Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

— Повір, я знаю, — я поставив перед нею тост, намащений арахісовою пастою. — Я сам тільки-но підписав секретний договір із агентом Дамом.

Вона підняла брову, взявши шматочок з тарілки.

— Секретний?

— Цілком. І стосується тебе.

— Ох, як цікаво. І що ж там, у цьому секретному договорі?

Я сів поруч, обіймаючи її за плечі. Вона злегка притулилась до мене, відчутно м’якшаючи. Її запах — кави, солоної карамелі й трохи мого парфуму — завжди мав ефект гальмування для мого серця.

— Наш син вважає, що твій сум можна вилікувати… якщо у нас буде ще одна дитина.

Вона завмерла. Не від напруги. Від здивування.

— Він так сказав?

— Буквально. І з серйозністю, яка змусила мене трохи переглянути своє життя, — усміхнувся я, спостерігаючи, як її щоки порожевіли.

— І що… ти теж вже в цьому секретному клубі?

— Я б сказав — співзасновник. Але твоя згода критично важлива, — я легенько провів пальцями по її ключиці. — Без тебе ніщо не працює. І, чесно, я не знаю, чи хочу ще когось тільки тому, що можна. Але… я бачу, як ти з Дамом. І як він із тобою. І я думаю, що в цьому є щось, чого мені хочеться більше.

Вона мовчала кілька секунд. Просто сиділа, повільно допивала каву й дивилась на нашу дитину, що тепер заснула під столом із собакою.

— Ти знаєш, у мене досі бувають ті дні, коли світ надто гучний.

— Знаю, — я не відводив погляду. — І не чекаю, що стане ідеально. Я просто хочу більше таких ранків. Навіть якщо вони у борошні.

Вона легенько посміхнулась, але в її очах ще залишався тінь сумніву.

— Я не проти дітей, ти ж знаєш. Просто… — вона замовкла на мить, схиливши голову мені на плече, — іноді мені страшно..

— Мила, — я нахилився, залишаючи поцілунок у її волоссі, — поки ти не захочеш, я ніколи не буду тиснути. Ніколи.

Вона видихнула крізь усмішку, притискаючись до мене сильніше.

— Я хочу подарувати тобі ще одну дитину. Просто… трішки пізніше. Добре?

— Лише коли ти справді цього захочеш, — прошепотів я, беручи її долоню в свою. — Це рішення тільки твоє. І твоє серце — єдине, що я слухатиму.

Я торкнувся її губ, м’яко, з тією ніжністю, яку бережеш тільки для однієї людини у цьому світі. Її губи відповіли впевнено, глибоко, без поспіху — поцілунок, який нічого не вимагав, але в ньому вже було все.

Обіцянка.

Спокій.

Любов.