Читати книгу - "Смерть у кредит"

Зі мною?! Ти, Фердінане! Схаменися! В ім'я Господа Бога! зглянься на мене! Можеш вважати мене брехуном! Удавом! Вампіром! Останнім йолопом! Якщо я скажу неправду! Ти ж намагався, Фердінане, вбити свого батька, чи не так? Уже? Еге ж! Це факт! Це не вигадка? Якась фантасмагорія? Це ж по-справжньому! Який жах!.. Діяння, яке не вкладається в голові! Це правда! Еге ж! Щира правда! Ти ж не станеш заперечувати? Я нічого не вигадую! Ну й що ж тепер? Чого ти хочеш? Скажи мені? Вбити й мене? Очевидно, так! Ось! Це не смішно! При першій слушній нагоді! Підстерегти!.. Дочекатися зручного моменту!.. Втертися до мене в довіру… І вбити, знищити!.. Ліквідувати мене!.. Ось твоя мета!.. Про що я думав? Ех! Справді, Фердінане, така твоя натура! Твоя доля темніша за Ереб!.. Ти всіх ненавидиш, Фердінане! хоча і не даєш цього взнаки! Ти зачаївся! Скільки злости, Фердінане! у вигинах твоєї душі! Що приховується в мороці! Я ще не все знаю!.. Вона наростає! Знищує все!.. Смерть!.. Так! Мені! Якому ти зобов'язаний більше, ніж життям! більше, ніж хлібом! більше, ніж повітрям! Або навіть сонцем! Думкою! О! Цю мету ти плекаєш? Чи не правда? День і ніч! Ти плазував!.. Усіма способами… Найрізноманітнішими!.. Завжди несподівано!.. Неприборканість… Ніжність… Пристрасть… Усе! В тобі не залишилося нічого людського! Я бачу перед собою чудовисько! Це сталося! ти знаєш, куди ти йдеш? Якби я лише міг передбачити! А, ну так!.. Відгуків про тебе мені вистачає… Хитрий… відлюдькуватий!.. І ось нарешті ти знову наочно демонструєш усі свої злочинні нахили. Ще й які нахили!.. Ниці інстинкти! О! О! Це у тебе в крові, друже! Каїнова печать! Тавро злочинця… Вроджене!.. Вроджена збоченість!.. Але ти зараз у мене! Гаразд! Мій друже! Гаразд! Перед тобою — не боягуз! Може, ти вважаєш мене недоноском, якого запросто можна тероризувати? Е ні! Ні! Я завжди дивився небезпеці прямо у вічі! Сам цього хотів! І я піду до кінця! прикінчи мене, якщо зможеш! Ну ж бо! Я чекаю! Я твердо стою на ногах! Зважуйся! Поглянь на мене! Я кидаю тобі виклик, Фердінане! Чуєш мене? Ти мене дратуєш! Я говорю це при здоровому глузді та абсолютно свідомо! Подивися Людині просто у вічі! Я багато разів ризикував!.. І того дня, коли ти тут з'явився! Я не злякався! Тож давай! Бий! Я відкрито прийму удар! Нумо, швидше!..

Я не перебивав його… дивився вдалину… на дерева… сад… галявину… годувальниць… пташок, що пурхають з лавки на лавку, на водяні брижі… під поривами вітерцю… Це було приємніше, ніж сперечатися з ним!.. Мені не хотілося навіть дивитися на нього… Його мова була набагато менш приваблива… Я ледь втримався від того, щоб не запхнути прес-пап'є йому в горлянку… Таке велетенське, громіздке… у мене аж руки свербіли… Воно важило не менше трьох кілограмів… Мені було так гидко… Але я стримувався… Намагаючись зберегти власну гідність…. А він усе базікав, цей педик!..

— Сьогоднішні молодики мають схильність до вбивства! Але це, Фердінане, я таки знаю, зазвичай кінчається на бульварі Араґо![57] На ешафоті, мій друже! На ешафоті! Нещасний! О Господи! А винним був би я!..

Я вже не витримував такої кількости слів… і відчував, як у мені здіймається злість… Вона переповнювала мене!..

— Учителю! Гей, Учителю! Ідіть до сраки! — сказав я йому нарешті. — Заткніться! І забирайтеся звідси! Я вас не вб'ю! Я просто зніму з вас штани! Я вам зроблю татуювання на дупі!.. Це мені завиграшки… Я заткну вам дірку в сраці! Щоб не смерділо! Ось що з вами буде! Обіцяю вам! Якщо ви тільки скажете ще хоч одне криве слово!

Я спробував схопити його… Але він виявився спритним… Притьмом кинувся в задню кімнату… Таки відчув, що це серйозно! Мені урвався терпець… Він зачинився у своїй кімнатці… й вовтузився там зі своїми брусами… Наразі я мав від нього спокій… Він був досить далеко… Згодом він знову вийшов… пройшов через контору… Лівим коридором… і втік до міста… Він навіть не піднімався у свій кабінет… Нарешті я міг спокійно попрацювати…

Це було не так просто — лагодити, зашивати, латати стару оболонку, стуляти докупи подірявлені шматки… Важка праця… Особливо якщо врахувати, що для освітлення мені доводилося користуватися ацетиленом… Прямо там, у підвалі, а це було вкрай небезпечно… поруч з горючими сполуками… Там усе було просякнуте бензином… Він скрапував звідусіль… Я вже уявляв собі, як перетворюся на живий смолоскип!.. Оболонка «Завзятого» загалом виглядала як решето… Все нові й нові діри! Нові подерті місця! Вони з'являлися під час кожного підйому і спуску! Під час приземлення на зоране поле… з боків… В анфіладах мансард, особливо при сильному північному вітрі!.. Всюди від кулі залишалися великі та малі обривки: в лісах, на гілках, між дзвіницями та фортечними мурами… Ця куля зносила димарі з будинків! кілограми черепиці та флюгери з дахів! Але найжахливіші пошкодження та розриви траплялися під час зіткнення з телеграфними стовпами!.. При цьому вона часто розривалася навпіл… Треба віддати належне де Перейру, він справді дуже ризикував під час своїх підйомів. Кожний підйом здавався просто фантастикою… через мінімальне наповнення кулі він тримався просто якимось дивом… і все задля економії!.. Але ще більше мене лякали спуски з усіма його причандалами, які трималися на шмарклях… На щастя, він пристосувався! майстерности йому було не позичати. Коли я з ним познайомився, на його рахунку було вже 1422 підйоми! І це не враховуючи підйомів на прив'язаних кулях… Непоганий результат! У нього був повний комплект медалей, дипломів та свідоцтв… Він знав усі тонкощі, проте його приземлення мене завжди приголомшували… Маю визнати, що те, як він падав на ноги, було просто чудово! Щойно гондола торкалася землі… як він увесь групувався… точно вловлював момент… І вискакував, як управний жокей… завжди загорнутий у своє покривало, він рідко забивався… Не відривав собі навіть жодного ґудзика… Не втрачав ні секунди… Він кидався вперед… Біг по борознах… не обертаючись… Він прямував до «Завзятого»… Гучно сурмлячи в маленький ріжок, який носив на перев'язі… Крос тривав доти, доки вся ця плутанина остаточно не приземлялася… Як зараз бачу його під час цього спринту… У своєму рединґоті та панамі він виглядав просто незрівнянно… Треба сказати, що мої автопластичні шви… більш-менш трималися в повітрі… Але ж він не сам їх робив… Йому б забракло терпіння, він би все лише зіпсував… Зрештою, оте звичайнісіньке церування вимагало справжньої майстерности! Незважаючи на незліченні хитрощі