Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

— Що це за основні реакції? — спитав я.

— Існує два види сприйняття того, що ми живі, — сказав він. — Один — підкоритися цьому, або прийнявши вимоги життя, або борючись проти них. Другий — формувати нашу окрему життєву ситуацію відповідно до власної конфігурації.

— Ми дійсно можемо формувати нашу життєву ситуацію, доне Хуане?

— Окрему життєву ситуацію можна підігнати під свої конкретні вимоги, — наполягав дон Хуан. — Саме так і роблять сновидці. Дике твердження? Насправді ні, якщо зважити, як мало ми знаємо про самих себе.

Він сказав, що, як учитель, зацікавлений серйозно залучити мене до тем життя та його стану, так би мовити, різниці між життям як наслідком біологічних сил і актом життя як процесу пізнання.

— Коли маги кажуть про формування своєї життєвої ситуації, — пояснив дон Хуан, — вони мають на увазі усвідомлення себе як живої істоти. Через формування цього усвідомлення ми можемо здобути достатньо енергії, щоб досягнути енергетичного тіла й підтримувати його. Також завдяки їй ми точно можемо сформувати загальний напрямок нашого життя та його наслідки.

Дон Хуан перервав нашу розмову про сновидіння, попередивши мене, що треба не лише обмірковувати те, що він мені розповів, але й шляхом повторення втілювати його ідеї в придатний спосіб життя. Він заявив, що все нове в нашому житті, як-от теорії магів, яких він мене навчає, треба втовкмачувати нам до повної знемоги, перш ніж ми для них відкриємося. Зауважив, що повторення — це спосіб, у який наші предки соціалізували нас для існування в повсякденному житті.

Продовжуючи займатися сновидіннями, я набував здатності цілком усвідомлювати, що засинаю, а також зупинятись уві сні, щоб на власний розсуд оглянути все, з чого складається сон. Пережити таке було для мене не менш як дивом.

Дон Хуан стверджував, що коли ми зміцнюємо контроль над нашими снами, то зміцнюємо володіння нашою увагою сновидіння. Він мав рацію, говорячи, що увага сновидіння вступає в гру, коли її викликають і коли перед нею ставлять мету. Її поява — не лише процес, як зазвичай розуміють процес безперервної системи функціонування чи серію дій або функцій з майже кінцевим результатом. Це радше пробудження. Щось бездіяльне раптом стає активним.

Друга брама сновидінь

Під час занять сновидіннями я дізнався, що їхній викладач повинен робити дидактичне узагальнення, щоб підкреслити певний момент. Власне, від мого першого завдання дон Хуан хотів, щоб я відпрацьовував увагу сновидіння, зосереджуючи її на предметах зі своїх снів. Для досягнення цього ефекту він використовував як стимул ідею усвідомлення, що засинаєш. Його хитрість полягала у твердженні, що єдиний спосіб усвідомити, що засинаєш, це роздивлятися складники наших снів.

Майже одразу, як розпочав свої практики, я збагнув, що ключовим моментом у сновидінні є тренування уваги сновидіння. Розуму, однак, здається неможливим, що можна тренуватись усвідомлювати на рівні сну. Дон Хуан казав, що активним елементом подібного тренування є наполегливість, і що розум з усім своїм раціональним захистом не може протистояти наполегливості. Рано чи пізно, казав він, бар’єри розуму впадуть під її натиском, і увага сновидіння розквітне.

У міру того, як я практикував зосередженість і втримання своєї уваги сновидіння на предметах з моїх снів, я почав відчувати характерну самовпевненість, настільки помітну, що став шукати пояснення в дона Хуана.

— Це твоє входження до другої уваги дає тобі відчуття самовпевненості, — сказав він. — Це закликає до ще більшої розважливості з твого боку. Рухайся повільно, але не зупиняйся, і понад усе — не говори про це. Просто дій!

Я розповів йому, що на практиці підтвердив те, що він уже розповів мені: якщо побіжно оглядати все вві сні, зображення не тануть. Я зауважив, що найважче — зламати початковий бар’єр, який не дає нам привести сни до нашої свідомої уваги. Я попросив дона Хуана висловити власну думку з цього приводу, адже щиро вірив, що бар’єр цей психологічний, зведений нашою соціалізацією, що змушує платити за зневагу до снів.

— Бар’єр — це більше, ніж соціалізація, — відповів він. — Це перша брама сновидінь. Тепер, коли ти подолав її, тобі здається дурістю, що ми не можемо зупинитись на власний розсуд і звернути увагу на предмети в наших снах. Оманлива впевненість. Перша брама сновидінь має справу з потоком енергії у всесвіті. Це природна перешкода.

Потім дон Хуан змусив мене погодитися, що ми говоритимемо про сновидіння лише в другій увазі й лише тоді, коли він вважатиме доречним. Водночас він заохотив мене практикуватися й пообіцяв не втручатися зі свого боку.

Досягаючи майстерності у творенні сновидіння, я регулярно мав відчуття, які здавалися мені надзвичайно важливими, як-от відчуття, що я скочуюся до ринви саме тоді, коли засинаю. Дон Хуан ніколи не казав, що ці відчуття безглузді, але дозволив мені занотувати їх. Тепер я усвідомлюю, яким сміховинним, мабуть, йому здавався. Якби сьогодні я викладав мистецтво сновидінь, то неодмінно відрадив би від такої поведінки. Дон Хуан просто покепкував з мене, назвавши таємним самолюбом, який уголос визнає, що бореться проти самолюбства, а сам тим часом веде скрупульозний, архіособистий щоденник під назвою «Мої сни».

За кожної нагоди дон Хуан зазначав, що енергія, потрібна для звільнення уваги сновидіння з в’язниці соціалізації, походить з перерозподілу енергії, наявної в нас. Правдивіше й бути не могло. Поява уваги сновидіння — прямий наслідок реорганізації нашого життя. Оскільки, як казав дон Хуан, ми не маємо способу під’єднати будь-яке зовнішнє джерело для нагнітання енергії, треба перерозподілити ту, що вже є, доступну за будь-якого способу.

Дон Хуан наполягав, що шлях магів — найкращий спосіб, так би мовити, змащувати колеса перерозподілу енергії, і що з усіх речей на шляху магів найефективнішою є «втрата зарозумілості». Він був глибоко переконаний, що це необхідно в усіх магічних справах, і з цієї причини докладав величезних зусиль, щоб скерувати всіх своїх учнів виконувати цю вимогу. Він дотримувався думки, що зарозумілість — не лише найбільший ворог магії, але й запеклий ворог людства.

Дон Хуан аргументував це тим, що більшість нашої енергії йде на підтримання відчуття власної важливості. Найбільш очевидно це з наших нескінченних побоювань щодо самопрезентації, щодо того, чи захоплюються нами, люблять і визнають, чи ні. Він доводив, що якби ми зуміли трохи скинути цю гординю, з нами відбулися б дві надзвичайні речі. По-перше, ми звільнили б нашу