Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Майстер і Маргарита 📚 - Українською

Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Майстер і Маргарита" автора Михайло Опанасович Булгаков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 107 108 109 ... 123
Перейти на сторінку:
громадянка могла краще оглянути її.

— Дайте пройти, громадяни, — вже нервуючи, сказала вона.

Коров’єв і Бегемот посторонились і пропустили якогось письменника в сірому костюмі, в літній, без краватки, білій сорочці, комір якої широко лежав на комірі піджака, і з газетою під пахвою. Письменник привітно кивнув громадянці, на ходу поставив у підсунутій йому книзі якусь закарлюку та й попрямував на веранду.

— Гай-гай, не нам, не нам, — журно заговорив Коров’єв, — а йому перепаде отой крижаний кухоль пива, про який ми, бідні блукачі, так мріяли з тобою. Становище наше безрадісне і безпорадне, і я не знаю, що діяти.

Бегемот лише гірко розвів руками і насадив кепку на круглу голову, порослу густим волоссям, яке дуже скидалось на котячу шерсть. І в цю мить негучний, але владний голос пролунав над головою громадянки:

— Пропустіть, Софіє Павлівно.

Громадянка з книгою обімліла: в зелені вхідного отвору постали білі фрачні груди і гостра клинцем борідка флібустьєра. Він привітно дивився на двох сумнівних голодранців і, навіть більше того, робив їм запрошувальні жести. Авторитет Арчибальда Арчибальдовича був річчю, яка мала значну вагу в ресторані, що він ним завідував, і Софія Павлівна покірно спитала Коров’єва:

— Ваше прізвище?

— Панаєв, — ґречно відповів той.

Громадянка записала це прізвище і підняла запитальний погляд на Бегемота.

— Скабичевський, — пропищав кіт, чомусь показуючи на свій примус.

Софія Павлівна записала і це і посунула книгу відвідувачам, щоб вони поставили підписи в ній. Коров’єв навпроти прізвища «Панаєв» написав «Скабичевський», а Бегемот навпроти Скабичевського написав «Панаєв».

Арчибальд Арчибальдович, остаточно збиваючи з плиту Софію Павлівну, звабно посміхаючись, повів гостей до найкращого столика в протилежному кінці веранди, туди, де лежала найгустіша тінь, до столика, коло якого весело вигравало сонце, вриваючись в один із проміжків серед густої зелені. Софія ж Павлівна, кліпаючи від подиву, довго вивчала дивні записи, зроблені несподіваними відвідувачами в книзі.

Офіціантів Арчибальд Арчибальдович вразив не менше, ніж Софію Павлівну. Він власноручно відсунув стільця від столика, запрошуючи Коров’єва сісти, моргнув одному, щось шепнув другому, і два офіціанти заметушилися коло нових гостей, з яких один свій примус поставив поряд зі своїм поруділим черевиком на підлогу.

Вмить зникла зі стола стара скатертина в жовтих плямах, у повітрі, хрускаючи крохмалем, затріпотіла білісінька, як бедуїнський бурнус, інша, а Арчибальд Арчибальдович уже шептав тихо, але вельми значливо, нахиляючись до самого вуха Коров’єва:

— Чим буду пригощати? Баличок маю особливий… від архітекторського з’їзду відірвав…

— Ви… е-е… дайте нам взагалі закусочку… е… — доброзичливо мимрив Коров’єв, розвалюючись на стільці.

— Розумію, — стулюючи очі, багатозначно відказав Арчибальд Арчибальдович.

Бачачи, як поводиться з вельми сумнівними відвідувачами шеф ресторану, офіціанти відкинули свої підозри і взялися до справи серйозно. Один уже підносив сірника Бегемоту, що витягнув з кишені недопалок і всунув його в рот, другий підлетів, видзвонюючи зеленим склом і наставляючи коло приладдя чарки, лафітні склянки, тонкостінні бокали, з яких так добре п’ється нарзан під шатром… ні, забігаючи наперед, скажемо… пився нарзан під шатром незабутньої грибоєдовської веранди.

— Філейчиком з рябчиків можу пригостити, — музично мурчав Арчибальд Арчибальдович. Гість у надтріснутому пенсне цілком схвалював пропозиції командира бригу і прихильно дивився на нього крізь непотрібне скельце.

