Читати книгу - "Земля у рівновазі, Альберт Гор"

Це мабуть найважче, але і найважливіше завдання з усіх, що постали перед нами. Якщо з'явиться новий погляд на світ природи, то всі інші необхідні дії відразу стануть більш реальними — так само, як поява нового погляду на комунізм в країнах Східної Європи зробила можливими всі подальші зрушення в напрямку демократії, які були просто «немислимі» всього кілька місяців до того. І справді, модель досягнення змін, яку ми повинні використати для розробки і реалізації нашої стратегії, слід базувати на припущенні, що є поріг, який ми повинні переступити, і що небагато змін будуть очевидни­ми, доки ми не досягнемо того порога, але коли це врешті станеться, вони будуть раптовими і значними.

Головним для будь-якої стратегії щодо зміни погляду людей на Землю повинні бути сконцентровані дії, щоб переконати людей, що глобальне довкілля є частиною їх власного «подвір'я», оскільки це й справді так. Я завжди вражався тим, як плани спорудження, на­приклад, печі для спалювання відходів або звалища для сміття мобі­лізує безліч людей, які не хочуть мати ці неприємні об'єкти поруч зі своїм житлом. І тоді вже мало хто думає про економіку або рівень безробіття; єдине, що їх хвилює, це те, як захистити їхні подвір'я. Знаменитий синдром «тільки не в моєму подвір'ї» дуже часто лають, але це безсумнівно могутня політична сила. Як її енергію можна було б спрямувати проти небезпек для довкілля? Чи це можливо? Ключем тут буде визначення, що таке «подвір'я», і насправді наші малі подвір'я теж можуть постраждати від загроз типу глобального потепління і виснаження озонового шару.

Тут важливо знайти новий підхід до збору інформації про те, що в точності відбувається із глобальним довкіллям. Як голова сенат­ського підкомітету з проблем космосу, я суттєво посприяв започаткуванню нової програми, яку НАСА назвало «Місією на Планету Земля». Саллі Райд, перша американська жінка-космонавт, якось сказала з іронією ці слова, що згодом стали широко відомими. Вона мала на увазі, що ми започаткували надзвичайно складні дослід­ження планет за допомогою космічних апаратів, які посилали на орбіту Марса та Венери, і ми використовуємо ці унікальні техно­логії, щоб вивчати інші, ще більш далекі планети. Водночас ми досі не використовували ті ж методи, щоб краще вивчити нашу власну планету, тоді коли нам надзвичайно потрібно зрозуміти природу тих змін, які зараз відбуваються на ній.

Однак навіть більш нагальна справа, ніж збирання нової інфор­мації, — це почати діяти вже сьогодні, і система збору інформації повинна сприяти цій меті. Цей висновок вимагає від нас двох речей: по-перше, інформація повинна бути зібрана якомога швидше; по-друге, вона повинна — де це тільки можливо — бути зібрана у такий спосіб, щоб полегшити просвіту громадськості і сприяти кращому розумінню того, що ця нова інформація означає в контексті швид­ких глобальних змін.

Іншими словами, «Місія на Планету Земля» повинна бути «місією людей планети Земля». Я пропоную, зокрема, включити до програ­ми якомога більше країн, які зможуть задіяти шкільних учителів і їхніх учнів, щоб контролювати щодня стан всієї Землі або щонаймен­ше, ті регіони, які знаходяться на території країн-учасниць. Навіть відносно прості вимірювання, — температури повітря, швидкості і напряму вітру, відносної вологості, атмосферного тиску, кількості опадів, — наявні щоденно у глобальному масштабі, могли б значно покращити наші знання про особливості клімату. Трохи складніші вимірювання таких показників, як забруднення повітря і води, кон­центрації С02 і метану, були б навіть більш цінними. Але перший крок — це збирання елементарної інформації, необхідної для того, щоб почати моніторинг стану довкілля, так само як монітори в палатах інтенсивної терапії дають змогу контролювати життєво важливі показники пацієнтів.

Серійне виробництво уніфікованих приладів для цієї програми могло б знизити ціни за одиницю продукції до мінімальних рівнів, і ці прилади можна розробити так, щоб полегшити щоденний елек­тронний збір даних. Використовуючи відносно дешеві супутники, що розміщуються на низькій орбіті і здатні швидко передавати далі інформацію, яка надходить від багатьох розпорошених по поверхні Землі контрольних станцій, дані можна було б збирати в регіо­нальних, національних і глобальних центрах порівняння і аналізу, де їх можна було б регулярно вивчати та інкорпорувати в комп'ю­терні моделі клімату. Коли школи наберуться досвіду і впевненості у своїх силах, програму можна розширити, включивши, наприклад, опис ґрунтів (створення карти ґрунтів, моніторинг швидкості ерозії, вимірювання залишків пестицидів і солей), а також щорічний пере­пис кількості дерев, використовуючи ті ж методи, які застосовують для моніторингу процесів вирубування лісів і опустелювання.

Якщо програма працюватиме так, як заплановано, то причетні до неї зрештою можуть бути заохочені йти далі і почати саджати дерева, а також створити розсадник для дерев і злаків, властивих для їхніх регіонів. Під час цього можуть бути посіяні й зовсім інші зерна. Наприклад, провідний світовий фахівець з проблеми висна­ження озону доктор Шервуд Роуленд вперше зацікавився наукою про атмосферу ще хлопцем, коли сусіди попросили його наглядати за погодною станцією в їх подвір'ї, поїхавши з дому на кілька тижнів. Тобто користь від включення дітей у справді глобальний проект «Місії на Планету Земля» буде справді потрійною. По-перше, ін­формація є вкрай необхідною (а якість даних можна гарантувати регулярними дослідженнями). По-друге, завдання екологічної осві­ти якнайкраще можна виконати, включивши учнів у реальний про­цес збирання даних. І по-третє, програма могла б виховати відда­ність справі порятунку глобального довкілля серед залученої до неї молоді.

Сьогодні НАСА намагається удосконалити «Місію на Планету Земля», що спершу була схожа на громіздкі програми з удоскона­лення зброї, якими славиться наше Міністерство оборони; більшість бюджетних коштів були призначені для грандіозної апаратури, що вимагатиме десяти-п'ятнадцяти років, щоб її збудувати і потім за­пустити у космос. Нам потрібно отримувати інформацію швидше і дешевше, якщо це взагалі можливо, а я переконаний, що це так. Саме на цю мету спрямовані наші з сенатором Барбарою Мікульські дії, і нам уже вдалося досягти деяких успіхів у зміні програми НАСА. Тоді як НАСА пропонує побудувати разом з підрядниками Міністерства оборони нові дорогі космічні апарати, щоб зібрати більше даних, адміністрація Буша відмовляється витратити дуже малі суми, щоб зберегти цінну інформацію, яка вже зібрана, наприк­лад, системою «Лендсат» — серією супутників, які робили унікаль­ну фотографічну зйомку поверхні Землі протягом двадцяти років. Адміністрація згодна, щоб нагромаджені дані пішли намарне, і сьогодні вимагає зупинити запуск на орбіту наступного супутника «Лендсат», таким чином ліквідуючи шанс