Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

катівні, кинути в темницю до ранку. І співав святий у темниці цілу ніч, кажучи: «Господь світло моє і Спаситель мій, кого буду боятися». Явився йому ангел Господній і мовив: «Будь мужнім, Леонтію, Господь Бог, якому ти вірно служиш, послав мене до тебе, аби я невідступно перебував з тобою». І святий радів і веселився в Господі, Бозі своєму. Коли засяяв день, Адріян-ігемон, на судищі сівши, знову поставив перед собою святого Леонтія і сказав йому: «Що, Леонтію, як надумав?» Відповів святий: «Раз вирішив не вірити суєтним твоїм словам — і багато разів сказав тобі і нині кажу, що ніколи не залишу Бога мого, який створив небо, і землю, і море, і все в них, — Господа Ісуса Христа, Сина Божого, що хрест витерпів за спасення наше, на Нього ж єдиного я всю свою склав надію». Сказав ігемон: «Послухай мене, Леонтію, принеси жертву богам. Якщо послухаєш мене, клянуся богами своїми, що велику честь і численне багатство отримаєш у царя». Відповів святий: «І яка є в піднебесній така честь і таке багатство, задля яких мав би тебе послухати й відректися Бога мого? Цілий світ не вартий Христа, Владики мого, якого ж усім серцем люблю, задля любови Його страждаю і терпіти все готовий, — бісам же твоїм жертви не принесу». Бачив кат, що не може непохитного воїна Христового здолати і до свого нечестя схилити, — видав на нього вирок смертний такий: «Леонтія, який не захотів скоритися царському наказові й принести богам жертви, більше ж — ганьбив батьківських богів наших, наказуємо на катівні на чотири боки розтягнути й бити доти, допоки погано душу свою не викине». Розтягнули мученика на чотири коли і прив'язали. Довго били його сильні воїни — і в тих муках передав святу свою душу в руки Божі. Тіло ж його за град виволокли й кинули. Взявши його, вірні поховали чесно поблизу пристані Трипільської.

Це страждання святого мученика Леонтія записав раб Христовий Кир-нотарій, який на все те власними очима дивився. Написав же на дощечках олов'яних і при мощах мученикових у гробі поклав задля наступних поколінь. Кожен-бо, хто читає або читане слухає, хай піднесе до неба руки свої і віддасть славу Богові, що на такий подвиг укріпив раба свого. Закінчив страждання мученик Христовий Леонтій у 18-ий день місяця червня, коли володів Римською державою Веспасіян, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж хай буде слава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Місяця червня в 19-й день

Пам'ять святого апостола Юди, брата Господнього по крові

Святий апостол Юда, один із дванадцятьох апостолів Христових, був із Давидового і Соломонового роду, народжений у Назареті Галилейському від батька Йосифа, теслі (який був пізніше обручником Пречистої Діви Марії), від матері ж Саломії, не вифлеємської Саломії, але иншої, яка була донькою Агея, сина Варахії, брата ж Захарії. У законному подружжі з Иосифом народила йому синів, яких поіменно згадано в Матеєвому Євангелії: Якова, Йосипа, Симона і Юду. Називається ж цей святий Юда Юдою Яковим, тобто братом Якова — названого Божого брата, бо через смирення вважав себе недостойним назватися Господнім братом по крові, адже від початку в невіданні згрішив супроти Нього — чи то невірством, чи небратолюбством. Про невірство очевидно розповідає святий Йоан, кажучи: «Ані брати Його не вірили в Нього». Про це місце пише також святий Теофілакт, називаючи дітей Йосифових Його братами. «Ображають, — каже, — брати Його, діти Йосифа (серед них і цей Юда). Звідки в них таке невірство? Від гнилої волі та заздрости: людині завжди властиво заздрити родичам більше, ніж чужим». Доти Теофілакт.

Очевидно, що Юда від початку у невіданні грішив щодо Христа невірством і заздрістю. Згрішив же й небратолюбством, як же про те в житії святого Якова, брата Божого, написано. Коли Йосиф (повернувшись з Єгипту) розділяв землю поміж своїми дітьми, яких мав від першої жінки, та захотів уділити частину й Христові Ісусу, Господу, від Пречистої Діви понад природу нетлінно народженому, що тоді був ще малим хлопцем, старші сини Йосифа (серед них і Юда) не погоджувалися прийняти Його у співжереб'я, як не від одної матері народженого. Яків же прийняв його до своєї частки як спадкоємця, і через те назвався після того братом Божим, а Юда святий, знаючи свої попередні прогрішення, не смів називатися Божим братом, але тільки Яковим, як же і в посланні своєму пише, кажучи: «Юда, раб Ісуса Христа, брат же Якова». Ще ж і різні прізвиська мав святий цей апостол: Матей Євангелист називав його Леввей (грецькою мовою Ке Левій) і Тадей. Це ж не для якоїсь особливої таємниці — їх можна почасти пізнавати з тлумачень. Левій означає «злучений», «сердечний» або «левиний». Левієм названо Юду святого тому, що, коли пізнав, після попереднього у невіданні свому прогрішенні, що Ісус — істинний Месія Христос Бог, приєднався до Нього сердечною любов'ю і з левиною мужністю за Нього подвизався. Тож справді годиться мовити про нього такі слова, як колись про попереднього Юду, сина Якова, що його названо праотцем Христовим: «Юдо, тебе похвалять брати твої, ліг і заснув, як лев і як скимен левовий». Тадей же означає «той, що хвалить та ісповідує» або «груди молочні». Названо Юду святого Тадеєм, бо, хвалячи й ісповідуючи Христа Бога апостольськими своїми ученнями, як же грудьми молочними, годував немовлят у вірі — дітей первісної Церкви. Дехто думає, наче в Діяннях Апостольських цього ж святого, а не иншого названо Варсавою: «Захотілося апостолам, кажу, і старцям з усією Церквою вибраних мужів з-поміж себе послати до Антіохії, з Павлом і Варнавою, Юду, названого Варсавою». «Варсава» ж тлумачиться як син навернення. І наче тому назвався Юда святий Варсавою, тобто сином навернення, що після попередніх своїх прогрішень перед Христом навернувся до Нього покаянням з вірою і любов'ю. І в чому згрішив був, у тому велике показав виправлення. Згрішив-бо спершу невірством — після того повірив у Нього без сумніву і став Його апостолом і проповідником. Згрішив був до Нього нелюбов'ю — після того настільки Його полюбив, що й душу свою за Нього поклав. Велику за Христом мав ревність і бажав, аби цілий світ пізнав Христа, істинного Бога, і повірив у Нього, і полюбив Його, й отримав спасення. Ту ревність його і в Євангелії згадано. Коли говорив Господь до учнів своїх: «Хто любить Мене,