Читати книгу - "Останній тамплієр"

від Марка, не згадувало про непорочне зачаття, і ця розповідь фактично закінчується біля порожньої могили Ісуса, де якийсь загадковий молодик із зовнішністю трансцендентальної істоти на кшталт ангела, розповідає групі жінок, які прийшли до поховання, що Ісус чекає на них у Галілеї. Нажахані його виглядом і словами жінки в паніці тікають геть і нікому не розповідають про побачене, що цілком резонно підводить нас до питання: якщо вони нікому і нічого не розповідали, то як же сам Марк — чи хто там іще — зміг довідатися про те, що відбулося? Але саме таке закінчення і мав початковий варіант цього Євангелія. І тільки через п'ятдесят років, у Євангелії від Матфея, а потім іще через десять, у Євангелії від Луки, до викладеної Марком ранньої версії кінцівки історії Христа додали детально виписаний зовнішній вигляд, а потім у такому ж дусі переписали і кінцівку в самому Євангелії від Марка.

Минуло іще два століття, і, фактично, тільки 367 року було остаточно погоджено перелік із двадцяти семи творів, відомих нам нині як Новий Завіт. На кінець того століття християнство вже перетворилося на офіційну релігію, і володіння будь-якими творами, що вважалися єретичними, трактувалося як кримінальний злочин. Усі відомі екземпляри альтернативних євангелій були спалені й знищені. Тобто, всі, окрім тих, які крадькома сховали у печерах біля Надж Хаммаді...

Рейлі відчайдушно намагався відкинути геть зіткану зі слів Венса плащаницю тривоги і занепокоєння, котра поступово почала огортати його душу.

— У цих святих писаннях Ісус зображений зовсім не у вигляді якоїсь надлюдини, — продовжив Венс, не зводячи очей з Рейлі. — Він — мандрівний мудрець, що вчить проводити життя у блуканнях світом, проповідує відмову від володіння майном і щиросерде сприймання ближніх такими, якими вони є. Він прийшов не для того, щоб спасти нас від гріха та вічного прокляття; Він прийшов для того, щоб скерувати нас до певного типу духовного розуміння. А коли послідовник досягає просвітленості — мабуть, саме над цим поняттям і ламали голови Іриней та його друзі декілька безсонних ночей — то наставник йому більше не потрібен. Учень та вчитель стають рівними. У чотирьох канонічних Євангеліях Нового Завіту міститься багато розбіжностей, але збігаються вони в тому, що зображують Ісуса нашим Спасителем, месією, сином Божим. Ортодоксальні християни — та й ортодоксальні юдеї — наполягають, що людину від її творця відокремлює неподоланна прірва. Знайдені в Надж Хаммаді євангелія суперечать цій точці зору: в них йдеться, що самопізнання є пізнання Бога; що людське і божественне — це одне й те саме. Ще гіршим для ортодоксів є те, що ці твори, зображаючи Ісуса наставником, просвіченим мудрецем, подають Його як людину, котру ти або я спроможні навіть перевершити, а це було неприпустимо. Він не міг бути просто людиною, Він мав бути кимсь набагато більшим. Він мусив бути сином Божим. Він мав бути унікальним, тому що за умови Його унікальності набувала унікальності й Церква як єдиний шлях до спасіння. Зображаючи Його у подібному Світлі, рання Церква привласнювала собі право проголошувати, що коли ти не з нею, не слідуєш її настановам, коли живеш, як тобі заманеться, то ти приречений на прокляття.

Венс зробив паузу, наче вивчаючи обличчя Рейлі, а потім продовжив, ріжучи повітря на шматки своїм тихим, з присвистом, голосом.

— Я намагаюся донести до вас, агенте Рейлі, ось що: майже все те, у що вірили християни, починаючи з четвертого століття, і вірять зараз, всі обряди, яких вони дотримуються: святе причастя, церковні свята — ніщо з переліченого не було тим, у що вірили безпосередні послідовники Христа. Усе це вигадали і причепили, як хвіст, набагато пізніше: обряди і віру в чудеса, котрі в багатьох випадках були просто запозичені з інших релігій — від Воскресіння до Різдва. Але ці вигадки зробили ймовірним неймовірне. Вони були фантастичним бестселером впродовж майже двох тисяч років, однак... Мабуть, тамплієри таки мали рацію. Ще у їхні часи ця справа зайшла надто далеко і набула екстремальних форм, коли людей жорстоко вбивали лише за те, що вони обирали якесь інше вірування. А дивлячись на сьогоднішній стан речей у світі, я стверджуюсь у переконанні, що термін реалізації цього товару вже давно минув.

66

— Отже, ти гадаєш, що саме це і перевозив «Храм Сокола»? Перевозив докази, що Євангелія, якщо вірити тобі, є звичайнісінькою белетристикою? Докази того, що Ісус не був сином Бога? Навіть якщо це так і було, — продовжував Рейлі, — то я ще можу збагнути прагнення завдати великої шкоди християнству, але я не можу збагнути ось що: яким же чином це допомогло би тамплієрам об'єднати три світові релігії — якщо вони дійсно прагнули цього об'єднання?

— Вони розпочали з власної релігії, — впевнено відповів Венс, — з релігії, яку вони знали в реальному житті, з релігії, безпосередніми свідками крайнощів якої вони були. Якщо їм вдалося її... розвінчати, то, гадаю, на той час вони вже встигли знайти порозуміння з дисидентами в мусульманських та юдейських спільнотах, з людьми, готовими співпрацювати у порушенні й вивченні аналогічних проблем в межах їхніх власних релігій, щоб прокласти шлях до нового всезагального світобачення.

— Як же вони збиралися цього досягти? Невже збираючи докупи тих нещасних, що позбулися ілюзій?

Це було скоріш твердження, аніж запитання, але воно не справило на Венса помітного враження.

— Гадаю, що якби вони мали успіх, то з часом світ міг би стати більш безпечним і кращим. А як гадаєш ти?

Рейлі нічого не відповів. Та він і не міг відповісти — це неможливо було зробити зараз, коли ставилося під сумнів усе, у що він та мільйони інших людей у всьому світі вірили так пристрасно.

— Це так безглуздо, — наполегливо продовжував Венс. — Ми все іще перебуваємо на