Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

— Ми будемо служити тому, хто нам платитиме, — сказали вони.

— ’Т is van te beven de klinkaert! 'T is van te beven de klinkaert! — повторювали семеро й Ламме, стукаючи по столу розбитими келихами й черепками від посуду.

— Заберіть також із собою Жіліну, стару Стевен і трьох дівок, — сказав Уленшпігель. — Якщо хто з них спробує тікати, зашийте в лантух і киньте в річку.

— Він не вбив мене! — крикнула Жіліна і, вискочивши зі свого кутка та вимахуючи лютнею, заспівала:

У серці їдь вогнева,

Кривава і хмільна.

Моя матуся — Єва,

Мій батько — Сатана.

Стара Стевен та інші мало не плакали.

— Не бійтеся нічого, красунечки, — мовив Уленшпігель, — ви такі милі, солодкі, що вас усюди будуть пестити, кохати, цілувати. А з воєнної здобичі кожна матиме свою частку.

— Мені то вже не дадуть нічого, бо я стара, — бідкалася Стевен.

— Гріш на день, крокодиле чортів, — сказав Уленшпігель, — і ти будеш служницею в цих чотирьох красунь, пратимеш їхні спідниці, сорочки й простирадла.

— Я? О Господи Боже! — простогнала стара.

— Ти довго попихала ними, розкошувала з прибутків від їхнього тіла, а вони бідували й голодували. Можеш скімлити й ревти скільки хочеш, а буде так, як я сказав.

Тоді четверо дівчат почали сміятися з Стевен, показуючи їй язика.

— Всьому на світі буває кінець! — казали вони. — І хто б міг подумати це про таку пройду, як Стевен? Тепер вона попрацює на нас, як рабиня. Хай тебе Бог благословить, Уленшпігелю!

Уленшпігель наказав тоді різникам і Ламме:

— Заберіть з льоху все вино і візьміть гроші. Все це піде на утримання старої та чотирьох дівчат.

— Стара скупердяйка аж зубами скрегоче, — казали дівчата. — Ти не жаліла нас, ми й тебе не пожаліємо. Хай Бог благословить сеньйора Уленшпігеля!

А потім усі три звернулися до Жіліни:

— Ти була їй за доньку і добувала для неї хліб, ділила з нею прибутки від свого ганебного шпигунства. Хоч ти й натягла парчеву сукню, а посмій лише нас бити чи ображати! Ти з презирством дивилася на нас, бо ми носили бумазейні сукенки. Але ж твої розкішні шати — це кров твоїх жертв. Здеремо з неї вбрання, хай і вона буде така, як ми.

— Не зачіпайте її, — сказав Уленшпігель.

Жіліна кинулась йому на шию й сказала:

— Дякую тобі, що ти не вбив мене і не дозволив зробити з мене опудало.

Дівчата заздрісно поглядали на Уленшпігеля і говорили:

— І він не тямиться від неї, як і всі.

Жіліна заспівала під свою лютню.

Семеро вирушили берегом річки Ліс у Петегем, ведучи з собою шпигунів і дівчат. Дорогою вони наспівували:

— ’Т is van te beven de klinkaert!

На світанку вони прибули до табору й заспівали жайворонком, а відповіли їм кукуріканням. До дівчат і шпигунів приставили пильну варту, а проте ополудні третього дня Жіліну знайшли мертву: серце в неї було простромлене довгою шпилькою. Троє дівчат обвинуватили в цьому стару Стевен. Її поставили перед військовим судом, що складався з капітана, капралів і сержантів. На суді вона сама, без тортур, призналася, що вбила Жіліну із заздрощів до її краси і за те, що Жіліна поводилася з нею, як з рабинею. Стевен повісили, і труп її закопали в лісі.

Жіліну також поховали, прочитавши над її прекрасним тілом заупокійну молитву.

Тим часом два шпигуни, яких Уленшпігель навчив що казати, з’явилися до куртрейського каштеляна, у якого мала розглядатися справа про бешкет, розгром і грабунок у домі старої Стевен, бо дім її був у його каштелянстві і ця справа не підлягала владі міста Куртре. Розповівши каштелянові все, як було, шпигуни тоном глибокого переконання і найщирішої покори сказали йому:

— Уленшпігель і його вірний друг Ламме Гудзак, що заходили в «Веселку» відпочити, зовсім не причетні до вбивства проповідників. У них перепустки від самого герцога, ми бачили їх на власні очі. Справжні вбивці — двоє гентських купців, один худий, а другий дуже товстий. Ті купці розгромили дім старої Стевен і втекли до Франції, захопивши з собою чотирьох дівчат для розваги. Ми їх мало не спіймали, та за них заступилися семеро різників, найсильніших у місті. Вони пов’язали нас усіх і відпустили тільки у Франції. Ось і знаки від мотузок. Четверо інших шпигунів ідуть за ними слідом і чекають тільки підмоги, щоб схопити винних.

Каштелян дав їм по два каролю кожному і новий одяг за вірну службу.

Потім він повідомив Фландрську раду, куртрейський суд старшин та інші суди, що справжніх убивць вже знайдено, і докладно описав усю цю справу.

Члени Фландрської ради та інших судів були приголомшені. Всі вельми вихваляли каштеляна за його прозорливість.

А Уленшпігель і Ламме спокійно йшли собі берегом річки Ліс із Петегема в Гент, прагнучи якнайшвидше дістатися в Брюгге, де Ламме сподівався знайти свою жінку, і в Дамме, про що мріяв Уленшпігель, всі думки якого були тепер з Неле-страдницею, що жила зі своєю божевільною матір’ю.

36

З певного часу в Дамме та його околицях стали траплятися жахливі злочини. Коли яке дівча або хлопчак, а то й хто зі старших ішов у Гент, Брюгге чи якесь інше фландрське місто або містечко, і про них було відомо, що вони мають гроші, то їх завжди знаходили мертвих, обдертих догола, з шиєю, прокушеною такими довгими, гострими зубами, що були навіть потрощені шийні хребці.

Лікарі та цирульники визнали, що то зуби величезного вовка. «Вовк загризав, а грабували вже потім, звичайно, злодії», — казали вони.

Незважаючи на всі розшуки, ніяк не могли знайти злодіїв. Про вовка швидко забули.

Багато заможних городян, що, злегковаживши небезпеку, вирушали в дорогу самотою, зникали безвісти, лише іноді селяни, йдучи вранці на поле працювати, помічали вовчі сліди, і тоді собаки, розгрібаючи лапами землю, знаходили труп, що мав рани від вовчих зубів на шиї, за вухом, а іноді й на нозі, і то завжди ззаду. І завжди шийні хребці чи ноги були потрощені.

Переляканий селянин зразу ж біг до судді, а суддя з писарем, двома старшинами та двома лікарями негайно виїжджав на місце злочину. Пильно оглянувши вбитого, а іноді, якщо лице було ціле, не сточене червами, то й упізнавши його і довідавшись, якого він звання та роду, суддя дивувався, чому це вовк, що нападає