Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дев’яносто третій рік 📚 - Українською

Читати книгу - "Дев’яносто третій рік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дев’яносто третій рік" автора Віктор Гюго. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 94
Перейти на сторінку:
кинджал. Склали койки. Наставили гармати. Зарядили мушкети. Приготували сокири та гаки. Підготували камери з зарядами й ядрами. Відчинили порохову камеру. Кожен став на своє місце. Все це — не кажучи й слова, ніби в кімнаті вмираючого. Все робилося швидко й скорботно.

Потім зашпрингували корвет. У нього було шість якорів, як у фрегата. Їх опустили всі шість: на носі, на кормі, з боку чистого моря, з боку бурунів, з правого борту і з лівого. Всі дев’ять вцілілих каронад поставили батареєю з одного боку, з боку ворога.

Ескадра, теж тихо, виконувала свій маневр. Вісім кораблів утворювали тепер півколо прямо проти Менк’є. «Клеймор», замкнений у цьому півколі, до того ж зв’язаний своїми власними якорями, був притиснутий до рифу, тобто приречений на загибель. Немов зграя собак оточила дикого кабана, що не подає голосу, а тільки вишкіряє зуби.

Здавалося, обидві сторони чогось ждали.

Каноніри «Клеймора» були біля своїх гармат.

Буабертло сказав Ла В’євілеві:

— Мені кортить розпочати вогонь.

— Химерне бажання, — відповів Ла В’євіль.

IX. ОДИН РЯТУЄТЬСЯ

Старий пасажир не сходив з палуби, він безстрасно спостерігав усе.

Буабертло підійшов до нього.

— Пане, — сказав він, — приготування закінчено. Отже, ми прикуті тепер до своєї могили. Ми не вирвемося. Ми в пастці між ескадрою й рифом. Здатися ворогові або загинути в бурунах — іншого вибору ми не маємо. Нам лишається один вихід — умерти. Краще бій, ніж катастрофа. Я волію краще бути застреленим, ніж потопленим; якщо вже вмирати, то я віддаю перевагу вогню перед водою. Але вмирати — це наша справа, але не ваша. Ви людина, на яку випав вибір принців, на вас покладено велике завдання керувати війною в Вандеї. Не стане вас, то, можливо, загине монархія. Отже, ви повинні жити. Наша честь зобов’язує нас лишатися тут, ваша — вибратися звідси. Ви повинні, пане генерал, залишити судно. Я дам вам гребця й човен. Досягти берега кружним шляхом — річ не неможлива. Ще не настав день, вали високі, море темне, ви врятуєтесь. Бувають випадки, коли втекти — це перемогти.

Старий на знак згоди поважно кивнув своєю суворою головою.

Граф Буабертло крикнув гучним голосом:

— Солдати й матроси!

Усякий рух припинився, і всі обличчя з усіх кінців судна повернулися до капітана.

Він продовжував:

— Чоловік, що є між нами, — представник короля. Нам його довірили, ми мусимо його зберегти. Він необхідний для французького трону. Тому, що немає принца, він буде — принаймні ми так сподіваємося — вождем Вандеї. Це великий бойовий командир. Він мав прибути до Франції з нами, треба щоб він прибув без нас. Врятувати голову — це врятувати все.

— Вірно! Вірно! — закричав в один голос увесь екіпаж.

Капітан продовжував:

— Він теж натрапить на серйозні небезпеки. Добратися до берега не легко. Потрібен великий човен, щоб перемагати високу хвилю, а він має бути маленький, щоб уникнути ескадри. Пристати до берега треба в безпечному місці, краще біля Фужера, ніж біля Кутанса. Потрібен досвідчений матрос, добрий гребець і добрий плавець, що був би з цього краю і добре знав усі проходи. Ще досить темно, і човен може непомітно відійти від корвета. А потім він зовсім сховається за пороховим димом. Він малий, і зможе пройти по мілкому. Там, де пантера впіймається, там ласка прослизне. Для нас немає проходу, а для човна є. Він відпливе на веслах, ворожі кораблі його не помітять, а ми тимчасом відвернемо їхню увагу. Правда ж?

