Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

— Можливо, я й розумію. Може, я захоплююсь ними і навіть вважаю їх по-своєму піднесеними та благородними, якщо можна вважати благородним прагнення завоювати чужу наречену. Але я, сеньйоре, наречена іншого і належу йому вся, тілом та душею. І я не відмовлюся від свого слова і не розіб’ю його серця за всі царства на землі. Ще раз прошу вас, сеньйоре, залиште для бідної дівчини ту скромну долю, яку вона обрала, і забудьте її.

— Леді, відповів д’Агвілар, — ваші слова мудрі й делікатні, я вдячний вам за них. Але я не можу забути вас. І клятву, яку я щойно виголосив, я повторюю. — І перш ніж Маргарет встигла зупинити його і навіть здогадатися, що він збирається робити, д’Агвілар узяв золоте розп’яття, яке висіло в неї на грудях, поцілував його й опустив зі словами: — Ви бачите, я міг поцілувати вас у вуста і ви не встигли б мене зупинити, але я ніколи цього не зроблю, поки ви самі не дозволите мені. Тому замість ваших уст я поцілував розп’яття, яке ми обоє носимо. Леді Маргарет, моя леді Маргарет, через день чи два я відпливаю до Іспанії, і я везу з собою ваш образ. Я вірю, що мине небагато часу — і наші шляхи перетнуться. Хіба може бути інакше — адже наше життя переплелося того вечора біля Вестмінстерського палацу, переплелось для того, щоб ніколи не розійтись, поки один із нас не залишить цей світ. А зараз прощавайте.

Д’Агвілар зник так само безшумно, як і з’явився.

Випустила його з будинку Бетті, яка перед тим відчинила йому двері. Швидко огледівшись по боках, щоб переконатися, що її ніхто не бачить — на це можна було сподіватися, бо Пітера вдома не було, а з ним поїхали найкращі слуги, хазяїн теж відсутній, — Бетті залишила двері прочиненими й вислизнула вслід за д’Агвіларом. Вона дійшла до старої арки, яка в давні часи слугувала за вхід у нині зруйнований будинок. Сюди, в темний закуток, і завернула Бетті, ведучи за рукав д’Агвілара. Він на мить зупинився, пробурмотів крізь зуби якийсь іспанський прокльон і пішов за нею.

— Що ви мені хочете сказати, чарівна Бетті? — спитав він.

— Мене цікавить, — ледве стримуючи обурення, вигукнула Бетті, що ви хочете мені сказати, мені, хто так багато зробив для вас сьогодні! Для моєї кузини у вас відшукується чимало слів, я знаю. Адже я була в саду і крізь віконниці чула, як ви говорили, говорили, говорили, неначе захищали своє життя.

“Сподіваюсь, що в цих віконницях немає отворів, — подумав про себе д’Агвілар, — і вона нічого не могла побачити”. А вголос сказав:

— Міс Бетті, ви не повинні були стояти на цьому крижаному вітрі. Ви могли застудитися, що б я тоді робив?

— Не знаю. Швидше за все, нічого. Але я хочу знати, чому ви запевняли мене, що хочете прийти, аби побачити мене, і замість цього цілу годину були в Маргарет?

- Щоб запобігти підозрам, дорога Бетті. Крім того, я повинен був поговорити з нею про Пітера, який її, очевидно, дуже цікавить. Адже ви дуже спостережливі, Бетті, скажіть мені: там готується весілля?

— Гадаю, так. Мені нічого не казали, та я багато чого помічаю. Крім того, вона майже щодня пише йому листи. Я тільки не розумію, що вона знайшла в цій людині.

— Без сумніву, вона високо цінує його чесність, так само як я вашу. Хто може пояснити порухи серця? Як кажуть знаючі люди, одні із них вселяє небо, а інші — пекло. Врешті-решт, це не наше з вами діло. Нехай вони будуть щасливі, одружаться, і нехай у них буде численне та здорове потомство. Проте, дорога Бетті, ви згоджуєтесь на поїздку до Іспанії?

— Не знаю, — похмуро відповіла Бетті. — Я не впевнена, що можна довіритися вам і вашим гарним словам. Якщо ви хочете оженитися на мені, як ви заприсягаєтесь, то чому ми не можемо зробити все це до від’їзду? Звідки я знаю, що ви виконаєте свою обіцянку, коли ми будемо в Іспанії?

— Ви ставите багато запитань, Бетті. Я вже відповів вам на них раніше. Я вже казав вам, що не можу одружитися з вами тут, бо маю одержати на те дозвіл. Цього вимагає різниця в нашому становищі. Тут, де всі знають, хто ви, я такого дозволу не одержу. В Іспанії ви будете відрекомендовані як знатна англійська леді — а ви справді маєте на те право з народження, — і я одержу такий дозвіл упродовж години. Але коли ви сумніваєтесь щодо мене, то, хоча серце моє розривається у грудях, коли я кажу це, нам краще розлучитися зараз же. Мені не потрібна дружина, яка не довіряє мені. Скажіть, жорстока Бетті, ви хочете залишити мене?

— Ви знаєте, що я не хочу цього, ви знаєте, що це вб’є мене! — пристрасно вигукнула Бетті. — Ви знаєте, що я люблю землю, якою ви ходите, і ненавиджу кожну жінку, котра буває поруч з вами, навіть свою кузину, хоча вона завжди добре ставилася до мене. Я ризикну і поїду з вами, бо вірю, що ви чесний джентльмен і не обманете дівчину, яка довірилася вам. Але коли ви обманете мене, то бог покарає вас. Адже я не іграшка, яку можна поламати й викинути, і ви переконаєтесь у цьому. Так, я ризикну, тому що ви змусили мене покохати вас так, що я не можу без вас жити.

— Бетті, ваші слова захоплюють мене! Я бачу, що не помилився у вашому благородному серці. Але розмовляйте трохи тихіше. Повернемось до нашого плану. Часу обмаль, і вашу відсутність можуть виявити. У день відплиття я запрошу пані Маргарет і вас на свій корабель.

— А чому не запросити мене без Маргарет?

— Тому, що це викличе підозру, якої треба уникати. Не переривайте мене. Я запрошу вас обох або примушу вас приїхати під якимось іншим приводом І тоді накажу, щоб її відправили на берег. Покладіться в цьому на мене, покляніться тільки, що ви виконаєте все, що