Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

– Не помітить, якщо Даньята промовчить. – Ліам Рут кивком відправив геть Лінду, що завзято шморгала носом. – На жаль, це дурне злодійкувате дівчисько – моя племінниця, я повинен думати про її майбутнє. Наскільки мені відомо, Даньята зразково чесна, тому я хочу запропонувати угоду вам. Гарну угоду.

Жасмин зиркнула на камеру, що беззвучно поблимувала над вхідними дверима.

– Маю відмовитися. По неділях я не погоджуюся на афери і не обмовляю себе.

Управитель байдуже знизав плечима.

– Я теж. Подивіться відео, яке прийде вам за кілька хвилин, і самі вирішіть, чи варта його повна версія мовчання Даньяти.

– Ви надто самовпевнені, хіба ні?

– Я реаліст. Якщо ви відмовитеся від співпраці, я можу звернутися до іншого адресата.

– До Алена? Ну то йшли б прямо до нього. А, може, ви не впевнені, чи коштує ваша інформація втрачених пів мільйона?

– Не впевнений, що це безпечно. – Ліам Рут розвернувся на п’ятах і попрямував усередину будівлі. – Дивіться уважно, – кинув через плече. –  Сенс криється в деталях.

Інфопанель запищала за три хвилини. Жасмин відійшла в тінь колони, ховаючись від сонця та камер, і ввімкнула відеофрагмент. Подумала, що потрібен великий екран, але йти в кімнату Флори не хотілося. Хто знає, чим вони з Персом там займаються… Та й не факт, що на відео зафіксовано щось важливе.

– День смерті Ділена Рокса, тринадцята двадцять вісім… Дві хвилини до моменту, відколи записи стерті. Що тут у нас? Винний льох, прихований бочкою алконавт… Ага, він бере «Джей Крей»… І зникає. Там є інший вихід? Схоже на те, бо в привидів я не вірю. Це якийсь із підземних поверхів… Хм. І де ж обіцяні деталі, що мають мене шокувати?

– Що бурмочеш, асіанко? Розмовляєш із духами інфомережі, ха-ха?

Жасмин коротко глянула на Алена, який саме піднімався сходами, і знову повернулася до екрану. Управитель натякав, що відео – бомба, але що конкретно в ньому шукати?

– Стоп!

Кадр зупинився. Рокс завмер разом із ним. Він був, як завжди, у строгому костюмі та з краваткою, з прикрас – лише незмінний перстень із синім каменем. Дуже яскравий і помітний перстень.

Жасмин збільшила зображення. Так і є – у склі однієї з пляшок відбивалася рука із синім «вогником» і вгадувався темний рукав.

– Очманіти, – зірвалося з язика. – Це ж феєрично!

– Дивишся відео з котиками, Жас Лі Мін? – Ален ступив уперед, зазирнув через плече. – Розумію. Вихідний, як-не-як. У мене також особливі плани.

– Пляшку віскі, в якій, як гадають, була отрута, Ділену Роксу принесли ви? – Жасмин не сподобалось, як звучав її власний голос. У ньому пробивалися плаксиві нотки, хоча приводу для суму вона не бачила. – Між тринадцятою тридцять, коли ваш батько залишився на самоті, і чотирнадцятою нуль-нуль, коли ви покинули Торі-Ейл?

Рокс відсахнувся, видихнув зі свистом, швидким судомним рухом послабив краватку і стиснув кулаки.

– З чого ти це взяла, асіанко? – запитав крижаним тоном.

– Так чи ні?

Він хвилину помовчав, ніби обмірковуючи відповідь.

– Я не маю стосунку до смерті батька, – сказав нарешті. – Таке тебе влаштує?

– Ви принесли ту пляшку, – напівпошепки повторила Жасмин. – Це багато чого пояснює. Трясця, та це докорінно змінює справу!

Ален схопив її за плечі і гарненько струснув.

– Я не вбивав батька, дурне ти створіння! – гаркнув люто.

– Угу, звичайно. Спробуйте довести. – Жасмин не замислювалася про те, що це звучало як глузування. – Вам ніхто не повірить, особливо з тих, у кого є сяка-така влада. Люди міряють інших по собі… Чесно, по собі. Давно помітила.

– І ти?

– І я, і ви, і всі триста мільйонів віандійців. – Жасмин не відсторонилася, хоча чужа агресія в безпосередній близькості до неї невимовно нервувала і збурювала хижі інстинкти. – Я вам вірю, до речі. Знаєте, нещодавно Персик мене дуже зачепив. Сказав, що ми з вами мислимо однаково, пане Рокс. Я готова була його вбити, а потім заспокоїлася і зрозуміла: він має рацію. Ми обоє нещадні до тих, у кому відчуваємо загрозу, і готові пробачити все тим, хто добре до нас ставиться. Наприклад, Ділен Рокс… За останні дні я дізналася про нього багато нового – того, на що раніше заплющувала очі. І вас вивчила краще. Ви не святий, Алене, але й не вбивця. Щоправда, людей, які зі мною погодяться, можна перерахувати на пальцях однієї руки.

Ален повільно випустив щільну тканину її чорної куртки і перевів подих.

– Тринадцята сорок п’ять, – промовив, запинаючись. – Батько був живий і здоровий, а я навіть не можу розповісти про це поліції. Мене заклюють, асіанко. Друзі миттю стануть ворогами!

– Погані у вас друзі. – Жасмин заспокійливо торкнулася його плеча. – Гаразд, не переживайте, відео – не проблема.

– Проблема у тих п’ятнадцяти хвилинах, які могли б допомогти слідству. І в тому, що поліція зациклилася на пляшці, а вона нічого не означає.

Жасмин опустила погляд і забрала руку.