Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

Андрій і сам вирішив узяти одну коробку з іншої полиці. Там було все те саме.

— Схоже на склад! — підсумував журналіст.

— Йдемо далі?! — Катя вже стояла в дверях і чекала, доки чоловікам набридне перебирати коробки. Весь той час, доки вони гралися з однаковими коробками, їй здавалося, наче вона дивиться на котів, які не можуть вирішити, яка з коробок краща. Тож не могла утриматися від легкої посмішки.

На слова Каті чоловіки лише мовчки кивнули. Посмішки вони не помітили.

Виходячи останнім, Андрій затримався на секунду. Він вирішив взяти з собою один прилад, як доказ, тож обережно звернув його та поклав у сумку-бананку.

Обережно вони перейшли до наступної кімнати. Приміщення трохи нагадувало попереднє. Стояло кілька високих стелажів з коробками.

Перша думка, що прийшла до кожного, була: «Ще один склад». Але вона швидко зникла, коли біля дальньої стіни побачили кілька столів з одним комп’ютером, і великою кількістю дисководів, що підключалися до нього.

Не довго думаючи, Степан скинув одну коробку на підлогу. Розкривши, всередині він побачив найзвичайнісінькі коробочки з іграми.

— Не працює!.. — повідомила всіх Катя, щодо комп’ютера, до якого одразу пішла.

— Це та сама гра? — Андрій роздивлявся коробку з написом «Занурення».

— Так, через неї підлітки зникали. Підсаджувалися на цю гру, як на наркотик, — зітхнув Степан.

— Дивіться, тут у пакеті ще дроти, але в крові, і якісь плати, — відізвалася Катя.

— Який пакет? — одразу все кинувши, Степан підійшов до Каті.

На комп'ютерному столі лежав той самий пакет, з яким Захар виходив з дому, і якого вже не було біля його тіла в лісі. Тепер Степан знав, куди саме зникли всі знайдені ним докази. Він стиснув кулаки від злості, але вирішив, що всі ці речі йому більше не потрібні. Весь будинок був одним великим доказом.

— В інших коробках теж ігри? — Катя вже відійшла від столу і заглядала всередину великої коробки, де лежало кілька десятків дисків з іграми.

Степан зітхнув, зняв ще одну зі стелажа і відкрив її. Там були ті ж самі коробки з однією і тією грою.

— Ага, — відповів детектив на питання дівчини.

— Думаю, вони їх тут і записували, — вона кивнула в сторону комп’ютера з дисководами.

— Так, думаю, ти маєш рацію! — Андрій спробував увімкнути монітор, сподіваючись що і цього разу проблема саме з цим. Але комп’ютер був вимкнений.

— Ходімо далі, — трохи втомлено покликав друзів Степан. Він все думав про тих підлітків, що сідали перед монітором і могли зникати у віртуальних світах годинами, днями, тижнями та місяцями. Забуваючи звертати свою увагу на реальне життя. Він згадував про Захара, який так само дуже швидко підсів і помер через це.

Відчинивши двері у наступну кімнату, вони побачили просторе приміщення. Понад стінами стояли великі чорні шафи зі скляною передньою стінкою.

— Що це? — Катя не розуміла, що бачить за склом.

— Це сервери! — відповів Андрій. — Схоже, саме тут зберігається вся інформація. Можливо, там є активність про різних користувачів додатків по всій Україні.

— Чи обробляють інформацію, підшукуючи нових піддослідних, — Степан оглядав вимкнену техніку. 

— Може, і так, — знизав плечима журналіст.

Окрім серверів в кімнаті більше нічого не було, тож вони пішли до останніх дверей, де горіло світло.

— Я піду першим! — детектив знову дістав пістолет, який сховав, коли почав знімати коробки. Ніхто не збирався йому заперечувати.

Опинившись всередині, вони побачили Г-подібні сходи нагору, схожі на ті, якими вони підіймалися на другий поверх. На відміну від першої кімнати, в цій не було тумбочок. Замість цього на стінах висіли картини лісу. На деяких з них був зображений будинок, схожий на цей.

Степан не був впевнений, чи це був той самий ліс та будинок, чи, може, інший. А от Андрій впізнав і будинок, і ліс. І навіть берег озера на одній з картин. У нього волосся стало дибки від страху.

— Будьте обережні, — прошепотів Степан, — думаю, той чоловік у кроксах очікує на нас! Тож не розслабляємося!

Після цих слів Степан виставив перед собою зброю, щоб у разі чого встигнути вистрілити першим. І повільно почав підійматися сходами.