Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я продовжував свою роботу. Ці потвори трималися біля нас з такою настирливістю, що здавалися нерухомими — я міг би викреслити їхні контури на склі вікна. А втім, наша швидкість була досить помірною.
Раптом «Наутілус» зупинився. Різкий поштовх примусив здригнутися весь корпус судна.
— Невже ми на щось наскочили? — спитав я.
— В усякому разі, — відповів Консель, — перешкода залишилася позаду, бо ми вже пливемо.
«Наутілус» і справді намагався плисти, але лопаті його гвинта більше не розсікали хвиль. Минула хвилина. В супроводі свого помічника до салону зайшов капітан Немо.
Я не бачив його протягом довгого часу. Він здався мені похмурим. Не звертаючись до нас, можливо, навіть і не помічаючи нас, він прямо підійшов до вікна, подивився на спрутів і сказав кілька слів помічникові.
Той відразу вийшов. Вікна незабаром зачинились, а під стелею загорілося світло.
Я підійшов до капітана.
— Цікава колекція спрутів, — звернувся я до нього невимушеним тоном, яким говорять аматори, розглядаючи кришталь чистої води.
— Справді, цікава, пане професоре, — відповів він, — і у нас буде зараз з ними запеклий рукопашний бій.
Я подивився на капітана, не вірячи в те, що почув.
— Рукопашний? — перепитав я.
— Так, професоре. Гвинт зупинився. Я думаю, що рогові щелепи одного з цих спрутів застряли в лопатях. Це заважає нам рухатися.
— І що ви хочете робити?
— Виплисти на поверхню і знищити всіх цих гадів.
— Важке завдання.
— Так. Адже електричні кулі безсилі проти цих м’яких тіл, бо вони не зустрічають у них опору, щоб розірватися. Доведеться напасти на них з сокирами.
— І з гарпуном, капітане, — сказав йому канадець, — якщо ви не відмовитесь од моєї допомоги.
— Я її приймаю, пане Нед.
— Ми вас будемо супроводжувати, — сказав я, — і всі ми разом з капітаном Немо вийшли до центрального трапа.
Там уже стояли десять матросів з абордажними сокирами, готові до нападу. Консель і я також узяли сокири. Нед Ленд схопив гарпун.
«Наутілус» вийшов на поверхню. Один з матросів став на останній східець і відгвинтив болти кришки люка. Як тільки він зняв останню гайку, кришка люка піднялася з великою силою; її потягли, очевидно, присоски щупалець восьминога.
Тієї ж самої миті одне з довгих щупалець просковзнуло, мов гадюка, через отвір, а зверху з’явилося ще штук двадцять. Одним ударом сокири капітан Немо відрубав це велетенське щупальце, яке, звиваючись, скотилося східцями вниз.
У той час, коли ми, штовхаючи один одного, піднімалися наверх, щоб скоріше вийти на палубу, два інших щупальця з блискавичною швидкістю обвилися навколо тіла одного з матросів, який був поряд з капітаном Немо, з страшною силою стиснули і підняли його в повітря.
Капітан Немо скрикнув і кинувся вперед. Ми побігли за ним.
Яке жахливе видовище! Нещасний, стиснутий щупальцями, що присмокталися до нього, гойдався в повітрі, з примхи величезного хобота. Він хрипів, задихався, кричав:
— Рятуйте! Рятуйте!
Ці слова, вимовлені по-французьки, викликали в мене глибоке здивування. Значить, тут, на борту, знаходився мій співвітчизник, а можливо, їх тут було кілька? Цей несамовитий крик я пам’ятатиму все життя!
Нещасний гинув. Хто міг вирвати його з могутніх обіймів? Тимчасом капітан Немо кинувся до спрута і знову одним ударом відрубав йому щупальце. Його помічник люто боровся з іншими потворами, що вповзали на борт «Наутілуса». Вся команда билася сокирами. Канадець, Консель і я безперервно завдавали ударів по м’ясистих тілах спрутів. Повітря наповнилося міцним запахом мускусу. Все це було жахливо.
Якусь мить я вже думав, що нещасний, схоплений спрутом, буде врятований з його могутніх присосків. Сім ніг спрута з восьми були вже відрубані. І лише одна, розмахуючи своєю жертвою, мов пір’їнкою, звивалася в повітрі. Але в ту саму мить, коли капітан Немо і його помічник кинулися до неї, тварина викинула стовп чорнуватої рідини з мішка, який знаходиться у неї в шлунку, і осліпила нас. А коли хмара трохи розсіялася, спрут уже зник разом з моїм нещасним співвітчизником!
Яка лють охопила нас проти цих потвор! Ніхто вже не володів собою! Десять чи дванадцять спрутів забралися на палубу «Наутілуса». Ми буквально крутилися серед гадючих обрубків, що звивалися на палубі в потоках крові і чорної рідини. Здавалося, що липкі щупальця знов оживали, мов голови гідри. Гарпун Неда Ленда з кожним ударом заглиблювався в синьо-зелені очі восьминогів і пробивав їх. Але раптом мій хоробрий товариш був перекинутий і схоплений щупальцями потвори, від якої не встиг одскочити.
О, як тоді моє серце не розірвалося від переляку й жаху! Страшний дзьоб спрута вже відкрився над Недом Лендом. Ще мить — і нещасний буде розтятий на дві частини. Я кинувся йому на допомогу. Але капітан Немо випередив мене і завдав спрутові могутнього удар. Його сокира заглибилась у розкриті величезні щелепи, і канадець, майже чудом урятований, схопившись на ноги, встромив увесь свій гарпун аж у серце спрута.
— Я був у боргу перед вами! — сказав капітан Немо канадцеві.
Нед уклонився, нічого не відповівши.
Битва тривала чверть години. Переможені, скалічені, побиті потвори, нарешті, покинули місце бою і зникли під хвилями.
Капітан Немо, весь у крові, нерухомо стояв біля прожектора і дивився на море, яке поглинуло одного з його товаришів, і великі сльози котилися в нього з очей.
РОЗДІЛ XIX
Гольфстрім
Цю жахливу подію, яка сталася 20 квітня, ніхто з нас ніколи не зможе забути. Я описав її під безпосереднім враженням від щойно пережитого сильного хвилювання. Пізніше я переглянув це оповідання і прочитав його Конселеві і канадцеві. Вони визнали його досить точним за фактами, але мало ефектним. Щоб описати подібну картину, потрібний хист одного з найуславленіших наших поетів, автора «Трудівників моря»[104].
Я вже сказав, що капітан Немо плакав, дивлячись на море. Горе його було невтішним. За час нашого спільного плавання він втрачав уже другого свого товариша. І яка смерть! Його друг, роздавлений, задушений, поламаний потворними щупальцями спрута, потрощений його залізними щелепами, не міг навіть покоїтися з своїми товаришами в тихих водах коралового кладовища!
Мене в саме серце вразив розпачливий крик нещасного, що пролунав під час боротьби. Цей бідолашний француз забув свою умовну мову і в час загибелі заговорив мовою рідної країни, мовою своїх батьків!
Отже, серед матросів «Наутілуса», що були віддані капітанові Немо душею і тілом, що уникали зустрічі з людьми так
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.