Читати книгу - "Бляшаний барабан"

Коли я зрештою подолав відстань від сторожевої каюти до нашого білого простирадла, хоч який безкінечний був цей шлях і хоч які жахливі картини відкривалися обабіч нього, то побачив, що Марія лежить долілиць. Голову вона накрила згорненими на потилиці руками. Коси її мляво розсипалися на округлій спині.

Я штовхнув її, бо тепер Оскар мав слину. Марія не поворухнулась. Я штовхнув її ще раз. Ані шелесь. Я обережно розтис її ліву долоню. Марія не опиралася. Долоня виявилася порожня, так наче ні про яку маренку сном-духом не знала. Я силоміць порозгинав їй пальці на правій руці: лінії вологі, долоня рожева, гаряча й порожня.

Може, Марія все ж таки спромоглася на власну слину? Не дочекалася? Чи просто здмухнула порошок з долоні, загасила почуття, не зазнавши його, й насухо витерла руку об підстилку, перше ніж знов розтулилася її звична, пухкенька долоня з властивим забобонним людям місячним горбиком, гладкеньким Меркурієм і тугеньким венериним пояском.

Невдовзі по тому ми вирушили додому, й Оскар так уже ніколи й не довідається, чи в Марії спінився вдруге порошок ще того самого дня, чи аж за кілька днів та суміш із шипучого порошку й моєї слини, утворившись знов, стала Маріїним гріхом і моїм.

Волею випадку — чи, може, випадку, підвладного нашим бажанням, — сталося так, що ввечері того самого пляжного дня (ми тоді їли чорничний суп і картопляні оладки) Мацерат заходився докладно розтлумачувати нам з Марією, що він став членом невеликого клубу гравців у скат, організованого в його місцевій партійній організації, тож двічі на тиждень вечорами зустрічатиметься в ресторанчику «Шпрінґер» зі своїми новими партнерами, котрі всі, як і він, — керівники осередків, і до них навіть обіцяє часом навідуватися сам Зельке, новий ортсгрупенляйтер, отож він, Мацерат, мусить уже хоч би через це ходити туди, а нас, на жаль, лишати, мовляв, самих. Але в ті вечори, коли він, Мацерат, ходитиме грати в скат, Оскара, мовляв, найкраще буде відводити до матінки Тручинської.

Матінка Тручинська не заперечувала, до того ж такий варіант її влаштовував більше, ніж пропозиція, яку Мацерат, не порадившись із Марією, висунув напередодні: щоб не я ходив на ніч до матінки Тручинської, а щоб Марія двічі на тиждень ночувала в нас на канапі.

Доти Марія спала на тому широкому ліжку, де колись вилежувалася порубцьована спина мого товариша Герберта. Та важка мебля стояла в невеличкій задній кімнатці. Матінка Тручинська спала у вітальні. Густа Тручинська, яка й далі подавала холодні закуски в готелі «Едем», там і мешкала, додому прйходила вряди-годи, коли бувала вільна, і на ніч лишалася не часто, а коли й лишалася, то стелила собі на канапі. А якщо з далеких фронтових країн доля заносила додому Фріца Тручинського з подарунками, то він — скориставшись чи то відпускою, чи то відрядженням, — спав на Гербертовому ліжку, Марія — на постелі матінки Тручинської, а сама стара жінка ночувала на канапі.

Через мене в цей узвичаєний лад їм довелося внести зміни. Спершу я мав спати нібито на канапі. Проти такої принизливої пропозиції я висловив протест — коротко, але рішуче. Тоді матінка Тручинська згодилася поступитись мені своїм старечим ліжком, а сама перебиватися на канапі. Але проти цього повстала вже Марія, вона, бачте, не хотіла, щоб ці незручності порушили нічний спокій її старенької матері, й без зайвих слів заявила про готовність поділити зі мною колишнє кельнерське ложе свого брата. Цю пропозицію вона висловила так:

— То й що, спатиму з Оскарчиком в одній постелі. Він-бо в нас — не ціленький, а лиш половинка.

Отож із понеділка Марія почала по двічі на тиждень переносити мою постіль із нашого помешкання на першому поверсі до них на третій поверх і стелила мені й моєму барабану по ліву руч від себе. Першої ночі, коли Мацерат пішов грати в скат, не сталося нічого, анічогісінько. Гербертове ліжко видалося мені надзвичайно просторим. Я ліг перший, Марія прийшла згодом. На кухні вона помилася й до спальні ступила в довгій, аж смішній, по-старомодному накрохмаленій нічній сорочці. Оскар сподівався, що вона прийде гола і з кучерявим трикутничком, отож спершу був розчарований, але потім навіть був задоволений, бо та нічна сорочка з прабабусиної скрині легко й приємно перекинула місток до білих зборок на халатиках сестер-жалібниць.

Стоячи перед комодом, Марія розпускала коси й насвистувала. Вона насвистувала завжди, коли вдягалася чи роздягалася, заплітала чи розплітала коси. Навіть зачісуючись, вона безнастанно виштовхувала з випнутих губів ці два звуки, хоч ніякої мелодії з них і не виходило.

Відклавши гребінця, Марія відразу кинула й насвистувати. Вона обернулася, ще раз стріпнула головою, кількома рухами дала лад на своєму комоді, й той лад сповнив її пустотливим настроєм: Марія послала повітряний поцілунок своєму сфотографованому й відретушованому вусатому батькові в чорних ебенових рамцях, потім удавано важко стрибнула в ліжко, погойдалася на пружинах, нарешті, нагойдавшись, схопила пухову ковдру, пірнула під ту гору по саме підборіддя, анітрохи не торкаючись мене, — я ж бо лежав під власним пуховиком, — тоді вистромила з-під ковдри кругленьку руку, на якій до ліктя задерся рукав, помацала нею над головою, знайшла шнурка, смикаючи за який вимикали лампочку, погасила світло й уже в темряві аж надто гучно сказала мені:

— Добраніч!

Невдовзі дихання в Марії стало рівним. Мабуть, вона таки не прикидалась, а й справді дуже швидко заснула, позаяк її щоденні успіхи за прилавком могли й мали увінчуватися такими самими ревними успіхами ві сні.

А ось Оскарові ще довго ввижалися картинки, до яких варто було придивитись і які не давали йому заснути. Від стін до заліплених світлозахисним папером вікон важко нависала темрява, однак над порубцьованою Гербертовою спиною схилялися біляві сестри-жалібниці, пом'ята біла сорочка Пришелепка Лео обернулася — бо це було так природно — на білокрилу чайку й шугала, шугала, поки розбилась об кладовищенський мур, який потім видався свіжопобіленим, — і т. ін., і т. ін. Аж коли від чимдалі міцнішого запаху ванілі, що навіював млість, та стрічка з картинками почала мерехтіти, а тоді й урвалася зовсім, дихання в Оскара стало таким самим рівним, яким у Марії воно було вже давно.

Такий самий добропристойний взірець скромної дівчини, що засинає, подала мені Марія й за три дні по тому. Вона прийшла в нічній сорочці, понасвистувала, коли розплітала коси, понасвистувала, коли зачісувалась, потім відклала гребінця,