Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Закляття відьмака 📚 - Українською

Читати книгу - "Закляття відьмака"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Закляття відьмака" автора Юрій Григорович Логвін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 117
Перейти на сторінку:
здібностями до науки. Може, богомольніших людей на всьому Подолі не було: хлопчика вони з собою брали на прощу в Печери по кілька разів на рік. Ченці примітили цього хлопчика, його цікавість до слова Божого та божественних історій печерських і підманили до себе, мовляв, іди до нас в книжну майстерню, навчимо тебе книжному ділу та ізографству. Ну й спокусили — подався в Печери і став учнем у книжній майстерні. Дяк тримався і виду не показував, як йому важко розлучатися з отроком. А дячиха одразу підупала і стала все хворіти та хворіти…

Молодий Книжник виказував надзвичайні здібності. Всі його хвалили, всі йому благоволили. Він і запишався, і високо себе цінував. Але пройшов монастирський вишкіл і гординю свою умів приховати дуже добре. Тому, коли взнав, що він байстрюк, це було для нього найстрашнішим ударом. І він вирішив цього нікому не виказувати. Тому й вигадав, ніби його батько-дяк согрішив, а від того гріха в якоїсь подільської дівки знайшовся байстрюк. Усе це мені дід пояснив: «Не картай його ні вголос, ні подумки. Людина слабка і гріховна. Всяка людина. Навіть така знаменита і мудра, як наш Книжник. І ще тому нікого не засуджуй і не карай, бо ти сам ніколи не знаєш — де і в чому виявишся слабким і согрішиш!..»

Тим часом малий Алхимник жив при ковалеві і його старій матері. Стара ковалиха все дорікала синові, що він, собі на глум, цього байстрюка годує. Але коваль не проганяв з двору малого й не піклувався про нього анітрохи. І малий пропадав на базарах, вулицях, на Почайні. Проте ні злодюжкою, ні страшним бешкетником не став. Коли підбився на отрока, то без повчань чи намовлянь, сам почав до Коваля в кузню ходити.

В той час Володимирко, поки Ягайло та Вітовт змагались на заході, тут, у Києві, все більше під себе підбивав і бояр, і поспільство. Щоб ще більше себе возвеличити і утвердити, задумав власну монету карбувати. Для цієї делікатної справи він підібрав кількох ковалів. Серед них і того подільського коваля. А той взяв у підмайстри свого байстрюка. За якийсь час чортів Вітовт, цей вовкулака, придавив усіх князів литовських і баронів-нобілів. І підкрався до найславнішої Київської землі. Тільки він не сам сюди спочатку пожалував. Першими просочились його потаємні вивідувачі та похлібники. Серед них один литвин-перевертень із Полоцька. Був він знахур і травник не гірший, ніж мій дід — псар. Тільки литвин менш за все лікував. Він міг приготувати яке завгодно зілля-трутизну і для людини, і для тварин. Це він, литвин-перевертень, зварив зілля для грека із Софії. Грек пив на дружбу і здравіє із Скиргайлом, то він і всипав Скиргайлові в чару. Мій дід казав, що Скиргайло був справді пристойний литовець. Я вірю дідові й не сумніваюсь, що Скиргайло став би для киян добрим пастирем, хоча й литовець. Але й за його князювання дід не пішов до литовців служити псарем. Хоча скільки разів діда запрошували.

Відтоді, як литовці скинули Федора та утвердились у Києві, дід нікому не служив на ловах. Проте і дід, і наша родина хоч раз на тиждень, а їли і дичину з княжих борів, і рибу красну з Дніпра, і медом з бортей княжеських ласували. І жодного разу дід не попався в руки стражів. Бо він був справжнім привидом-лісовиком. І мене навчав…

Але повернімося до того труїтеля, литвина із Полоцька. Він спочатку отруїв кількох Володимирових вивідувачів, найкращих і найвірніших. За тим настала черга підскарбного князя Володимирка і ковалів-карбувальників, що йому служили. Алхимник якимось чином уцілів. Але так перелякався, що ледь живий від отрути та страху втік із Києва. А відомо, що, коли людина пускається рідного берега, доля несе її по світу, мов потік маленьку скіпку. І опинився наш киянин аж за Карпатами в Уграх. Там рив у горах золото. Він навчався у тих краях управлятись із сирим золотом, плавити його, очищати і виготовляти з нього всякі речі. Потім він пішов зброярем до якогось угорського лицаря. А тим часом з Києва триклятий Вітовт, вовкулака і сатана, вивів Володимирка і посадовив на Горі князя Скиргайла. Скиргайло хрестився зразу в нашу віру і злюбився з нашими ліпшими киянами і простим поспільством. Вже і мій дід думав піти до нього у псарі. Аж тут з’явився литвин-труїтель і допоміг Вітовтовим друзям-ірекам із Софії отруїти доброго князя… А ще перед тим, коли тільки Вітовт вивів із Києва князя Володимирка, почалось межи печерською братією ворохобництво, яке ще й підбурювали греки із Святої Софії і посіпаки великого князя з Гори. Книжник опинився серед тих, кого утискали нові владці. Тож він з кількома товаришами пішов із Печер у землі московського князя. Але й там не прижився. І вже з тих московських земель подався чортзна-чого до Золотої орди. Дід не питав його про це, бо боявся образити цікавістю своєю таку вчену людину… І там, у Сараї, при церкві сидів кілька років. Звідтіля помандрував у Крим до Кафи. Там при якійсь церкві Книжник займався списуванням книг та їх оздобленням, бо робив це досконало, а головне, швидко, як ніхто. На той час уже помер Скригайло, і Вітовт остаточно примучив Київ і киян, перебрав собі княжі добра в нашій землі. Набрав Вітовт велику силу. І все намагався випередити славу московського Дмитра, який потрощив Орду на Куликовім полі. Зібрав той гаспидський Вітовт велике військо з усіх усюд, воїнів із Литви, з України і з Волині. Найняв лицарів німецьких і лицарів лядських, лицарів угорських та ще й узяв татарську кінноту Тохтамиша. Зі своїм паном пішов і Алхимник у похід проти татар. Всі знають про ту страшну ганьбу… І розповідати нема чого — військо у Вітовта було куди більше, ніж у Дмитра, князя московського. А татари посікли на капусту незліченне Вітовтове військо. Сам чортів вовкулака Вітовт ледь утік за Десну. Алхимник лишився живий, та на нього набили колодки і погнали до Криму. Вже казав, що туди ж потрапив і лицар-хрестоносець, знаменитий лазутчик ордену. Як лицаря звали, я не знаю, бо не знав і Книжник. Отож нехай буде просто — Німець. Там у полоні в Криму

1 ... 108 109 110 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закляття відьмака», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закляття відьмака"