Читати книгу - "Трістрам Шенді"

– Кращі серця, Тріме, завжди найхоробріші, – заперечив дядько Тобі. – А перші боягузи в нашому полку, з дозволу вашої милості, були найбільшими негідниками. – Був у нас сержант Камбер і прапорщик…

– Ми поговоримо про них, – сказав батько, – іншим разом.

Розділ XІV

Яким би радісним і веселим був світ, з дозволу ваших милостей, коли б не цей безвихідний лабіринт боргів, турбот, бід, нужди, горя, невдоволення, смутку, великих виправ, шахрайства та брехні.

Лікар Слоп, справжній с – син, як назвав його за це батько, – щоб підняти собі ціну, ледве не вклав мене в труну – і наробив у десять тисяч разів більше галасу з приводу помилки Сузанни, ніж вона на це заслуговувала; отже не минуло й тижня, як уже всі в домі повторювали, що бідолашний хлопчик Шенді * * * * * * * * * * * * * начисто. – А Чутка, яка любить усе подвоювати, – ще через три дні присягалась і божилася, що бачила це на власні очі, – й усе товариство, як повелося, повірило її свідченням – «що віконце в дитячій не лише * * * * * * * * * * * але і * * * * * * * * * * * теж».

Якби товариство можна було переслідувати судом, як юридичну особу, – батько порушив би проти нього справу за цей наклеп і ґрунтовно його провчив би; але напасти із цього приводу на окремих осіб – які всі без винятку, кажучи про нещастя, найщирішим чином засмучувались, – означало жорстоко образити кращих своїх друзів. – А все-таки терпіти цю чутку мовчки – було відкритим її визнанням, – принаймні, в думці однієї половини товариства; знову ж таки здійняти галас її спростуванням – означало так само міцно утвердити її в думці іншої половини товариства. —

– Чи потрапляв коли-небудь бідолаха сільський джентльмен у таке скрутне становище? – сказав батько.

– Я б його показував публічно, – відповів дядько Тобі, – на ринковій площі.

– Це не справить ніякого враження, – сказав батько.

Розділ XV

– Нехай товариство говорить що хоче, – сказав батько, – а я надіну на нього штани.

Розділ XVІ

Є тисяча рішень, сер, у справах церковних і державних, так само як і з питань, мадам, більш приватного характеру, – які, хоча вони на вигляд видаються прийнятими і винесеними спішно, легковажно та необачно, були все ж таки (і якби ви або я могли проникнути в зал засідання або поміститися за завіскою, ми б в цьому переконалися) обдумані, зважені та взяті в тямки – обговорені – розібрані по кісточках – вивчені та досліджені зусібіч із такою холоднокровністю, що сама богиня холоднокровності (не беруся доводити її існування) не могла б побажати більшого або зробити краще.

До них належало й рішення мого батька одягнути мене в штани; хоча і прийняте раптом, – як би в припадку роздратування, наперекір усьому товариству, воно проте вже з місяць назад піддано було всебічному обговоренню між ним і матір’ю, з розбором усіх «за» і «проти», на двох особливих lіts de justіce,[288] які батько тримав спеціально з цією метою. Природу цих ліжок правосуддя я роз’ясню в наступному розділі; а в розділі вісімнадцятому ви пройдете зі мною, мадам, за завіску, тільки для того, щоб послухати, яким чином батько з матір’ю обговорювали між собою питання про мої штани, – звідси ви без зусиль складете собі уявлення, як вони обговорювали всі питання меншої важливості.

Розділ XVІІ

У стародавніх готів, що спочатку мешкали (як стверджує вчений Клуверій[289]) у місцевості між Віслою та Одером, а потім увібрали в себе герулів,[290] ругіїв[291] і деякі інші вандальські народи, – існував мудрий звичай обговорювати всяке важливе державне питання двічі: один раз у п’яному, а другий раз у тверезому вигляді. – В п’яному – щоб їх постанови були досить енергійними, – у тверезому – щоб вони не позбавлені були розсудливості.

Мій батько, що не пив нічого, крім води, – ввесь змарнів, сушачи собі голову, як би обернути цей звичай собі на користь, бо так чинив він з усім, що говорили або робили стародавні; тільки на сьомому році шлюбу, після тисячі безплідних експериментів і проб, натрапив він на засіб, який відповідав його намірам; – ось у чому він полягав: коли в нашій родині виникало яке-небудь важке й важливе питання, рішення якого вимагало великої тверезості, а також великого натхнення, – він призначав і відводив першу недільну ніч місяця, а також безпосередньо попередню суботню ніч на його обговорення в ліжку з матір’ю. Завдяки цьому, сер, якщо ви візьмете в міркування * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Батько називав це жартома своїми ліжками правосуддя; – бо з двох таких обговорень, що відбувалися в двох різних душевних станах, зазвичай виходило деяке середнє рішення, що влучало в саму точку мудрості не гірше, ніж якби батько сто разів напився та протверезів.

Не приховуватиму, що цей образ дій так само добре підходить для літературних дискусій, як для військових або подружніх; але не кожен автор здатний наслідувати приклад готів чи вандалів, – а якщо і може, то не завжди це корисно для здоров’я; що ж до наслідування прикладу батька, – то, боюся, не завжди це спасенно.

Мій метод такий: —

У разі делікатних і дражливих обговорень – (а таких у моїй книзі, небу відомо, занадто навіть багато), – коли я бачу, що кроку мені не ступити, не наражаючись на небезпеку накликати на себе незадоволення або їх милостей або їх превелебностей, – я пишу одну половину на ситий шлунок, – а іншу натщесерце, – або пишу все цілком на ситий шлунок, – а виправляю натщесерце, – або пишу натщесерце, – а виправляю на ситий шлунок, – адже все це зводиться до одного і того ж. – Таким чином, менше ухиляючись від способу дій мого батька, ніж він ухилявся від способу дій готів, – я почуваюся врівень з ним на його першому ліжку правосуддя – й анітрохи йому не поступаючись на другому. – Ці різні й майже несумісні дії однаково виникають із мудрого та дивного механізму природи, – за який – честь їй і слава. – Усе, що ми можемо робити, це обертати і скеровувати машину до вдосконалення та кращої фабрикації наук і