Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Через кладку, Ольга Кобилянська 📚 - Українською

Читати книгу - "Через кладку, Ольга Кобилянська"

282
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Через кладку" автора Ольга Кобилянська. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 107 108 109 ... 116
Перейти на сторінку:
позволяє мені інакше поступати. Сліди моі, - додав, мов заговорив до себе, й заслонив на хвилину рукою очі, - сліди оставлю за собою чисті. Інакше я не вмію.

«Це твоя трагедія», хотів я відповісти. Але, надумавшись, змовчав.


- А тепер послухай, - обізвався я до нього. - Я прийшов пригадати тобі сповнити свою обіцянку. Себто отверезити тебе упімненням, щоб ішов ти до лікаря. Ходім завтра вдвох. Сам ти цього не вдієш. Я бачу, ти підляг науці, студіям і урядовій праці душею й тілом. Ти не підеш.


- Ти ласкав, Богдане. - сказав він з повагою. - Але не журіться стільки мною. Я був уже в лікаря, Богдане, був сам. Я видивився на нього, зчудований.


- Справді? - спитав я й відітхнув, мов у цій хвилі зсунувся з моїх грудей тягар.


- Справді. Був сьогодні сполудня.


- Ну, і? - вимовили мої уста.


- Нічого, - відповів він, схиляючи голову вбік дитячим своїм якимось звичаєм і уникаючи мого погляду. - Зразу лікар лаяв, чому я так занедбався, не зайшов скоріше до нього, а коли я розповив про всю працю свою й заняття взагалі, він вмовкав чимраз більше, чудувався, підсуваючи брови вгору, й остаточно наказав виїжджати якнайскоріше на полуднє.


Я відітхнув удруге.


- Коли виїжджаєш? - було моє перше слово.


- Не знаю ще напевно, але він казав, що вже завтра не смію йти до бюро. Поїду через двадцять день.


- Чому то? - кликнув я з докором. - Чому відкладати виїзд?


- Бо хочу, щоб слід за мною остався білий! - відповів він, впадаючи нараз цими словами в сильний кашель.


- Що ж це ти виправляєш, Несторе? - почав я нетерпеливитись. Він віднісся до моїх слів байдужо.


- Я надовше їду, Богдане, отже, хочу всю на мене наложену працю викінчити до посліднього. Недобре так? - спитав і поглянув своїми гарними очима на мене щиро.


- Добре, хлопче, - відповів я. - Ти все добре робив, лиш для себе не був ти ніколи добрим.


- Ти буденно говориш, Богдане.


- Вже ж, Несторе. Я навчився законів життя, і вони наказують так говорити. Треба мати сталеве серце й такі ж кості, щоб у житті держатися. Хоч і який я «мужик», Несторе, але плями крові маю я також з того в серці. Тебе хотів би я від них охоронити.


Він махнув рукою.



- Я все виходив і виходжу з того становища, що лиш наше я освячує нашу працю. Будь вона буденна, ідеальна, патріотична чи яка там інша. Наша праця олицетворяє нас - одиницю, громаду, всю нашу народність. Моя праця це - я. Скінчу, запакую книги, потрібні мені до закінчення студій, і тоді поїду. А ви, що лишаєтесь тут, вижидайте весни й мене. Але глянь, Богдане, що за пишний сніг! - додав, приступаючи близько до вікна. - Пожди, нехай надивлюся. Коли поверну, його вже не застану. Я в сонце їду.


Він відвернувся знов від мене, дивився хвилину, притиснувши чоло до шиби, а за часок спустив штору.


- Так.


Відтак, неначе хотівши мене позбутися, щоб я не мішав йому в праці, засів до столу, спер голову на руки й спитав:


- Ти бачився вже з Манею? - Але інтонація його голосу й сумний погляд, яким сказав слова, говорили: «Чи довго будеш мене мучити?»


- Ні.


- Я попрошу її сюди.


- Ні. Нині я виключно до тебе і вже йду. Розуміється, ще зайду до тебе, хоч би й на те, щоб тобі перебивати працю.


Він усміхнувся так сумно, поглянувши мені повно в вічі, що якийсь раптовий жаль стиснув мені серце. Відтак піднявся з спокоєм і повагою; був блідий.


Я попрощався.


Ані слово не перейшло більше з його вуст. Лиш коли погляд його стрінувся з моїм, я завважив, що він був вогкий. Коло дверей я на хвилинку задержався - спитав:


- Прощальні візити будеш робити? Він обернув лице за мною.


- Що? Ні.


Я вийшов. У душі виніс я жаль. Той наскрізь поважний чоловік посмутнів. Був для всіх добрий, щирий, ніжний; робив, працював, оскільки його молодість позволяла, а собі не міг помогти. Терпів і мовчав. Аж врешті - посумнів.



* * *


На вулиці за хвірткою зустрівся я з Манею, котра, не знаючи про мої відвідини брата, поспішала на часок до пані Маріян.


Ми заговорили про Нестора. Вона була, як бачив я з цілої її істоти, ущасливлена його від'їздом на полуднє, де мусив остаточно відпочити й вилікуватись. Я, поділяючи її погляди, був рівно їй вдоволений оборотом цілої справи.


- В противнім раз!, - говорила, - був би через свій упір і господь знає які постановлення змарнувався. Якийсь час ішли ми мовчки.


- Ось, Маню, гляньте, що за сніг сиплеться, - закинув я. - Не дурно й Нретор задивлявся з замилуванням на нього.


Вона всміхнулася, йшла скорим кроком обіч мене, з лицем, від свіжого воздуху оживленим, і шапочка й костюм її по недовгім часі майже побіліли від сніжин. Ми йшли в околицю мого помешкання, бо так провадила дорога до пані Маріян, і я йшов з нею, відпроваджуючи її. І врешті прийшлося нам попри моє помешкання минати По недовгім ході показався мій дім. Він був гарний Лежав у городі, обведений стрункою залізною огородою, на невисокім підмурку. Перед роком, пополовині з матір'ю, ми купили його.


- Це наш дім, - сказав я й глянув збоку на неї. Вона йшла коло мене, рівна, задумана, і на мої слова змінила легко краску лиця. Одначе не відповіла.


- З лівої сторони від веранди, як бачите, з сходами, - поясняв я, - подібно, як колишнє ваше мешкання, там покої моєї матері, а коли не помиляюсь, вона й сидить при вікні.


- Так, - відповіла вона поважно, поглядаючи крадькома поспішно на вказане вікно. - З профілю я пізнаю її, вона ще завше гарна женщина. Чим займається цілими днями? - додала.


- О, вона пильна ще й тепер, - пояснив я. - Одначе від якогось часу міняється в неї настрій, і господь знає, чому

1 ... 107 108 109 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Через кладку, Ольга Кобилянська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Через кладку, Ольга Кобилянська"