Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Закляття відьмака 📚 - Українською

Читати книгу - "Закляття відьмака"

373
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Закляття відьмака" автора Юрій Григорович Логвін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 107 108 109 ... 117
Перейти на сторінку:
стрільбі на їзді. Старі воїни казали, ніби його вчив протягом двох років сарацинський стрілець. Вчив його за чародійською єгипетською книгою. Тому, гуторили вояки, він і не міг ніколи схибити. Потім ті вельможні татари відпустили боярина Сергія під слово, і він через вірменських купців сплатив за себе викуп. Були ж колись і серед татар люди!.. Коли він повернувся з полону, то ходив у набіги на порубіжні волоські землі. За два-три походи, ще молодим парубком, зажив собі слави й сили серед уходників-дейнек. І на Угру-ріку ходив зі своїми юнаками в рік, коли Вітовт уклав ряд із московським князем… І кожного разу вертав із уходницьких Веремій із щедрою здобиччю!..

По-третє, він був багатющий чоловік. По всьому Київському князівству у нього були свої маєтності — і хутори, і лани, і діброви, і липові гаї з бортями, і садки, і ставки з млинами, і вітряки. Багате людей у нього винаймало землю. І мав він великий прибуток і дяклом, і грошима. А що не примучував нікого, то багато з його селян не боялися всякі діла свої заводити й багатіти на них. При цьому за кілька років, як він повернувся з полону і перейняв від матері управління спадщиною, розпаслися і його холопи, і вільні смерди… Скарби він тримав не тільки вдома. Частину віддав на зберігання в Софію, у Печери, на Клов.

На Клові жили ченці, колишні вояки, наче братство у них було. І серед тих ченців-вояків, кажуть, у боярина Сергія наче хтось із родичів був. Серед скарбів славний Стрілець мав особливо цінних два — золотий змійовик-оберіг і золотий хрест із зрослими отакенними п’ятьма перлинами. Власне, зрослі п’ять перлин яко хрест, а тоді вже окуті злотом і прикрашені на кінцях манесенькими лалами, яко краплинами крові.

І ще була в нього казна — срібло і злото одного крижацького полку. Начебто з Градська. Дорогу, дорогу ціну він заплатив за полкову скарбницю! Коли йому вдалося наздоганяти воза скарбничого, нікого вже не лишилося з його вірних побратимів-соколів! Як леви, билися наші хлопці і всі головами наклали! А при конях їздовим виявився старий приятель боярина Сергія — сам Алхимник! Бо вони заприятелювали, коли в полон до татар потрапили…

Тепер треба сказати про того самого Алхимника. Ще раз повторюю — їх було двоє братів-близнюків — Алхимник і Книжник. Книжника я бачив ще тоді, на хуторі в боярина Сергія. Вони були подібні, як можуть бути подібні нові монети одного карбу. Тому, можливо, що я бачив і Алхимника, тільки не знав, що саме він — Алхимник… Згодом, через кілька років, уже перед самою навалою Орди, трохи затихла історія із скарбом боярина Сергія. Дід ще був бадьорий, хоч уже такий старий-пре-старезний, що Книжник цілу зиму жив у нього. І він навчив мене добре читати й писати, бо абетку я вже знав.

Знов про Алхимника. Чи бачив я його — не знаю… Чому не знаю? Тому що там, на хуторі, ми близько не підходили до млина і не говорили з його мешканцями. Вони там обоє взимку були. Ми ж із дідом і собакою перевіряли пастки, щоб чужий хто до них не підкрався і не розвідав чого. Я думаю, що про це діда попрохав боярин Сергій. Бо діда на таке могло подвигнути лише прохання, а не платня людини із вищою кров’ю. Присягаюсь: діда не можна було ані купити, ані примучити.

Виходив кілька разів із млина Книжник і прямував до оселі боярина Сергія. Але це міг бути і Алхимник. Вони зовсім однакові були, як два гроші одного карбу. Та Книжник не признавався ніколи й нікому, що вони з Алхимником — два брати-близнюки. Він був у всьому людиною дивною, високодухом поняттями. Та у близнюцтві не хотів признаватися ось чому. Книжник був прийманим сином своєї тітки. Її чоловік був дяком при церкві Святого Миколи. І дітей вони не мали, хоча скільки разів вона відбувала прощу і до Чернігова, і до Почаєва, не кажучи вже про наші Печери. І була в неї молода родичка, добра хвойда. То з тим купцем, то з тим злигається, на рік щезне, потім повертається до Києва і знов гульки починає. Чи мала вона байстрюків від тих походеньок, дід не знав. Тільки одного разу повернулась вона і зазимувала в одного підстаркуватого коваля. Він був із приходу Пирогощі. Тихою стала, ніде ні на які гульбища, ні до яких заїздів не бігала. І по якомусь часові привела двойко байстрят. Тоді та її родичка, дякова жінка — хто вона їй там була: чи сестра троюрідна, чи тітка? — а тільки вимовила в неї одну дитинку. Хоч дід казав, що то біда — близнюків розбивати. Дід так казав. А він на родоводах та породах розумівся. Не тільки собачих. Бо все життя тим тільки голову і сушив, що про родоводи і собачі, і кінські, і людські. Він казав, що лишень під кінець життя зрозумів: закони Божі в породі, тобто в крові, суть єдині для всього живого! Для всього того, що парується і плодиться. Він казав, що близнюки — це як вилчата вишня. І негоже її розрубувати, щоб окремо кожну гілку садовити. Хоч якщо постаратись, то й таке можна вчинити. Але воно проти Божої природи…

Книжника, значить, узяла дячиха. Алхимник лишився з матір’ю в коваля. Поки хлопець був малий, отой Алхимник, хвойда сиділа тихо і навіть з ковалевою матір’ю не заїдалась. А як хлопець підріс, вона кудись повіялась і більше не вертала. Хлопчик лишився у коваля. Не знаю, яка там була між жінками угода, але ніколи вони, хлопчики-близнюки, не зустрічалися. У Книжника було дитинство, як у панської дитини. Дячиха була господиня, якої і не знайдеш! І грамоту знала добре, і вишивала, а які пироги готувала, які борщі та юшки варила, які ковбаси пекла!.. Хлопчик у неї був наче лялечка — вдягнений мов ангелочок, помитий, прибраний, завжди нагодований. Дяк був чоловік благостних правил — дитину любив і доброму навчав. І обоє вони раділи із свого прийманого чада, пишались його чемністю та

1 ... 107 108 109 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закляття відьмака», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закляття відьмака"