Читати книгу - "Година Бика"

Першим виступив молодий, аскетичного вигляду вчений з гнівним вогнем в очах і випнутим підборіддям. Він говорив про марність подальшого розвитку науки: чим ширшим ставав її фронт і глибше проникнення в таємниці природи, тим більших зусиль і матеріальних витрат потребував кожен її крок. Швидкі просування окремих осіб неможливі. Пізнання виявилося надто багатогранним, дедалі складніші експерименти уповільнюють хід досліджень і, крім того, нагромаджують гори невикористаної інформації. При малій витраті коштів на науку немає ніякої надії, що вона зможе вирішити завдання, що стоять перед нею, проникнути в глибокі протиріччя біологічних механізмів і соціального розвитку.

Виходить, вони, вчені, отримують від держави привілеї за те, чого зробити не можуть, тобто є паразитами, які живуть на ренту одержаних знань. Роздрібнені знання заглиблюються у питання, практично вже непотрібні, тому що резерви планети вичерпані. Вчений скінчив закликом відмовитись від жрецької амбіції і скерувати свої погляди до неба, звідки з’являються зорельоти могутніх цивілізацій, які зуміли не знівечити природу, що їм дісталась, і насамперед — землян, братереьки схожих на людей Ян-Ях.

Заступник директора, що сидів біля Вір Норіна, похитав головою і прошепотів:

— Небезпечна промова, дуже небезпечна.

— Йому щось загрожує?

— Серйозні наслідки.

— Він буде покараний державою?

— Не думаю. Але колеги не подарують йому такого само-розвінчення.

Перед столом, де засідала рада «майстерні», встав інший учений; блідий і похмурий, він карбував слова з уїдливою посмішкою:

— Не можна закликати на допомогу чужі цивілізації космосу. Вони з’являться завойовниками, і ми станемо їхніми рабами. Це передбачив великий Іно-Кау ще у Вік Мудрої Відмози, тобто в момент першого контакту з інопланетними культурами. Нехай пробачить земний гість, але такий погляд реаліста, а не романтичного мрійника.

— Я не дивуюсь! — подав репліку Вір Норін. — На Землі, ще в Еру Роз’єднаного Світу, знаменитий китайський учений Янг вимагав, щоб ми не відповідали на виклики, якщо зони прийдуть з інших планет. Водночас німецький астроном Гернер заявив, що у встановленні зв’язку з іншими світами він бачить останню можливість уникнути всепланетного самогубства. Він мав на увазі війну з використанням найстрашнішої зброї, яку до того часу вже винайшла наука.

Заступник директора інституту, взявши слово, перелічив благодіяння, внесені в біологічну медицину вченими інституту: ліки, особливо галюциногенні наркотики, і методи перебудови психіки.

— Ось реальне спростування інсинуацій першого оратора, ніби наука не результативна в соціальних справах. Вона має пряме відношення до благ для людства.

— Даруйте чужоземцеві, — втрутився Вір Норін, — яким чином?

— Інформація, хоч би яка широка вона була, сама по собі не породжує мудрості й не допомагає людині здолати свої труднощі. Безмежна людська глупота не дає можливості зрозуміти істинну природу нещасть. З допомогою наших апаратів і хімікалій ми вбиваємо в тупі голови основні розв’язання соціальних проблем. На завдання великого й мудрого Чойо Чагаса ми створили гіпнотичного змія, який розкриває задуми ворогів держави. Наш інститут виготовляє машини для насичення повітря високоефективними заспокоювачами й галюциногенами, мізерна кількість яких здатна змінити хід думок найбільш зневіреної людини й примирити її з незгодами, ба навіть смертю…

— Так, але наука не зуміла навіть з’ясувати сенс існування людини, — раптом перебив заступника директора новий оратор, чоловік з ріденькою і вузенькою борідкою, схожий на давніх монголів. — Люди не більше розуміють мету життя, аніж жахливі тварини суходолу й океану, які зникли з планет, тому я не схильний тішити себе, як наш вельмишановний начальник. В очах невігласів, чи то «кжи», чи вищих шарів суспільства, наука завжди має рацію, розбиваючи здавна усталені уявлення. Вони гадають, що наука сама по собі найблагородніший інструмент людини, викривлена тільки бридкою його вдачею, що вона найефективніша сила життя. Словом, у їхньому уявленні ми повинні завжди йти тільки науковим шляхом — магічним, який перетворював би вченого у чарівника й оракула! Яка іронія! Чи варто говорити, який гіркий урок одержали завдяки цьому забобонові народ і вся планета Ян-Ях!

Розрив між народом Ян-Ях і наукою був настільки великий, що спричинився до цілковитої некомпетентності більшості людей, які ставилися до вчених з містичним побоюванням. А ми платимо їм відсутністю найменшої турботи про долю народу.

Заступник директора дав знак головуючому, і той зупинив оратора:

— Вдруге за цей вечір виступи набирають недопустимої форми наклепу на науку та її чесних трудівників. Давайте краще послухаємо нашого гостя, його думку про науку, оцінку сьогоднішніх промов, хоч вони не пішли потрібним напрямком. Вір Норін підвівся, вибачився, що неточно зрозумів виступаючих, і сказав, що спробує викласти думку землян про науку в загальних рисах.

— Наука не знає і не може знати всієї неосяжності світу. І віра в те, що вона вже знайшла розв’язання всіх проблем, приведе до катастрофи. Так можуть думати тільки засліплені догматизмом або некритичним ентузіазмом люди. Жодне з відкриттів, жоден з великих законів не остаточні. Думають про повноту й закінченість науки звичайно догматичні голови в математиці, але ж це те саме, якби історик вирішив, що історія завершена. Що більше розвивається наше знаття, то більше загадок природи стає перед нами. Безмежне багатство найзвичніших явищ, невичерпне у своїй різноманітності, у звивистих шляхах історичного розвитку. Ми на Землі уявляємо науку як неосяжну роботу, що сягає вдалину на мільярди парсеків і в майбутні покоління на тисячі століть. Такий складний і загадковий всесвіт, що за минулі тисячоліття розвитку науки ми втратили зарозумілість древніх учених і привчилися до скромності. Одне з основних положень, якого ми вчимо наших дітей, говорить: «Ми знаємо лише мізерну частину з того, що нам належить знати…»

Легкий гомін подиву пройшов кімнатою, але вчені вміли слухати, і Вір Норін провадив далі:

— Природа, в якій ми живемо й частиною якої ми є, формувалася сотні мільйонів років через історичну зміну врівноважених систем. У її теперішньому вигляді ця складність настільки велика й глибока, що ми не можемо гратися з природою, користуючись вельми обмеженими науковими даними. Виграш тут дуже нечастий, випадковий, а програшів — безліч. Дуже давно на Землі люди, спокушені бажанням брати щось без особливих зусиль, за ніщо, грали на цінності. Однією з поширених ігор була рулетка, легко крутилося колесо з переділками, оточене нерухомим лімбом. На колесо кидали кульку, і зупинка