Читати книгу - "Хроніка заводного птаха, Муракамі Харукі"

Вони були широко розплющені, чорні зіниці дивилися вгору, з вуха витікала яскраво-червона кров. У напіврозтуленому роті виднів запалий вглиб язик. Від удару шия неприродно скрутилася, згустки крові, що котилися з ніздрів, спадали на суху землю й розпливалися чорними плямами. Велика завбачлива муха вже залізла в ніс — мабуть, збиралася відкласти там яйця. На всякий випадок ветеринар взяв руку китайця і великим пальцем помацав пульс. Його не було — принаймні там, де мав би бути, зовсім не прослуховувався. Один удар бити (перший у житті молодого солдата) — і дужий китаєць спустив дух. Глянувши на лейтенанта, ветеринар кивнув — мовляв, можете бути спокійні, помер — і вже вставав, коли раптом відчув, що сонце за плечима ще більше припекло.

І саме тоді китаєць з номером 4, ніби прокинувшись зі сну, зненацька підвівся і без жодних вагань — так здалося всім — схопив ветеринара за руку. Усе це сталося за одну мить. Ветеринар нічого не розумів. Адже цей чоловік був мертвий, без жодних сумнівів. А проте китаєць, зібравши останні краплини життєвих сил, ніби сталевими лещатами стиснув ветеринарові зап'ястя й, вип'явши очі із звернутими догори зіницями, звалився в яму, тягнучи за собою ветеринара. Той упав на китайця і почув, як під ним затріщали ребра. Однак і після того китаєць не відпускав його руки. Усе відбувалося на очах солдатів, але від приголомшення вони навіть не ворухнулися. Першим отямився лейтенант. Стрибнув у яму, вихопив з кобури пістолет і, приставивши його до голови китайця, двічі натиснув на гашетку. Вистріли, злившись водно, розійшлися навколо луною, а в скроні китайця утворилася велика чорна діра. Тепер життя остаточно покинуло його, але руки ветеринара він не відпустив. Лейтенант нахилився і, не випускаючи з руки пістолета, взявся один за одним розгинати пальці вбитого. А тим часом ветеринар сидів на дні ями, оточений трупами чотирьох китайців у бейсбольній формі. Наверху сюрчали цикади, але в ямі їхній спів звучав по-іншому.

Як тільки ветеринар нарешті звільнився з рук мертвого, солдати витягли його та лейтенанта з могили. Ветеринар присів на траву, кілька разів глибоко вдихнув і подивився на свою руку. На зап'ясті видніло п'ять яскраво-червоних плям, залишених пальцями вбитого. Того спекотного серпневого пополудня ветеринар відчув, ніби промерз до самих кісток. "Тепер я вже ніколи не зможу позбутися цього холоду, — подумав він. — А цей китаєць справді хотів потягти мене із собою".

Лейтенант поставив пістолет на запобіжник й обережно сунув у кобуру. Сьогодні вперше він застрелив людину. Але спробував про це не думати. Адже війна все одно триватиме, люди і далі вмиратимуть. Краще потім про це подумати. Він витер спітнілу праву долоню об штани й наказав солдатам, які не брали участі в розправі, засипати яму з убитими. Над нею вже повновладно кружляли рої мух.

А молодий солдат стояв як зачарований, усе ще не здатний випустити биту з рук. Ні лейтенант, ні капрал не звертали на нього уваги. Перед його невидющими очима постала знову картина того, як мертвий китаєць хапає ветеринара за руку, як вони разом падають у яму, як лейтенант стрибає туди за ними, щоб пристрелити китайця, як потім його товариші беруть лопати й закидають яму землею. Але він нічого не бачив, а тільки чув голос заводного птаха. Як і вчора пополудні, звідкись з дерев долинав його крик: крі-і-і… крі-і-і… крі-і-і… Так наче хтось накручував пружину. Він підвів голову, оглянувся навколо й прислухався, намагаючись визначити, звідки ці звуки, але птаха ніде не побачив. Його злегка в глибині горла занудило, правда, не так сильно, як учора.

Поки солдат слухав, як накручують пружину, перед ним миготіли уривчасті картини. З'являлись і зникали… Він бачив їхнього молодого командира-лейтенанта, якого після роззброєння японської армії радянськими військами передадуть китайцям і ті його повісять за сьогоднішню розправу. Капрал помре в сибірському таборі від чуми. Його кинуть умирати в окремий барак, хоча насправді він не захворіє на чуму, а просто звалиться від недоїдання. Ветеринар з родимкою загине через рік. Його, цивільного, радянська влада арештує за співпрацю з військовими, відправить до Сибіру, в табір, на примусову роботу на шахті. Там у глибокий штрек прорветься вода, й він разом з іншими солдатами втопиться. А він сам… ні, власного майбутнього молодий солдат не бачив. І не тільки майбутнього. Чомусь він не бачив навіть того, що відбувалося перед ним. Заплющивши очі, він слухав заводного птаха.

Раптом він подумав про океан — океан, який він бачив з палуби корабля, пливучи з Японії в Маньчжурію. Бачив уперше і востаннє. Це було вісім років тому. Він і досі пам'ятає, як пахне просолене морське повітря. Нічого чарівнішого у своєму житті він не бачив. Океан такий просторий і глибокий — в усьому незмірний. Завжди різний — і кольором, і виглядом, і характером. Залежно від часу, погоди й місця. Океан навіював на душу смуток і водночас лікував. "Чи зможу я його ще раз побачити?" — думав солдат. І тоді з його рук вислизнула бита, зі стуком ударившись об землю. Випустивши биту, солдат знову відчув, що його нудить, цього разу трохи сильніше.

