих Садів.

Того вечора Джейн уже не плакала.

Виявилося, що у сльозах немає жодного сенсу. Вона мовчки лежала на ліжку, дивлячись в одну крапку. Серед вишуканого вбрання та блискучого каміння, серед барвистих будинків та золотих блискіток вона почувала себе втраченою та самотньою. У присутності Касандри вона взагалі відчувала себе жахливо, адже розуміла, як вона виглядає в її очах. Джейн цього не хотіла. Не хотіла. Але не змогла йому відмовити. Чи таки хотіла?

Її серце розривалося, коли вона думала про маму, тата, Анабель і Лексі. Як би вона хотіла повернутись до них, зустріти їх знову. У грудях щось стискалося, коли вона уявляла, що може більше ніколи їх не побачити. Самотність поглинала її без залишку. Вона зовсім одна. Цілковито...

Наступного дня, як і передрікав Маркус, злива нарешті припинилася, погода знову стала стандартною – помірно сонячно та хмарно. Весь Айронвуд зітхнув з полегшенням – головна небезпека минула. Але Джейн не відчувала полегшення, а навіть навпаки. Злива могла означати, що з Феліксом щось трапилося, але ясне небо не гарантувало, що з ним усе гаразд. Воно могло означати так само і те, що його взагалі немає в Айронвуді. Може він потрапив у інший світ, так само випадково, як Джейн опинилася тут, чи він... Чи він... Ні, цього вона не хотіла припускати навіть у думках.

Джейн не знаходила собі місця. З'їдала себе всілякими домислами й періодично впадала у відчай. З відсутністю Фелікса – Айронвуд став для неї сірим та безликим. Вона боялася, що він може не повернутися і в такому разі вона ніколи не побачить дім, а існування в цьому світі без нього – так само не має сенсу. Раніше, до тієї ночі в печері, вона могла б відігнати думки про нього, можливо, вийти заміж за когось із вельмож. Але тепер – ні.

Що могло статися тієї ночі чи точніше того ранку? Вищі вельможі їй не сказали б, а решта – так само нічого не знали, як і вона.

Цілими днями вона ходила коридорами палацу, не знаходячи собі місця, розглядаючи вітражі на вікнах. Намагалася розглянути в них те, що не помічала раніше. Джейн більше не ходила на вишивання, не ходила вона і на загальні збори дам та вельмож. Маркусові вона казала, що погано почувається. І чим вона зовсім не пишалася, так це тим, що пояснила, як у її світі люди хворіють через те, що перенервували. А ситуація з Верховною Радою її дуже засмутила, ось вона і нездужає. Джейн хотіла цим натиснути на його почуття, щоб її більше не посміли викликати на це неприємне зібрання.