Белетрист Петраков-Суховій з дружиною, який обідав за сусіднім столом і саме доїдав свинячий ескалоп, із властивою всім письменникам спостережливістю, завважив упадання Арчибальда Арчибальдовича і вельми вразився, А дружина його, дуже поважна дама, просто навіть приревнувала пірата до Коров’єва, ба, навіть ложечкою забрязкала… — що ж це, мовляв, нас затримують… час і морозиво подавати! В чому річ?..

Проте, пославши Петраковій звабну посмішку, Арчибальд Арчибальдович скерував до неї офіціанта, а сам не облишив своїх дорогих гостей. Ох, тямковитий був Арчибальд Арчибальдович! А що вже спостережливий, то, мабуть, не менше, ніж самі письменники! Арчибальд Арчибальдович знав і про сеанс у Вар’єте, і про багато інших подій цих днів, чув5 але, на противагу іншим, повз вуха не пропустив ні слова «картатий», ні слова «кіт». Арчибальд Арчибальдович відразу збагнув, хто його відвідувачі. А збагнувши, природно, волів не заходити з ними у сварку. А ось Софія Павлівна безголова! Треба ж, надумала — перегороджувати цим двом дорогу на веранду! А втім, що з неї візьмеш.

Бундючно тикаючи ложечкою у вершкове морозиво, яке починало розкисати, Петракова невдоволєним поглядом стежила, як столик перед двома, вбраними в питомих блазнів, наче від чар обростає наїдками. Лискуче вимиті салатні пагони вже стирчали із вази зі свіжою ікрою… мить, і, як з-під землі, уродилося на підсунутому спеціальному столикові запітніле срібне відерце…

Лише пересвідчившись у тому, що все зроблено по честі, лише тоді, коли в руках офіціантів прилетіла накрита пательня, в якій щось вурчало, Арчибальд Арчибальдович наважився покинути двох таємничих відвідувачів, та й то вибачливо шепнувши їм:

— Даруйте! На хвилинку! Особисто простежу за філейчиками!

Він відлетів від стола і зник у внутрішніх переходах ресторану. Коли б який обсерватор міг простежити подальші дії Арчибальда Арчибальдовича, вони, безумовно, видалися б йому дещо загадковими.

Шеф попрямував зовсім не на кухню доглянути філейчики, а в комору ресторану. Він відімкнув її власним ключем, зачинивсь у ній, витяг зі скрині з льодом обережно, щоб не забруднити манжети, два важкіших балики, запакував їх у газетний папір, акуратно перев’язав мотузочкою і відклав убік. Потім у сусідній кімнаті перевірив, чи на своєму місці його літнє пальто на шовковій підкладці та капелюх, і лише після цього пішов на кухню, де кухар ретельно обробляв філейчики, які пірат обіцяв гостям.

Слід сказати, що дивного чи незрозумілого в усіх вчинках Арчибальда Арчибальдовича не було нічогісінько, і дивними такі вчинки міг визнати тільки обсерватор поверховий. Вчинки Арчибальда Арчибальдовича цілком логічно витікали з усього, що подіялося перед цим. Знання останніх подій, а головним чином феноменальне чуття Арчибальда Арчибальдовича підказали шефу грибоєдовського ресторану, що обід його двох відвідувачів буде хоч і розкішним та вишуканим, але не дуже тривалим. І чуття, яке ніколи не обманювало колишнього флібустьєра, не ввело його в оману і цього разу.

У той час як Коров’єв і Бегемот цокалися другою чаркою чудової холодної московської подвійно очищеної горілки, з’явився на веранді спітнілий і збуджений хронікер Боба Кандалупський, відомий у Москві своїм вражаючим всезнайством, і відразу підсів до Петракових. Поклавши свій розбухлий портфель на столик, Боба негайно всунув свої губи у вухо Петракову і зашептав туди якісь дуже спокусливі речі. Мадам Петракова, не тямлячись від цікавості, і своє вухо підставила до пухких масних губ Боби. А той, вряди-годи по-злодіяцькому озираючись, усе шептав і шептав, і

1 ... 107 108 109 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майстер і Маргарита», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Майстер і Маргарита"