Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Я нічого не тямлю в цьому, — заперечно похитала я головою, паралельно намагаючись провітрити думки, що з близькістю Тоні знов затягнуло імлою.

— Хіба це проблема? Підшукаємо тобі місце, де ти усього навчишся, — а він не відступав. Мабуть, відчув, що десь в мені прокидається ця постійна слабкість він нього, його запаху, його голосу, й почав потроху схиляти мене до потрібного рішення.

— Навчуся? Чого? Шпигувати для тебе? — гмикнула я.

Тоні звузив очі. Невдоволений, він намагався втямити, звідки у мене взялись такі думки, але все ж було очевидно — його друзі шпигували для нього, залякані майбутніми звільненнями співробітники «Вітторії» також робили це. Цього він, мабуть, чекав і від мене, якщо влаштує мене в якийсь заклад до конкурентів. Всі, кого він підтримував й підштовхував уперед, якось мали віддячити. Своєю приязністю чи, як в моєму випадку, тілом. Та хіба я була проти? Хіба я могла створити в собі зараз хоч якесь заперечення?

— Шпигунів я маю, Мато Харі. Мені потрібна ти…

Соретті спочатку поцілував мене своїм віддихом. Гарячим й терпким, наполегливим.

Та коли наші вуста зустрілися, це тривало недовго. Він майже одразу спустився до шиї, вхопив губами ніжну шкіру за вушком, до схлипу, до тремтіння, що пронизало моє тіло.

Й тішачись результатами, пішов мандрувати далі.

До не менш чутливої місцинки між грудьми. Тоні виціловував її біля самого краю мережива, і вже за мить я, не тямлячи себе від його дотиків, від природної потреби більшого, яку вони викликали в мені, почала, куйовдячи його волосся, рухати потроху стегнами, навіть не замислюючись над цим. Неприємна розмова лишилась позаду, десь там, за межею його поцілунків і спраги, що відгукувалася в мені на кожен із них.

— Обережніше, Бессі, це може вилитись у щось дуже і дуже приємне, — прошепотів він застереження, яке, втім, тільки заохотило мене продовжувати, поки його пальці відігнули краєчок сорочки, й допитливий і розпусний погляд карих очей зазирнув під лляну тканину.

За мить бос просунув під неї долоню, й вхопив сосок, що вже напружено випинався під мереживом.

Одночасно з цим шепіт залоскотав вухо, й шкіра миттєво вкрилась сиротами, немов нею промчав легкий прохолодний вітерець, не полум’яний вихор бажання.

— Нумо перевіримо наскільки ти сприятлива дівчинка. Чи зможеш ти кінчити ось так, без проникнення…

Вражена, я сіпнулася назад, та Тоні не пустив. Захихотів й прикусив мочку зубами, отруюючи мене пристрастю ще дужче. Й підтягнув мене вище, всадивши на свій пах.

— Ні, я не… Я не зможу… В нас не вийде, не тут, — уривчасто пробурмотіла я, захлинаючись від відчуттів.

Ми маємо спинитися. Неодмінно й негайно. Але ж як це солодко — плавитися від його зухвалих пестощів…

З кожним моїм рухом Тоні твердішав, і все відчутніше врізався своїм стовбуром в моє міжніжжя. Надавивши на поперек, він змусив мене притиснутися дужче, змусив під усією тканиною й білизною, що відділяла нас одне від одного, пульсувати клітор від цього дивовижного тертя, а мене — намарно рясно стікати медом, бо зараз я не отримаю його всередину на всю довжину, що завжди зводить мене з розуму.

Невпинні пальці й далі гралися з соском, викручували його, стискали, лагідно кружляли навколо набубнявілої темної ягідки, й в моєму горлі почали народжуватися стогони.

Соретті збирав вібрацію від них, знову і знову вивчаючи вустами улюблене місце в мене на шиї. Те, надчутливе.

І зовсім скоро я загарчала:

— Господи, як порожньо без тебе всередині…

— Добре, що ти це визнаєш, Бессі, — похвалив він. — Та не спиняйся. Вже скоро. Ти уся тремтиш. Ось так, piccina, не соромся. Ніхто крім мене не дізнається, яка ти брудна зіпсована дівчинка, яка просто зараз грається з моїм членом. Яка катається на ньому просто посеред цього пляжу…

Раптом я збагнула, що Тоні вже не тримає мене, і я сама як очманіла скачу на ньому, використовуючи його між ніг замість тої подушки. І дідько! Це було набагато приємніше!

За мить до оргазму Соретті притиснувся ротом до мого рота. Увірвався до нього язиком, застромив його так глибоко, ніби прагнув вихопити і вкрасти фінальний стогін задоволення просто з мого горла.

Важко дихаючи, я усе дрижала, ховаючи обличчя в нього на плечі. Й не могла повірити, що бос змусив мене втнути таке.

Я помру, помру від сорому, якщо дізнаюся, що нас хто-небудь бачив… Трясця! Клятий грішний Соретті!

— Ну ти й покидьок, — пробурчала я.

— А ти — диво, Бессі, — реготнув він у відповідь.

— Ти жахливо впливаєш на мене.

— А мені здалося, ти в захваті від мого впливу, — продовжував глузувати Тоні.

— Навіть не мрій, що зараз я якось попіклуюсь про тебе.

Бос відхилився й притулився губами до мого вуха, щоб ніде у всесвіті, окрім мого розуму, не відбилися наступні його слова.

— О ні, любонько, я й не надіявся. Взагалі-то я розраховую, що ми повернемось додому, і я перехилю тебе просто над столом в їдальні. Спущу до колін твої прегарні, спокусливі, тоненькі й наскрізь мокрі трусики, й про мене попіклується твоя усе ще спрагла гаряча піхвочка, бо тобі ж зазвичай мало одного оргазму. Тільки уяви, як вона захлинатиметься від моїх поштовхів, а потім, за вечерею, ти просто на тому самому місці вдаватимеш з себе святу розумничку.

— Тоні… — зніяковіло зойкнула я, й зазирнула в темні порочні прірви. Та хіба я могла прикидатись із ним? — Поїхали додому.

Ніколи раніше я не бачила в боса настільки вдоволеної усмішки, немов все те, що він збирався зі мною зробити, вже відбулося.

Але не судилося.

І не тому, що Джованні повернувся раніше, хоча він також, безперечно, перебував у будинку, ніхто б не залишив без нагляду його нащадків в одному місці. Так-так, одразу ж біля дому нас зустрів сморід тютюнового диму, і навряд це Сильвія зазирнула перевірити, в якому стані босові сорочки та якийсь мій светрик.