Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Добре.

Ми присіли на траву біля високого дерева, Хмаринка з жадібністю в очах вп'ялася в мене з повною готовністю отримати відповіді на свої запитання, так само як і я. 

Отже, сьогоднішній вечір стане для нас обох доволі ласим шматочком, від якого всі хочуть відірвати шматочок.

– Отож, – почала – моє перше запитання. Але пам’ятай, ти обіцяв відповідати чесно!

– І планую, я вже казав що сьогодні у відповідях не буде ні краплі брехні.

– Тоді почнемо. Яке твоє справжнє ім’я? І я маю на увазі повне.

Б’є одразу в лоба, й на пролом! Треба ж яка. Одного разу я вже відповів на це запитання і для мене все скінчилося не дуже. Але зараз, може щось зміниться? Гаразд обіцяв значить скажу!

– Мене звати Ноксор Тарґас Дра-Ґолд.

Від промовленого в мене, в самого все завмерло в середині, всі нутрощі звело судомою. Я чекав. Чекав на її реакцію, навіть тягнувся чуттями, щоб зрозуміти що саме вона відчуває. Бентежність. Приємне тепло що розслабляє мою напругу. 

– То твоє ім’я Ноксор Тарґас?

– Так. Але друге ім’я Тарґас належить моїй сутності.

– Зрозуміло. Отже, тебе можна називати просто Ноксор? – розпитує.

– Можна. – Хмаринка недовірливо примружила очі – Щось не так?

– Якось ти занадто легко погодився сказати своє ім’я, раніше відмовчувався як партизан, а зараз вирішив сказати. Це точно твоє ім’я?

– Так, це моє ім’я я вже пообіцяв, що скажу тобі його. Що саме тебе насторожує?

– Те що ти до того мовчав в ганчірочку щоразу переводячи тему, а тут так, легко… В чому підстава?

– Ні в чому. – розслаблено відповів – Я сказав тобі правдиву відповідь на твоє питання, того ж я очікую і від тебе. Думаю це і можна назвати підставою.

– Тобто підстава полягає в тому, що ми обидвоє говоримо одну правду про себе без недомовок?

– Так. 

– Тоді добре, але якщо з тобою все зрозуміло, ти відчуваєш коли я намагаюся збрехати, але я ні. Звідки мені дізнатися, що це правда?

Розумне питання. Не дивлячись на її молодий вік, Хмаринка доволі розумна і добре обмірковує усі свої дії. Це добре.

– Я можу запропонувати тобі кровну угоду правди – вона трохи насторожилася.

– Що це за угода? – з невеликим бажанням запитує Хмаринка, наче цим конкретно себе в чомусь видає. 

Що і правду дивує, бо про цю угоду знають всі і активно нею користуються, щоб запобігти брехні. А вона не знає про більшість звичайних речей які використовують. Це де ж треба було жити, щоб про це не знати?

– Це звичайна тимчасова угода яку укладають, щоб обговорити важливі справи і при цьому бути певним, що тобі кажуть правду.

– Тобто якщо ми укладемо цю тимчасову угоду, я теж буду відчувати твою брехню як і ти?

– Не зовсім так, як я. Але так, ти будеш знати коли я кажу правду, а коли ні.

Хмаринка замислилася.

– Добре, я згодна. – рішуче відповіла.

– Тоді простягни мені свою руку я намалюю тобі руну.

Маргарита.

Я насторожилася щодо цієї угоди, бо не знала як саме вона працює і Дикий мою реакцію помітив, тому брехати йому було б безглуздо. І вже після детального пояснення цієї процедури, я все одно ще вагалася чи варто простягати йому руку.

– Не хвилюйся, це не боляче – заспокоював.

– Я не боюся що мені може бути боляче. Я просто…

– Нервуєш?

– Так – все ж, незвично знати про те що хтось відчуває усі твої емоції, добре хоч думок моїх не знає. Хоча щодо цього треба ще це перевірити. 

Наважившись я все ж простягую драконові руку, він бере мене за моє худорляве зап’ястя перевертаючи догори долонею, надкушує край свого пальця й малює на руці незрозумілий символ з купою різких паличок.

– Все – він відпускає мою руку, я ж допитливо роздивляюся свою нову… навіть не знаю як це і назвати. До речі, як саме вона працює?

– Як саме мені дізнатися що вона працюватиме?

– Запитай мене про щось, що вже знаєш, а я тобі збрешу і руна почне вібрувати, а потім скажу правду.

– І що тоді? 

– Нічого, на правдиві відповіді руна ніяк не реагує.

Значить я зараз отримала такий собі детектор брехні. Круто!

– Добре. Тоді питання теж саме. Твоє справжнє ім’я?

– Делай.

Руна на руці почала пульсувати і дійсно працює! 

– А тепер правду.

– Ноксор Тарґас Дра-Ґолд.

Правда! Значить не обманює.

– Задоволена? – запитує з цікавістю розглядаючи мене.

– Так. Тепер твоя черга.

Дракон.

Моя. Ех, і що ж запитати перше? Може так само, запитати спершу її справжнє ім’я? Чи поки що, не чіпати цю тему?

– Звідки в тебе з’явилися ті шрами на спині? І хто саме це зробив? – почнемо спочатку з більш нагального питання, щодо кривдника і моїх здогадів хто б це міг бути. Вона принишкла нервово граючись краєм свого жилета. Її огортають сумніви. Невже вона настільки залякана, що тепер боїться казати хто це зробив. Хмаринка рішуче підводить погляд.

– Обіцяй, що щоб ти зараз не почув.Ти нізащо не заподієш шкоди цій людині.

– Навіть якщо ця людина, останній покидьок на усьому світі? – мене відверто дратувало що вона захищає будь-кого, навіть своїх кривдників не даючи їм отримати своє покарання. Особливо, від моїх рук. Хоча якби це було приємно, знайти ту паскуду і повідривати йому всі кінцівки.

– Навіть якщо й так. Обіцяй!

– Добре, я нічого йому не зроблю. – принаймні поки що, коли йому ще буде вистачати мозку сюди не з'являтися! – Ну то звідки вони? – моє нетерпіння почало рватися на зовні. Вона зробила глибокий вдих.

– Ці шрами я отримала в якості покарання.

– Хто саме це зробив і як саме? – Хмаринка довго не відповідала.

– Мій вітчим… – далі вона продовжила вже більш тихішим тоном, наче не хотіла, щоб це почув ще хтось –  він в якості покарання прив’язав мене до стовпа і почав бити колючими лозами, а потім… потім для того, щоб я не вздумала таке повторювати, припік мені шкіру розжареною кочергою. Це все.