Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

Коли зважити різнородні засоби, якими послуговується ворог та неприязні сили в атакуванні людської одиниці, звичайно серед вкрай несприятливих умов для життя і дії активних учасників визвольної боротьби, то завжди треба рахуватися з заламаннями не тільки окремих одиниць, але й цілих гуртів. Створення в середині руху ідейного й політичного відпруження, постання внутрішньої ідеологічної й політичної диверсії — завдає найбільші шкоди. Якщо таке внутрішнє розсаджування ведеться у формі намагань переставити рух не на цілком протилежні, ворожі позиції, тільки на кореґовані, дещо зближені до них — то це не зменшує його шкідливости, навпаки, це обраховано на зменшення здорової реакції кадрів руху та на збільшення засягу розкладової акції.

В такій ситуації збереження руху, його напрямку, змісту та діездатности вимагає розкриття суті деструктивних тенденцій, виявлення й усунення всіх тих елементів, які з будь-яких причин впряглися у шкідницьку акцію. Кожний процес розкладу ховає в собі небезпеку, що від заражених клітин захворіють здорові.

Затамування, знешкідливлювання та лікування хворих клітин внутрішнім діянням на них життєвих сил руху є дуже ускладнене в умовах боротьби з ворогом, чи протидії натиску противників. А вже цілком недоцільно залишати в середині руху чужий ідейно-політичний новотвір, хоч він постав з власних клітин руху, але почав діяти і розвиватися на його організмі, як пістряк, під впливом постійно діючих зовнішніх чинників. В таких випадках необхідно довести до виявлення й усунення всього, що, залишаючись в середині руху, почало діяти на його шкоду. Це конечне для збереження обидвох найголовніших складників, діючих сил руху — ідеї та людини — її носія і борця. Якщо через усунення зародків і продуктів розкладу зберігається здоровий і дієздатним цілий організм, то всі втрати рекомпенсуються в дальшому розвитку.

ЧОМУ НЕ ДІЙШЛО ДО ПОЄДНУЮЧОЇ ДІЇ «ТРІЙКИ»?

У цій статті, надрукованій за підписом Степана Бендери в тижневику «Гомін України», Торонто, рік VII, ч. 13/254 з 27-го березня 1954 р., і в «Шляху Перемоги», Мюнхен, рік І., ч. 4, з 21. 3. 1954 р., автор публічно вияснює багато справ, пов'язаних з диверсією ЗП УГВР і «двійки»,[15] що їх він заторкував у листах до членів ОУН, або які були обговорювані під час нарад Проводу ЗЧ ОУН у січні 1954 р.

* * *

Полагодження ідеологічно-політичного та структурно-дійового конфлікту між Закордон-ними Частинами ОУН і групою Закордонного Представництва УГВР, що мало бути проведене Колегією Трьох, перетворилось на нову розкольницьку акцію «Двійки» Л. Ребета і 3. Матли, яка поглиблює, загострює і поширює існуючий конфлікт. Такий вислід, цілком протилежний до того, що мало бути метою Колеґії Уповноважених — не випадковий, він виявляє справжні наміри діючих у тому сил.

Знаючи, що ці наміри знайдуть рішуче засудження і відкинен-ня з боку цілого патріотичного суспільства, їхні автори й носії стараються їх заховати. Тому створюється довкола справи туман формалізму, перекручень і неправдивих пояснювань. Та це даремне. Факти шкідницької роботи і неприпустимі засоби в дії «Двійки» настільки наглядні, що їх характеру не можна нічим заслонити. Проте потрібно вказати на істотні моменти дотогочас-ного розвитку, щоб унагляднити справжні позиції й наміри діючих осіб. А ще важливіше — звернути увагу на глибше заховані цілі та остаточні наслідки, до яких змагає розкольницька акція, що виступає під іменем групи ЗП УГВР зокрема найновіший її прояв — акція т. зв. Двійки.

Спроби усунути розходження між ЗЧ ОУН і ЗП УГВР, що однаково визнають визвольно-революційний рух в Україні своїм материком, мають вже свою історію. В 1950 році Провід ОУН на Українських Землях взяв на себе ролю арбітра в тій справі, і з тим погодились Закордонні Частини ОУН, що й ствердили III і IV Конференції. Одначе група ЗП УГВР відкинула обширний проєкт-базу поєднання (з уточненими позиціями в усіх сутніх справах), поданий в документі «Становище Проводу ОУН на Українських Землях до різних спірних або актуальних питань за кордоном». Теж інші спроби усунути конфлікт, не дали позитивного висліду, включно з переговорами в серпні й вересні 1953 року.

В усіх переговорах постава двох сторін була в двох різних стилях. Закордонні Частини ОУН трактували справу конфлікту і його усунення в площині суттєвих — ідеологічних, політично-концепційних і структурних — питань, шукаючи вирішення в тому, що й було змістом розходжень. Питанням формального порядку приділялось менше уваги, вважаючи, що вони не мають перерішувати зміст, тільки вбирати його в рамці. Зате група ЗП УГВР, через своїх представників, усе ставила справи в площині формалізму, шукаючи в ній вирішень, позитивних чи неґативних, і уникаючи змістової конфронтації позицій.

Але в своїй діяльності, як ЗЧ ОУН, так і група ЗП УГВР, послідовно проводили і вперто відстоювали свої, значною мірою протиставні позиції — ідеологічні, політично-концепційні, стосовні до структури і пляну дії визвольного руху. Тільки ЗЧ ОУН визнавали їх відверто і за них змагались. Друга ж сторона свої позиції просовувала, шукаючи для того різних серпанків. Звідси й їхня тактика — ховатись за формалістичну постановку та через неї забезпечувати проведення своїх концепцій, змагу, який не давав їм жодних виглядів на перемогу.

В серпні 1953 року Закордонне Представництво УГВР подало Проводові ЗЧ ОУН два тексти, опубліковані тепер в ч. 216 «Українського Самостійника»,[16] як повідомлення від Проводу ОУН на УЗ. Перший з них містив у собі закиди проти мене і проти частини кадрів в Україні, а змістом другого — було уповноваження для Л. Ребета, 3. Матли і Бийлиха[17] перебрати тимчасово керівництво в ЗЧ ОУН.

Походження цих текстів досі не вияснене. Хоч вони змістом стосувалися до ЗЧ ОУН, вони не прийшли з України організаційним шляхом (а такий існував і існує), ані навіть дорогою ЗП УГВР не були адресовані до ЗЧ ОУН. З боку ЗП УГВР не подано жодних вияснень щодо дати тих повідомлень, яким шляхом їх одержано тощо.

Натомість ті самі закиди і твердження, які подані в згаданому документі, були змістом різних усних і письмових виступів групи ЗП УГВР, були нею препаровані (або вигадані) ще давніше перед тим, м. ін., були подані в листі ЗП до IV Конференції ЗЧ ОУН. Крім того, документальні дані від ОУН на Українських Землях з літа 1953 року стверджують, що група ЗП УГВР цілком фальшиво інформує Провід ОУН на УЗ про політичну ситуацію за кордоном і притягає американські чинники до надавання Проводові в Україні негативного становища до ЗЧ ОУН та позитивного — до ЗП УГВР, з тенденцією впливати на поставу Проводу ОУН на