Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Капітан Немо повернувся в свою каюту, і деякий час я зовсім не бачив його. Але з поведінки підводного корабля, душею якого він був і який виявляв усі його переживання, я зрозумів, що горе капітана Немо справді було глибоким. «Наутілус» уже не дотримувався певного курсу. Він плив кудись, наче труп, по волі хвиль. Гвинт корабля був уже звільнений, але майже не служив йому. «Наутілус» плив навмання. Капітан Немо ніяк не міг одірватися від місця останньої битви, піти з моря, що поглинуло одного з його товаришів.
Так минуло 10 днів. Лише 1 травня «Наутілус» рішуче взяв курс на північ, пройшовши Лукайські острови і прямуючи до Багамського каналу[105]. Звідти ми попливли вздовж найбільшої океанської ріки, в якої є свої береги, своя фауна і своя температура. Я говорю про Гольфстрім.
Справді, ця ріка вільно котить свої води серед Атлантичного океану, не змішуючи їх з океанськими. Вона солона, більш солона, ніж оточуюче її море. Середня глибина її дорівнює трьом тисячам футів, а ширина — шістдесяти милям. У деяких місцях швидкість її течії досягає чотирьох кілометрів на годину. Постійна маса її вод значно більша за водні маси всіх річок земної кулі.
Справжнє джерело Гольфстріму, відкрите капітаном Морі, його, так би мовити, вихідна точка розташована в Гасконській[106] затоці. Там води Гольфстріму, ще мало нагріті, починають лише формуватися. Вони течуть на південь, уздовж екваторіальної Африки, нагріваються під промінням тропічного сонця, перетинають Атлантичний океан, досягають мису Сан-Рок, розташованого на узбережжі Бразилії, і в тому місці поділяються на дві течії, з яких одна ще більше нагрівається, проходячи через гарячі води Антильського моря. Тоді Гольфстрім починає виконувати роль регулятора температури земної кулі, змішуючи тропічні й полярні води. Нагрівшись до високої температури в Мексиканській затоці, він підіймається на північ уздовж американських берегів, доходячи аж до Ньюфаундленда, відхиляється під тиском холодної течії Девісової протоки і знову повертається назад до океану, описуючи одне з найбільших кіл на земній кулі. Під 43° Гольфстрім поділяється на два рукава, один з яких під впливом північно-східних пасатних вітрів повертається до Гасконської затоки і Азорських островів, а другий, нагрівши береги Ірландії і Норвегії, йде далі, до Шпіцбергена, де його температура падає до 4°, і створює вільне море Північного полюса.
Після виходу з Багамського каналу Гольфстрім, маючи ширину 14 льє і глибину 350 метрів, тече з швидкістю вісім кілометрів на годину. З наближенням до півночі ця швидкість зменшується. Треба тільки побажати, щоб вона завжди залишалася такою, інакше, в разі зміни напрямку й швидкості, клімату Європи загрожуватимуть такі потрясіння, наслідки яких важко передбачити.
Цією рікою в океані і плив «Наутілус». Опівдні я був на палубі разом з Конселем і розповідав йому про деякі особливості Гольфстріму. Закінчивши пояснення, я запропонував йому опустити руку у воду.
Консель зробив це і був надзвичайно здивований, не відчувши ні тепла, ні холоду.
— Це трапляється тому, — сказав я — що температура Гольфстріму після його виходу з Мексиканської затоки мало відрізняється од температури людського тіла. Гольфстрім — це велике джерело тепла, завдяки якому узбережжя Європи вкрите вічною зеленню. Якщо вірити Морі, тепла цієї течії вистачило б, щоб підтримувати у розплавленому стані цілу ріку заліза завбільшки з Амазонку або Міссурі.
В цьому місці швидкість Гольфстріму дорівнювала двом метрам двадцяти п’яти сантиметрам на секунду. Ця течія різко відрізняється од навколишнього моря. Її стиснуті води ніби випинаються в океані, і утворюється різниця в рівні теплих вод течії і холодних вод океану. До того ж темні й насичені сіллю води течії чітко виділяються своїм синім кольором на фоні зеленкуватих хвиль океану. Демаркаційна лінія між ними така виразна, що поблизу берегів штату Північної Кароліни можна було помітити, як ніс «Наутілуса» розсікав уже хвилі Гольфстріму, а гвинт продовжував ще спінювати води океану.
Ця течія несла на собі цілий світ живих істот. Аргонавти, які водяться в Середземному морі, мандрували тут численними зграями. Серед хрящових риб найвизначнішими були скати, хвости яких займали майже третину тіла; ці риби були подібні до великих подовжніх ромбів завдовжки до двадцяти п’яти футів. Тут були однометрові акули з великими головами і коротким заокругленим рилом, озброєним численними рядами гострих зубів; їхнє тіло здавалося вкритим лускою.
Серед костистих риб я помітив губанів, звичайних для цих морів морських карасів, в яких райдужна оболонка ока горіла вогнем; барабанщиків з родини умбрійцових завдовжки понад метр, у широких пащах яких були помітні численні маленькі зуби; ці риби мають властивість видавати звуки, схожі на крик. Зустрічалися вже згадувані мною маслюки, або клинкові риби; блакитні, забарвлені в золотий і срібний відтінки макрелі; морські папуги, справжні океанські райдуги, які можуть конкурувати своїм забарвленням з найпрекраснішими тропічними птахами; палтуси з трикутними головами; блакитнуваті ромби, або тюрбо, майже позбавлені луски; маси невеличких бичків, усіяних коричневими цятками; різні види лососевих, кефалевих з гнучкими блискучими тілами; нарешті, красиві риби, так звані американські вершники, прикрашені різними кольоровими стрічками й орденами, та багато інших.
Уночі фосфоресціюючі води Гольфстріму конкурували з електричним світлом нашого прожектора. Особливої яскравості вони досягали перед грозами, які досить часто насувалися на нас.
8 травня ми ще були на траверсі мису Гаттераса, в широтах штату Північної Кароліни. В цих місцях ширина Гольфстріму досягає сімдесяти п’яти миль, а глибина — двісті десять метрів. «Наутілус» продовжував плисти навмання. Здавалося, ніякого нагляду тепер не було. Я повинен був визнати, що в цих умовах плани нашої втечі могли бути здійснені. Справді, на заселених берегах легко було знайти притулок. Пароплави безперервно борознили ці води, з’єднуючи Нью-Йорк або Бостон з Мексиканською затокою. Невеличкі навантажені шхуни каботажного плавання день і ніч снували між різними пунктами американського узбережжя. Ми могли надіятися, що нас підберуть. Отже, нам траплялася найбільш слушна нагода, незважаючи на те, що тридцять миль відділяли «Наутілус» од берегів Сполучених Штатів.
Але одна прикра обставина зовсім перешкоджала здійсненню планів канадця: весь час стояла надзвичайно погана погода. Ми наближалися до тих широт, де часто бушують грози, де народжуються шторми й циклони, що виникають саме під впливом дії Гольфстріму. Нехтувати небезпекою і пускатись у бурхливе море на ненадійній шлюпці означало йти на вірну загибель. Нед Ленд прекрасно це розумів. Тому він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.