Читати книгу - "Володимир"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ні, - відповів князь. - Хочу з тобою говорити про віру й Христа. Ти не стомився, отче?
- Зовсім ні - про віру я можу говорити скільки захочеш, вірно служитиму тобі, княже...
Херсонес тримався і, либонь, ще дрвгий час міг витримувати облогу - у домах його від затоки Символів аж до моря було досить борошна, щоб пекти хліб, запасів солоного м'яса й риби, у льохах стояли піфоси з вином. Далеко за городом, у горах, сховані буля й цистерни, трубами, що проходили глибоко під землею, звідти невпинно текла вода, у городі всі пили й питимуть вдосталь, була війна, але працювали громадські терми, багаті херсоніти мали свої, власні терми й цистерни з водою.
Гірше було на західній околиці города, де жила біднота, - на неї лягав тягар війни, вони копали рови, насипали вали, стояли на стінах, але не мали хліба, забули смак м'яса й риби, мали досить тільки води...
І раптом у водогінних трубах стала зникати вода. Досі вона текла звідти могутнім потоком, невідомо чому, але цей потік одного дня почав слабнути, через кілька годин уже тік тоненьким струмочком, завмер, з труб водогону в городі якийсь час ще збігали, а потім впали останні краплини.
- Русь перекопала водогін... Ми не маємо чого пити! - котилось у Херсонесі від будинку до будинку, кинуло весь город у страх і розпач.
Багаті херсоніти кинулись замикати ворота дворів - віднині вони стерегтимуть, як пси, свої цистерни, шкода, що їм не спало на думку завчасу залити по самий верх піфоси, терми, льохи, двори...
Бідні! Їм стало важче, неймовірно важко - багаті видавали хліб скибками, а от не стало й води... Коли на гарячу землю впали останні краплини з водогону, вони вже хотіли пити; в хижах, халупах, землянках одразу затужили, заплакали жони, діти.
День, другий, третій... Як швидко минають дні, коли в людини є хліб і вода, і як повільно течуть вони, коли немає ні ковтка води.
Страшно, так, у ці дні в городі Херсонесі було страшно жити й ходити. Вода - тільки за неї служили тепер убогі багатіям, кухоль води - втім, ні, він був дорожчий, ніж золото, - кухоль води став мірилом життя... А тут - спека, безжальне сонце висить, як розпечена сковорода в небі, горить камінь, земля, горять і душі людей!
Тоді князь Володимир і повів воїв своїх до стін Херсонеса... Передбачаючи це, стратиг города вночі велів підняти чимало діжок з водою на стіни, а начальникам відкрити ці діжки, коли руські вої почнуть наступати. Вої князя Володимира йшли до города, а на стіні ромеї пили воду - щоб одбити русів і знову напитись... Вода - звичайна, і навіть не звичайна, а стояча, заплісніла, - була на стінах, і вона впливала на воїв, як міцне вино, - в нестямі вони почали одбивати наступ - нехай вмерти, але пити ще й ще!..
Але чому вої князя Володимира стали, не лізуть, як раніше, на стіни?! Що трапилось, звідки це, невже саме небо стало допомагати на цей раз воям руським?! У долині перед Херсонесом стоять сифони, вони кидають на город страшний палючий грецький вогонь, а біля машини стоїть варяг Жадборн...
Вої на стіні стояли - їм нічого було одбивати наступ русів, позад них над городом вставали стовпи чорного диму - то палали будинки на північній і східній його околицях, ось закублились дими над західною частиною.
Не тільки вогонь руйнував і попелив город - від західних його околиць до палаців над морем бігли люди, у яких від згаги почорніли уста, - ремісники, рибалки, гончарі, раби з багатьох земель світу; вони шукали тепер не води, їхніми серцями владувала помста, це вони вбили стратига Льва, відкрили ворота руським воям, й ті почали вступати в палаючий город.
Саме тоді (гірка посмішка долі!) на далекому обрії замаячили вітрила, а згодом на лоно вод випливло кілька лодій - то були грецькі хеландії, на поміч Херсонесу поспішала з Константинополя підмога.
Проте кому й чим допомагати? Над Херсонесом висіла хмара темно-іржавого диму, багато будинків палало у вогні, переможці, як водиться, втішались з перемоги, переможені забули про опір, кинулись до водогону, звідки краплина за краплиною, а далі могутнім потоком вдарила свіжа, холодна вода.
Князь Володимир, вийшовши на вежу Зенова, довго дивився на кораблі ромеїв, що, не дійшовши якогось поприща до затоки Символів, поклали укоті. Ні, ці величезні дромони прийшли не на поміч херсонітам, інша мета привела їх сюди, - князь велів кільком воєводам виїхати до дромонів, запитати, чого вони припливли сюди, а сам спустився з вежі, пішов у город.
Для нього вже був приготований будинок стратига - чудовий дім на два поверхи, що виходив вікнами до моря. Біля дверей будинку висіла мармурова дошка, на якій було висічено напис:
"Цей будинок над Понтом, в якому для тебе завжди готова чаша з вином, протевон Іоанн Калокір, син Романа, поставив, заходь, подорожній, на ложі в будинку спочинь і пригадай теплим словом того, хто колись володів цим домом".
Коли князю Володимиру прочитали й розтлумачили цей напис, він засміявся. Калокір, син протевона з Херсонеса, - адже так прозивали того ромея, що колись приїжджав до Києва намовляти князя Святослава йти війною на болгар... Дивний світ - немає вже князя Святослава немає ромея Калокіра, а будинок його батька стоїть над морем у переможеному Херсонесі, тінь Іоанна Калокіра запрошує:
"Заходь, подорожній, на ложі
в будинку спочинь..."
Вузький двір, у кутку його цистерна для води, посередині - чудові полуденні квіти, два високі дерева, праворуч - двері, що ведуть до веранди між мармуровими колонами, за ними - сіни, служби, сходи на верх, вузькі відкриті переходи, покої.
Тут справді можна було спочити, стомлене за багато днів тіло й жадало відпочинку, але було не до цього - до покоїв уже входили воєводи, вони запитували, що робитимуть у переможеному городі, розповідали, де ставитимуть сторожу на стінах і в полі.
Потім прийшли воєводи, що їздили на подіях до дромонів ромеїв; у Константинополі, - розповідали вони, - дізналися, що князь Володимир з великим військом вирушив у Клімати, через що імператор Василь прислав сюди дромони з своїми василіками.
- Василіки імператора Василя трохи запізнились, - засміявся князь Володимир, - але, може, саме час з ними говорити. Що ж, будемо говорити з ними завтра вранці. А зараз,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володимир», після закриття браузера.