Читати книгу - "Астальдо"

— Meneg suilad[147], - ввічливо сказав Фіндекано, оскільки посланник, а чи гість мовчки роздивлявся його впритул, — хазяїн цього замку перед вами… Ви прибули від князя Кірдана? Які звістки з Побережжя?

— Князь Кірдан, — холодно мовив Телеро, так і не привітавшись, — бажає бачити свою племінницю, і послав за нею супровід, який очолюю я…

— Ви розмовляєте з Фінгоном, князем Дор-Ломіну, — лагідно мовив Фіндекано, — чи можу я дізнатись ваше ім’я?

— Нінуінон, — відповів юнак неохоче.

— Шановний Нінуінон напевне захоче відпочити з дороги. Ввечері я уряджу невеличкий прийом на вашу честь, а опісля…

— Ми виїдемо негайно.

— Стривайте, шановний гостю, — сказав Фіндекано ледь заскочено, — по перше я не почув бажання панни виїхати з Ломіону навіть не зібравшись як слід… По друге, якихось два-три дні…

— Я хочу виїхати сьогодні, - мовила Еріен тихо.

— Але, панно моя, які причини такого поспіху? Невже сталося лихо?

— Сталося, — сказала дівчина, — але не тут… Я не хочу з вами говорити, не хочу бачити вас… І ось…

Вона втиснула щось в руку Фіндекано. Перстеник…

— Але, Еріен…

— Не пояснюйте нічого, — сказав Нінуінон застережливо, — ходімо, князівно…

Але Еріен простягла Фіндекано невеличкого сувоя. Лист…

— Це лист від дядька, до мене… Там всі пояснення…

Вона повернулася і вийшла з зали… Тільки майнула в дверях срібляста сукня, яку його наречена сьогодні вбрала до сніданку… Ще ранком вони пили quenilas з медом, їли малесенькі тістечка з родзинками, брали з вазочки сушений чорнослив… Що такого міг написати Кірдан? За що?

«Моя улюблена племіннице, — почав читати Фіндекано, — якнайщиріші тобі вітання, і побажання добра і миру… На жаль, деякі обставини вимагають, щоб ти повернулася з Дор-Ломіну… Я знаю, що тобі там добре, що ти рада б залишитися там назавжди, але я отримав певні відомості про те, що князі Нолдор, з одним з яких ти збавляєш час, є ницими особами і не тільки не послані Валар нам на допомогу, а покинули Аман Благословенний супроти волі Богів, вчинивши страхітливе кровопролиття в Альквалонде, граді князя Ольве. Наш родич Ольве не хотів давати бунтівникам кораблі для переправи в Ендоре, за що постраждав весь рід Телері з Аману. Винуватцем цього лиха називають вже загиблого Великого Князя Нолдор, Феанора Фінвіона, однак в Альквалонде билися його сини, і — як не прикро мені це казати — теперішній князь Дор-Ломіну, з яким ти нині бавиш час, на чолі своїх лучників… В своєму останньому листі ти писала, що вдягнула його обручку… Не бажаючи суперечити порухам твого серця, я все ж таки хотів би, щоб ти прибула до Егларесту, де ми б обговорили подальшу долю цих заручин. Можливо, там, за морем сталася якась фатальна помилка, і я ніколи не відмовлю Великому Князю Нолдор Фінголфіну у військовій допомозі, якщо небезпека з Півночі знову нависне над нами, однак тобі краще пришвидшити свій від’їзд.

Кірдан, князь фалатрім,

прозваний Корабельним Майстром…

Вже на середині листа Фіндекано зрозумів — скінчено… Прокляття Судді наздогнало його там, де він цього і не сподівався. Юнак не винуватив Кірдана — хтозна, що він сам зробив би на його місці… Принаймні, попередити улюблену родичку Корабел мусив… Чутки… Звідки? Можливо — опісля довгої перерви прийшов корабель з Альквалонде… Новий корабель, збудований в Лебединій Гавані… Можливо… Хтозна… Проговорився хтось з Арафінвіонів, котрі часто гостювали в Доріаті? Князь Ельве затривожився, написав родичу… Чи не все одно… Еріен їде… Їде назавжди.

Він кинувся до вікна. Нінуінон не гаяв часу — супроводжуючі його Еldrim вже сиділи верхи. Фіндекано похапцем вийшов з зали. На галереї трохи сповільнив ходу, дійшов до сходинок. Еріен якраз спустилася у двір в своєму старому маскувальному вбранні лучника-Лаіквендо.

— Моя панно, — мовив Фіндекано стиха, — зачекайте…

Дівчина вистрибнула на коня. Нолофінвіон спустився по сходах, підійшов до вершниці.

— Вислухайте… хоча б… Не їдьте так…

— Вона не хоче з вами говорити, — сказав Нінуінон.

— Еріен, хоч півгодини… Я розповім вам усе, і тоді…

— Я не хочу говорити з вами, пане князю Фінгон… Я не дорікаю вам, але ж ви мусите зрозуміти — скінчено. Я вдячна вам за літа, проведені в Ломіоні… За Славетну Битву… Однак… Чому ви мовчали? Чому не оповіли одразу?

— Я не хотів торкатися старої рани… Я …

— Не треба виправдовуватись… Все вже сталося … Прощавайте…

— Еріен, я не можу вас відпустити ось так, назавжди… Зостаньтесь, прошу…

— А якщо я відмовлюсь, і загін зараз рушить, — мовила дівчина жорстко, — ви накажете лучникам стріляти?

Фіндекано відсахнувся від вершниці і випростався. Ніжне обличчя його наче взялося кригою і стало страхітливо схожим на лик князя Нолофінве.

— Gwanno mae, arphen brennil[148], - мовив він церемонно, — я радий, що став вам у пригоді. Ваше вміння лучниці значно поліпшилося з того часу, як ви прибули сюди, і тому ви вже не потребуєте навчителя. Я був вашим tano[149] всі ці роки, і визнаю, що недаремне витратив на вас час. Namarie, Еріен Ненаратіоні…

— Darto mae[150]… - вимовила дівчина і торкнула коня.

Фіндекано провів їх очима і пішов до сходинок, намагаючись триматися рівно і утримувати спокій на обличчі. Він навіть спромігся усміхнутись Анту, коли підліток запитливо звів на нього очі. Нолофінвіон не бачив світла Анари, білий день перетворився для нього на ніч. Єдиною думкою, що билася в голові сполоханим птахом, було призначене невідомо кому — Судді, чи Морінготто, а може обом: «Вам мене не взяти… Не здамся… Не дочекаєтесь…»

Він не здавався, не думав здаватись. Удар, який будь-якого іншого Квендо вразив би якщо не до втрати hroa, то, принаймні, вправив би у чорну тугу на довгий час, а то і довів би до божевілля, неначе не торкнувся сина Нолофінве. Молодий князь щоранку вмивався біля криниці, шикував своїх лучників і займався з ними військовими вправами. Другу половину дня він збавляв на вирішенні поточних справ княжого міста і всього Дор-Ломіну. Те, що князь нічого не їсть вже другий місяць, живучи виключно за рахунок духу, знав лише Ант, але юний Нандо мовчав.

Оскільки Фіндекано не зняв з руки своєї обручки, то про розрив заручин не знав ніхто… Окрім того ж Анта… Ант здогадувався, Ант бачив, як його князь, рятівник, названий батько сидить вечорами в невеличкому покоїку