Читати книгу - "Останній тамплієр"

Ще більше питань порушує ось що: а чому саме ці чотири Євангелія потрапили до Нового Завіту? Відомо, що впродовж двохсот років після написання Євангелія від Марка були й інші, у яких розповідалися всілякі казочки про життя Ісуса. І хоч як би деякі сьогоднішні християни не засуджували сучасне розмаїття переконань під широким загальним дахом християнства, хоч як би вони не жалкували за раннім періодом, коли більш проста Церква пропонувала начебто і більш цілісну та більш правдиву форму християнської віри, така думка є дуже далекою від істини. У ранньому християнстві першого і другого століть існувало набагато більше різноманітних течій, ніж у християнстві сьогодення. Історія становлення християнства як світової релігії є історією конфліктів і гноблення.

З часом ранній християнський рух здобував популярність і ширився серед розкиданих по світу общин, а розповіді про житіє Ісуса набували місцевого колориту, на який накладалися конкретні особливості, притаманні кожній із цих спільнот. Буяла сила-силенна різних євангелій, котрі часто суперечили одне одному. Це — факт, що не підлягає сумніву, тому що у грудні 1945 року якісь арабські селяни, котрі пішли копати добрива в гори Джабаль Аль-Тариф, що у Верхньому Єгипті, неподалік міста Надж Хаммаді, надибали глиняний глек майже два метри заввишки. Спочатку вони не наважувалися розбити його, бо боялися, що всередині може ховатися закоркований джин або злий дух. Потім фелахам спало на думку, що в глекові містяться золоті скарби, і вони таки розбили його. Намагаючись знайти золото, селяни натомість зробили одне з найдивовижніших відкриттів у історії людства, бо всередині цієї посудини виявилися тринадцять папірусних книг, перев'язаних тисненою шкірою газелі. На жаль, селянам не дано було знати про справжню цінність цієї знахідки, тому частина книжок і непідшитих аркушів папірусу згоріли в полум'ї вогнищ їхніх домівок. Ще одна частина цих документів зникла під час перевезення їх до Коптського музею у Каїрі. А ті п'ятдесят два тексти, які вдалося зберегти, стали причиною великої незгоди серед дослідників Біблії, бо ці писання, котрі зазвичай називають гностичними євангеліями, посилаються на такі висловлювання та переконання Ісуса, котрі суперечать вмісту Євангелій Нового Завіту.

— Гностичні? — запитав Рейлі. — Тобто, катарські?

— Саме так, — кивнув головою Венс. — Серед текстів, знайдених біля Надж Хаммаді, було Євангеліє від Фоми, котре само себе визначає як таємне і починається таким рядком: «Це — ті таємничі слова, які мовив Ісус, а Іуда Фома, близнюк, записав». У одному сувої з цим твором знаходилося також Євангеліє від Філіппа, котре відверто змальовує стосунки Ісуса та Марії Магдалини як стосунки між коханцями. Марія написала власний твір — Євангеліє від Марії Магдалини, в якому вона характеризується як один з апостолів і ватажок християнського осередка. Існує також і Євангеліє від Петра, що починається пропозицією «відкрити таємниці й розповісти те, про що воліють мовчати»; а ще є Євангеліє від єгиптян, котре самовизначається як священна книга Великого Невидимого Духа; Апокриф, тобто таємна книга, від Іоанна; Євангеліє Істини, де чітко простежуються буддійські мотиви.

Окрім того, що всі ці євангелія посилаються на діяння та висловлювання Христа абсолютно відмінні від тих, які містяться у Новому Завіті. Загроза, котру вони становлять, полягає в тому, що вони вважають наївним ілюзіями такі загальноприйняті постулати християнства, як непорочне зачаття і воскресіння з мертвих. Ще важливішим є те, що ці твори суто гностичні, бо, разом із посиланнями на Ісуса та його апостолів, основна їхня думка полягає в тому, що самопізнання на найглибшому рівні є водночас пізнанням Бога — іншими словами, якщо хтось знайде у собі першопричини радості, печалі, любові та ненависті, то він знайде і Бога.

Вкрай важливим чинником було також і те, що жоден із цих документів не був написаний пристрасно-емоційною мовою.

Ранньохристиянський рух був рухом нелегальним, і тому поширення євангелій, що суперечили одне одному, містило ризик потенційно фатального розколу на дрібні групи та течії. Християнство потребувало певної теологічної структури, котра забезпечила б його виживання і поширення. Воно потребувало такого рівня керівництва, якого неможливо було б досягти, якщо кожна група мала свої вірування і своє власне євангеліє. На кінець другого століття така організаційна структура почала набувати більш-менш окреслених обрисів. У різних спільнотах виникла трьохрангова ієрархія єпископів, священиків і дияконів, котра проголосила себе речником більшості й охоронцем єдиної істинної віри.

Я не кажу, що ці люди обов'язково були якимись спраглими до влади потворами, — уточнив Венс. — Це були люди, здатні на дуже сміливі вчинки; вони, мабуть, і справді боялися, що без зводу загальноприйнятих жорстких правил та ритуалів на християнський рух чекає занепад і загибель.

У часи, коли бути християнином означало наразитися на смертельну небезпеку переслідувань, власне існування Церкви стало залежним від введення хоч якоїсь упорядкованості. Близько 180 року, за Іринея, єпископа Ліонського, було силоміць введено єдиний узагальнений підхід. Право на існування діставала лише об'єднана церква з єдиним зводом вірувань і обрядів. Решта поглядів відкидалися як єресь. Ця доктрина була чіткою і недвозначною: поза межами істинної церкви — спасіння — неможливе; члени цієї церкви мали бути ортодоксами, тобто «правильно мислячими»; а сама ж церква мусила бути католицькою, тобто «вселенською».

Це означало, що кустарне виробництво євангелій мало припинитися. Іриней вирішив, що повинно бути чотири істинних Євангелія, обґрунтувавши це таким досить курйозним аргументом: оскільки є чотири сторони світу і чотири напрямки вітрів, то мусить бути і чотири Євангелія. Він написав п'ять сувоїв під назвою «Заперечення і знищення фальшивого псевдознання», в котрих засудив більшість тогочасних праць як блюзнірські й визначив відомі нам чотири Євангелія як безсумнівне й остаточне вмістилище Божої мудрості — єдино правильне, надійне і більш ніж достатнє для задоволення потреб послідовників християнства.

Чотири Євангелія, канонізовані Іринеем, були творами емоційно-пристрасними — в них ішлося про смерть Ісуса на хресті, про Його воскресіння; ці Євангелія чітко пов'язували з фундаментальним ритуалом євхаристії, з Тайною вечерею. У своєму ранньому варіанті, — пояснив Венс, — перше з канонізованих євангелій, Євангеліє