Читати книгу - "Яром–долиною…, Станіслав Володимірович Телняк"

Він ходив по кімнаті туди-сюди і думав.

Ситуація, що позавчора була катастрофічною, сьогодні повернулася іншим боком. Тепер не Кантемір на коні, а він, Шагін-Герай.

Зайшов Магомет-Герай. Обличчя змарніле, очі каламутні. Знову, певне, не спав цілу ніч. Молився, напевне.

— Непогано почався день, слава Аллаху, — у відповідь на німе запитання брата-хана сказав калга-султан.

— Бачу, — слабким голосом відповів Магомет. — Дощ пролився на ниви, сонце сяє…

— Сонце — це так, — погодився калга. — А є ще одна радість: нам удалося викрасти з ворожого табору дуже важливу для нас людину.

— Кого ж? — неуважно запитав Магомет, думаючи про щось своє.

— Кантемірове щеня — Іштерека-мурзу… Його Кантемір залишив командувати військом біля Бахчисарая.

Магомет-Герай з подивом поглянув на Шагіна. В його пригаслих очах ізнову з’явився інтерес до життя.

— Ко-о-ого? — не повірив своїм вухам Магомет-Герай. — Повтори, будь ласка!

— Іштерека!.. Щойно я розмовляв із цим хлоп’яком. Я наказав кинути його до в’язниці. Нехай посидить з пацюками, а вже потім ми покажемо його Кантемірові!.. І продиктуємо Кантемірові наші умови.

Хан Магомет-Герай з докором поглянув на свого меншого брата. О, цей Шагін! Вічно він зі своїми вигадками! То колись скуб бороди російським послам та бив нагайками, а він, хан Магомет, мусив якось усе це владнувати, бо ж і цар російський Михайло, який іноді допомагав Кримському ханству, не вельми ласкавий був з послами-татарами!.. А тепер — Іштерек!.. Та треба його негайно привести до хана, та дати йому добру кімнату в палаці, та бесідувати з ним відповідно до його сану…

Шагін-Герай, уважно слідкуючи за виразом на обличчі свого брата, тут же здогадався, про що той думає.

— А як ми з тобою, два хани, а не мурзи, сиділи в кандійському зіндані, — так ніхто не думав про наш з тобою сан?! — аж заскреготів зубами Шагін. Його борідка виставилася вперед, сам він пригнувся, мов пантера, що збиралася ось-ось стрибнути на свого ворога. — Ти що — не розумієш, за що розгорілася в нас війна? Чи ти думаєш, що Кантемір не відправить нас назад, у кандійський зіндан, як тільки вдасться йому перемогти?! Це — в кращому випадку!

— Вони — це вони, — слабко відмахнувся рукою Магомет. — Але ж ми повинні бути шляхетними…

— Задля якої речі? — задихнувся від люті Шагін-Герай. — Це щеня Іштерек прискакало сюди зі своїм батечком скинути тебе з трону, а я мушу з цим щеням бути шляхетним!

Магомет збагнув, що його брат затявся. Сперечатися з ним зараз нічого. Сперечатися з ним нині, в той час, коли військо Кантеміра стоїть під мурами Бахчисарая — це відволікати увагу від головного. Магомет-Герай подивився розгублено й докірливо на свого рішучого брата і мовчки вийшов…

— Шляхетними… — пробурчав Шагін-Герай з іронією. — Якби все будувалося на благородстві… Та й де воно, те благородство? Тільки в нікчемних віршах отих блюдолизів, що крутяться в Стамбулі довкола трону.

Важко грюкаючи своїми фарангськими чоботищами, увійшов без попередження Акрам-баші.

— Що таке? — підняв голову Шагін-Герай.

— Парламентери…

— Ясно… Що вимагають?

— Віддати Іштерека.

— А навзамін?

— Обіцяють віддати Амета-Киримли…

— Що?! — аж сіпонувся лівою щокою Шагін. — А ще що?

— Нічого…

— Вони що — сказилися? Вони хочуть, щоб я їм повідрубував зараз голови й повиставляв на мурах?

— Вони — люди підневільні, — рівним голосом сказав Акрам-баші, — їм сказали — вони виконують…

— Ану, Акраме, введи їх сюди!.. Я з ними поговорю!..

Ввели парламентерів. Їх було троє. Дивилися насторожено. Знали, що прийшли туди, звідки живими можуть і не вийти. Але наказ є наказ. Їм наказали передати такі й такі умови — от вони й прийшли.

Шагін двічі пройшовся перед парламентерами — і знов мов пантера перед смертельним стрибком.

— Що пропонують ваші начальники? — запитав він, зупинившись.

Середульший із парламентерів сказав:

— Пропонують віддати нам Іштерека. А ми вам — Амета Киримли, через розбійницькі дії якого нам не вдалося заволодіти Бахчисараєм.

— І це все?

— Поки що все, — неохоче відповів середульший. — Але ви можете передати нами свої вимоги.

— А в нас одна вимога — щоб Кантемір разом з усіма своїми військами пішов з Криму і більше ніколи сюди не приходив. А як прийде — ми посадимо на палю його сина Іштерека. Він сидітиме у нас аманатом.[43] Ясно?

— Ясно, — відповів середульший. — Нам сказали ще таке: міцні мури Бахчисарая, але й вони можуть упасти перед військом Кантеміра. І ще сказали, аби ми передали: якщо хоч волосина впаде з голови Іштерека, то з вас упадуть голови.

— Ти сам собі підписав вирок, нікчемо, — з задоволенням мовив Шагін-Герай. — Я хотів тільки вискубти твою бороду й виколоти тобі око й пустити з богом, а тепер я з насолодою відрубаю твою голову й викину твоїм собакам за мур!

Шагін тут же вхопився за шаблю. Акрам-баші гукнув з переляку: «Гальт!»[44] — та було вже пізно: голова парламентера покотилася по килиму, і кров з неї хлюпала, мов червоне вино з перевернутого глека…

— І цих — так само! — ревонув Шагін варті. — А голови — за мур!

Він ходив по кімнаті, аж бігав, і його м’які чобітки залишали на килимі червоні сліди — він таки вступив у кров…

Вартові та служники винесли безголовий труп, винесли й голову, що дивилася загасаючими очима на Шагіна, витерли кров. Шагін ходив узад-вперед… Нарешті, зупинився напроти Акрама-баші.

— Ну? — запитав. — Чого мовчиш?.. Ну, як?

— Зер шлехт,[45] — відповів Акрам-баші. — Яман![46]

О, як набридла Акрамові-баші вся оця служба, все своє життя бозна за скільки миль від рідного краю! Власне, не так і далеко від Криму його Бремен, а здається: на другому кінці нічного неба. Що його тримає в цьому пекельному краю? Гроші? Віра? Становище? Та його ж власна голова ще тиждень тому могла отако дивитися, як голова оцього парламентера, з кілка на стіні! Дякуючи, звісно, Шагінові, що врятував від неправедного гніву Магомета. Шалений Шагін, сумирно-набожний і нерішучий Магомет… А голови летять однаково…

— Яман! — твердо відповів Акрам-баші.

Так само твердо він знав, що Шагін-Герай його не зачепить ні за які слова. Він потрібен Шагінові.

Амет-Киримли конав. Він стояв на помості, прив’язаний руками до перекладини. Ноги, щоб він не дригався й не відбивався ними, були затиснуті в спеціальних колодках.

Кат підійшов іззаду і провів ножем по голій спині Амета. Ешкийя навіть не здригнувся. Темно-червона кров закапала на поміст.