Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Не пухом. Історія одного геоманта" автора Сергій Бобрицький. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 141
Перейти на сторінку:

– Цей жезл містить в собі техніку, відому серед повітряних магів як Похмілля Індри. Простіше кажучи, викликає дуже сильну негоду й активізує духів нашої стихії у вказаній області. Доволі великій, поміж іншим, області. Техніка таким чином добряче підсилює усі чари Повітря в цілому та Блискавки зокрема. Десь рази в два. Але ж і…

       – Продовжуйте, віконте. – Легко посміхнувся Грегор, а в Теодора, що сидів на стельових балках, ледь серце не зупинилося. – Я знайомий з подібними техніками і знаю про їх зворотній бік.

       – Так…Гхм-кхм… Так. То ж, ця техніка дещо послаблює вплив адептів Землі на площі своєї активації.

       – Послаблює геомантів, кажеш?.. Як цікааааааво… – Протягнула Еріда Брауні, з підсиленим інтересом тепер розглядаючи вже подаровану річ.

       – Так, трохи послаблює. Дякую за подарунок, Ваша Високомагічність! – Скоромовкою проказав Леон Д’Альбон і закинув жезл у власний невеличкий портал.

       – Ех… Ото я схибила трохи, виходить… Подаруночок надто  коштовним виявився… – Кокетливий сміх від маркізи пролунав так само неочікувано, як грім посеред зими. В підземеллі. Для глухих. Леон з Грегором аж переглянулися, не очікуючи подібного від некромантки. А вона, втім, продовжила.

       – Ну а вам, Ваша Високомагічність, бароне, лишається більше, мабуть, символічний подарунок. Проте, як особі, що цілковито віддана своїй справі, я все-таки впевнена, що вам сподобається…

       – Інтригу тягнути вас, Ваша Високомагічність, вчили ще придворні наставники? – Запитально підняв брову геомант.

       – Ну дайте ж хоч згадати ті кляті уроки маестро Лоренцо… – Відмахнулася від хазяїна замку магеса. – А, шляк би вас трафив, бароне! Настрій пропав, збили. Ну то тримайте вже!

       Цього разу портал з’явився прямо над столом, в метрі від місця, де сидів Грегор. На стіл з порталу гепнувся куб брудно-білого кольору, на якому були наче виплавлені магічні фігури. Довжина кожної його сторони була приблизно з лікоть. А ще від предмета суттєво тхнуло захисною темною магією. Леон та Грегор одразу впізнали модифіковану версію Кістяного Саркофагу.  Такі артефакти роблять вищі некроманти, якщо хочуть захистити щось надто цінне. Або надто небезпечне і захисту потребують саме ті, хто знаходяться за межами цього Саркофагу.

       – Тож, щодо вашого подарунку, майстре Грейткіллс. Гуляла я одного разу біля Туманної Піраміди. Матеріал шукала, досліди проводила. Ну, знаєте, як воно в нас, вчених, буває, егеж?.. Ну то й виявилося, що є там одна галявинка, де періодично стихійні портали відчиняються. В один з таких випадкових порталів я й провалилася. Виявилося, що аж до Восьмого Кола пекла він вів, той портал. «От же ж в халепі я!» – Подумалося тоді, як зараз пам’ятаю. А потім принюхалася, придивилася, познайомилася поближче з місцевими і зрозуміла: «Нє, привиділося. В халепі, але не я!». Коротше викладала я їм норми фріданського етикету, так би мовити, трохи більше місяця. Поки власні координати встановлювала та відношення в просторі Восьмого Кола до того ж Фрідана хоча б. За цей час навіть такий інтелектуал, як тамтешній Князь, почав здогадуватися, що якщо в одній з провінцій припинили платити данину, а смертність збільшилася – то щось не так. Посланих одне за одним трьох архідемонів живими він так і не дочекався, а я, в свою чергу, поповнила колекцію дуже цікавим матеріалом. Але зараз не про те! – Сама себе призупинила маркіза, повертаючись до того, з чого почала.

– Так от, подарунок ваш, власне. Побачила я одного разу, що в їх печерах (хатами це назвати навіть в лінгвіста язик не вивернеться) інколи починає рости щось подібне до моху. Але, як майже і все в пеклі, воно анітрохи не невинне.

Еріда Брауні клацнула пальцями – і кістяний куб розкрився з тріскучим звуком, як наче артритний дід розігнувся. В середині виявилася демонська лапа. Принаймні, це мало б бути демонською лапою. Зараз ця кігтиста, луската кінцівка, наче обрублена по лікоть, більше нагадувала кінцівку мумії, настільки всохлою була. Скоріше за все, такий стан лапи забезпечив рудий мох, що вкривав третину її поверхні. Рослина, чи що б там воно не було, дуже повільно підіймалася над кінцівкою та опускалася. Чи то повзучи, чи то насичуючись киснем. Чи то взагалі Небеса знають що роблячи. А ще за ті тридцять секунд, що усі троє чарівників спостерігали дивину, рудий мох встиг двічі якось особливо мерзенно завібрувати.

– Дивовижно… – В очах Грегора, що дивився на гидку рослину, яка харчувалася настільки ж гидкою рукою, було мало не усе кохання світу. – Най на мене гори впадуть, якщо це – не найпрекрасніше, що я бачив цього тижня!

– Гхм-хм! – Синхронність, з якою прокашлялися Леон Д’Альбон і маркіза Брауні могла б створити геоманту добряче підґрунтя для жартів. Але йому було начхати. Він вже був цілковито занурений у споглядання дослідного взірця флори.

– Ви дозволите, Ваше сіятельство? – Руки геоманта вже тяглися до напівпрозорої темної сфери Тіньового Щита, котрим додатково вміст Кістяного Саркофагу було захищено від сторонніх осіб.

– Та хребет вам в руки, бароне. – Байдуже смикнула плечем маркіза, після чого захисні чари з понівеченої мохом кінцівки спали.

– Пречудово! – І з простягнутої правиці геоманта, з кожного пальця у висушену кінцівку вистрілили довгі та гнучкі, мов шовкові стрічки, корінці.

Далі почалося те, що Леон Д’Альбон потім назвав Найдивнішою Та Найогиднішою Боротьбою, Котру Він Бачив. Корінці з пальців Грегора Грейткіллс обмацували демонічну лапу, рудий мох періодично кидався на них, поглинаючи усі нові види Життя, до котрих дотягувався. У відповідь з пальців Архімага Землі вилазили все нові й нові корінці, торкалися засохлої кінцівки в інших місцях, відволікаючи увагу напіврозумного моху, відколупуючи необхідні для аналізу частинки, збираючи данні.

1 ... 108 109 110 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"