А заводний птах не вгавав, хоча ніхто інший не чув його голосу.

Так закінчувалася "Хроніка заводного птаха № 8".

29

Відсутні ланки Цинамона

Так закінчувалася "Хроніка заводного птаха № 8".

Я закрив документ, повернувся в меню і вибрав зі списку "Хроніку заводного птаха № 9". Кортіло прочитати продовження цієї історії. Однак файл не відкривався, а на екрані з'явилося таке повідомлення:

Доступ до "Хроніки заводного птаха № 9" закрито на основі коду R24.

Виберіть інший документ.

Я вибрав № 10. Результат той самий:

Доступ до "Хроніки заводного птаха № 10" закрито на основі коду R24.

Виберіть інший документ.

З № 11 вийшло те саме. Було зрозуміло, що доступ закрито до всіх документів. Що це за код R24? Видно, з якоїсь причини або принципу він повністю блокує доступ до всіх документів. Коли відкрилася "Хроніка заводного птаха № 8", мені дозволявся доступ до всіх файлів, але після того, як я відкрив і закрив № 8, вхід до них було перекрито. А може, ця програма не дає безперервного доступу до документів.

Сидячи перед комп'ютером, я задумався: що ж тепер робити? Ні, нічого тут не вдієш. Бо ця тонка система, своєрідний світ, народилася в голові Цинамона й функціонує за його принципами. Мені ж невідомі правила гри. Я махнув рукою і вимкнув комп'ютер.

Я не сумнівався, що автор "Хроніки заводного птаха № 8" — Цинамон. Він помістив у комп'ютер шістнадцять історій під загальною назвою "Хроніки заводного птаха", а я випадково вибрав й прочитав восьму. Якби вони всі були такі ж довгі, то в надрукованому вигляді з них вийшла б досить товста книжка.

Цікаво, що означає № 8? Судячи з назви, історія побудована у хронологічному порядку. За № 7 іде № 8, потім — № 9 і т. д. Начебто логічне припущення. Та не зовсім. Адже події в ній можуть розгортатися і по-іншому. Скажімо, навпаки — від теперішнього часу в минуле. А якщо набратися сміливості, то можна припустити, що шістнадцять варіантів однієї історії розповідаються паралельно. У всякому разі, № 8, який я вибрав, — продовження розповіді Мускат про серпень 1945 року і сіньцзінський зоопарк, в якому солдати перестріляли звірів. Той самий зоопарк, куди наступного дня приходять солдати, головний персонаж історії — батько Мускат і дід Цинамона, безіменний ветеринар.

Мені важко судити, наскільки ця історія правдива. Може, Цинамон просто сам усе придумав — від початку до кінця, а може, щось відбувалося насправді. Мускат казала, що після останньої зустрічі їй зовсім нічого невідомо про батька. Тому не все в цій історії правда. Хоча деякі подробиці спираються на історичні факти. Серед тодішнього загального сум'яття могло статися будь-що — і розправа над курсантами офіцерського училища армії Маньчжоу-Го, і їхній похорон в ямі, і страта японського офіцера, який цим командував, після війни. Втеча й заколот в армії Маньчжоу-Го траплялися нерідко, та й убиті китайці також могли переодягатися в бейсболістів. Знаючи про таке, Цинамон міг придумати всю історію, уставивши в неї свого діда.

Однак навіщо він це зробив? Навіщо придумав оповідання і назвав його "хронікою"? Я сидів на дивані в "примірювальній", крутив пальцями кольоровий олівець і думав.

Мабуть, довелося б прочитати всі шістнадцять історій, щоб отримати відповідь на ці запитання. Прочитавши лише № 8, я все-таки зміг здогадатися хоч трошки, чого домагався Цинамон. Можливо, він шукав сенсу свого існування в подіях, що відбувалися ще до його народження.

Для цього потрібно було заповнити кілька прогалин у минулому, йому недоступних. Тож Цинамон власним оповіданням спробував видумати ці відсутні ланки. На основі неодноразових материних розповідей він створював свої, в яких спробував відновити образ свого загадкового діда в нових обставинах. Нічого не змінюючи, він перейняв у матері стиль її оповідань, що полягав от у чому: факт може й не бути правдою, а правда може й не бути фактом. Можливо, для Цинамона не мало значення, що в його оповіданнях спирається на факти, а що — ні. Мало значення не те, що вчинив, а що міг учинити його дід. Хлопець дізнавався про це з власних історій.

Оповідання у вигляді хронік (чи чогось іншого) з ключовими словами "заводний птах", напевне, сягають наших днів. Однак ці ключові слова не Цинамон придумав. Ще раніше в ресторані на Аояма про цього птаха ненароком згадала Мускат.[52] Тоді вона ще не знала мого прибраного імені — Заводний Птах. А це означає, що за випадковим збігом обставин я пов'язав своє життя з їхніми історіями.

Хоча я не зовсім у цьому впевнений. Можливо, Мускат якось дізналася про моє прибране ім'я, і ці слова на підсвідомому рівні вплинули на її (точніше, на їхню із сином) історію, так би мовити, угніздилися в неї. А може, ця історія не має певної, закінченої форми, а живе, змінюючись і розростаючись, як буває з усними легендами.

Незалежно від того, за випадковим збігом обставин чи ні "заводний птах" в історії Цинамона володів могутньою силою. Не всі, а тільки особливі люди чули його голос, що вів їх до неминучої загибелі.