— Правильно! Правильно! — знову закричав екіпаж.

— Не можна гаяти ні хвилини, — додав капітан. — Чи є на це охочий?

У темряві один матрос виступив з рядів і сказав:

— Я.

X. ЧИ ВРЯТУЄТЬСЯ?

Через кілька хвилин один із тих маленьких човнів, що мають спеціальне призначення обслуговувати капітанів, відділився від корабля. В цьому човнику було два чоловіки: старий пасажир, що сидів на кормі, і матрос-доброволець спереду. Було ще зовсім темно. Матрос, виконуючи наказ капітана, чимдуж гріб у напрямі до Менк’є. А втім, усякий інший шлях був і неможливий.

В човен поклали трохи провізії — мішок сухарів, шматок копченої яловичини і барильце з водою.

В той момент, коли човник виходив у море, Ла В’євіль, жартуючи навіть перед загином, перехилився через борт корвета і кинув човнові прощальне:

— В цій посудинці добре рятуватися, а тонути — прямо чудово.

— Годі сміятися, пане, — сказав лоцман.

Відстань між корветом і човном хутко більшала.

Вітер і хвиля були сприятливі для гребця, і маленьке суденце швидко линуло у сутінках, час від часу зникаючи за великими валами.

Над морем нависло якесь гнітюче чекання.

Раптом у цій всеосяжній і тривожній тиші океану почувся голос, підсилюваний рупором. Здавалось, наче з-під мідної маски лунає голос актора античної трагедії; він здавався майже нелюдським.

Це говорив капітан Буабертло.

— Королівські моряки, — крикнув він, — підійміть білий прапор на грот-щоглі. Ми востаннє бачитимемо сьогодні, як сходить сонце.

І гарматний постріл пролунав з корвета.

— Хай живе король! — закричав екіпаж.

Тоді з глибини обрію пролунав Інший клич, далекий, ледве чутний, проте виразний:

— Хай живе Республіка!

І гуркіт, подібний до гуркоту трьохсот громів, прокотився над глибинами океану.

Бій почався.

Море вкрилося димом і вогнем.

Від ядер, що падали в воду, з усіх боків здіймалися над хвилями стовпи водяної піни.

«Клеймор» став плювати вогнем на вісім кораблів. Водночас ескадра, згрупувавшись півмісяцем круг «Клеймора», палила з усіх своїх батарей. Обрій вкрився загравою. Немов вулкан устав з дна моря. Вітер гойдав увесь цей безмежний пурпур бою, у якому, немов привиди, то зникали, то знову з’являлись кораблі. На першому плані чорним скелетом вимальовувався на цьому червоному фоні корвет. На вершку його грот-щогли виднівся білий з ліліями прапор.

Два чоловіки, що були в човні, мовчали.

Підводний конус трикутної мілини Менк’є більший розмірами за острів Джерсей. Море вкриває його, але на найвищій точці мілини є плато, що здіймається над морем і в час найбільших припливів. На північний схід від нього відділяються шість великих стрімких скель, утворюючи ніби мур, подекуди обвалений. Прохід між цими скелями і плато приступний тільки для дуже мілко заглиблених суден. За цим проходом починається вільне море.

Матрос, що взявся непомітно провести човен, спрямував його в цей прохід. В такий спосіб він захищався рифом Менк’є від битви. Він вправно пропливав вузьким каналом, уникаючи підводного каміння з правого і лівого боку. Тепер скелі зовсім закрили битву. Заграва на обрії почала бліднути, а лютий гуркіт канонади тихшати через збільшення відстані. Але

1 ... 10 11 12 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’яносто третій рік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев’яносто третій рік"