Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

Понад два роки знадобилося, аби я зміг зосередити непохитну увагу сновидіння на тому, що хотів. І я досяг такої вправності, що здавалося, наче робив це все життя. Найбільш моторошним було те, що я вже не міг уявити, як колись не мав цієї здатності. Мені спало на думку, що здатність досліджувати вміст своїх снів, певно, є продуктом вродженої конфігурації нашого єства, подібним до здатності ходити. Ми фізично створені для того, щоб ходити лише в один спосіб — на двох ногах, і все ж потрібне монументальне зусилля для того, щоб навчитися ходити.

До нової здатності побіжно оглядати предмети вві сні додалося найнастирливіше бубоніння про те, що треба нагадувати собі дивитися на складники моїх снів. Я знав про схильність мого характеру до нав’язливих станів, але вві сні моя зацикленість безмежно посилювалася. Це стало так помітно, що мене не лише обурювало чути власний буркіт на самого себе — я також почав ставити під сумнів, чи дійсно це моя зацикленість, чи щось інше. Я навіть подумав, що божеволію.

— Я постійно балакаю до себе вві сні, нагадуючи собі дивитися на речі, — сказав я дону Хуану.

Увесь цей час я поважав нашу угоду обговорювати сновидіння, лише коли він сам порушить цю тему. Однак я подумав, що це терміновий випадок.

— Звучить так, наче це не ти, а хтось інший? — спитав він.

— Якщо так подумати, так. За таких випадків мій голос на себе не схожий.

— Тоді це не ти. Зараз ще не час пояснювати. Але скажімо так: ми не самі в цьому світі. Скажімо, що існують інші світи, доступні для сновидців, загальні світи. З отих інших загальних світів до нас іноді потрапляють енергетичні істоти. Наступного разу, як почуєш власний буркіт на себе вві сні, розізлися навсправжки й вигукни: «Припини це!»

Я ступив на чергове поле бою, де мав пам’ятати, що вві сні маю викрикувати цей наказ. Гадаю, може, через надзвичайну роздратованість, що чую власні докори, але я дійсно згадав, що треба крикнути: «Припини це!» Буркіт миттєво припинився й ніколи більше не повторювався.

— Кожен сновидець через це проходить? — спитав я дона Хуана наступної зустрічі.

— Дехто так, — відповів він нейтральним тоном. Я почав торочити про те, як дивно все це було. Він перервав мене, сказавши: — Тепер ти готовий подолати другу браму сновидінь.

Я вхопився за можливість дістати відповіді на питання, яких досі не міг йому поставити. Головним чином, мене цікавило те, що я пережив, коли він уперше занурив мене в сон. Я розповів дону Хуану, що досхочу переглядав складники власних снів, та ніколи не відчував нічого навіть віддалено подібного за чіткістю й докладністю.

— Що більше я про це думаю, — казав я, — то більш загадковим це стає. Спостерігаючи за людьми в тому сні, я пережив страх і огиду, які неможливо забути. Що це було за відчуття, доне Хуане?

— Як на мене, твоє енергетичне тіло впіймалося на гачок чужорідної енергії того місця та сповна насолодилося нею. Звісно, тобі було страшно й огидно — ти вперше в житті досліджував чужу енергію. Ти маєш природну схильність поводитись, як маги прадавніх часів. Щойно випадає нагода, ти відпускаєш свою точку збирання. Того разу твоя точка збирання змістилася на чималу відстань. У результаті ти, як і прадавні маги, здійснив подорож за межі відомого нам світу. Реальну, але небезпечну подорож.

Я пропустив повз вуха значення його слів на користь власної цікавості й запитав його:

— Напевно, те місто було на іншій планеті?

— Не можна пояснити сновидіння в термінах, які знаєш, чи тобі здається, що знаєш, — відповів він. — Можу лише сказати тобі, що місто, в якому ти побував — не в цьому світі.

— То де ж воно?

— Поза цим світом, звісно. Ти ж не настільки дурний. Це було перше, що ти помітив. А колами ходиш, бо не можеш уявити нічого поза цим світом.

— Де це — поза цим світом, доне Хуане?

— Повір мені, найбільш чудернацькою рисою магії є ця конфігурація під назвою «поза цим світом». Ти, наприклад, вирішив, що я бачив ті самі речі, що й ти. Доказом є те, що ти ніколи не питав мене, що бачив я. Ти й лише ти бачив місто й людей у тому місті. Я не бачив нічого подібного. Я бачив енергію. Отже, «поза цим світом» — лише для тебе й за тієї нагоди — це місто.

— Але ж, доне Хуане, це не справжнє місто. Воно існувало лише для мене, у моїй голові.

— Ні. Не в цьому випадку. Тепер ти хочеш звести дещо трансцендентальне до чогось буденного. Так не можна. Та подорож була справжня. Ти бачив це як місто. Я — як енергію. Жоден з нас не каже правди чи неправди.

— Я починаю губитися, коли ви говорите про щось справжнє. Ви ж казали раніше, що ми дістались у справжнє місце. Але якщо воно було справжнім, звідки в нас два варіанти цього міста?

— Дуже просто. У нас два варіанти тому, що на той час ми перебували на двох різних рівнях однорідності й цілісності. Я вже пояснив тобі, що ці два атрибути — ключ до сприйняття.

— Гадаєте, я можу повернутися до того конкретного міста?

— Ти привів мене туди. Я не знаю. Чи, може, знаю, але пояснити цього не можу. Або ж можу пояснити, та не хочу. Доведеться тобі почекати й самому розібратися, у чому тут справа.

Він відмовився від будь-яких подальших обговорень.

— Повернімось до наших справ, — сказав він. — Ти досягаєш другої брами сновидінь, коли прокидаєшся зі сну в іншому сні. Можеш бачити скільки захочеш снів або скільки зможеш, але ти повинен відпрацьовувати належний контроль і не прокидатись у відомому нам світі.

Мене охопила паніка.

— Ви кажете, що я ніколи не повинен прокидатись у цьому світі? — спитав я.

— Ні, я не те мав на увазі. Але якщо вже ти це зауважив, мушу тобі сказати, що це теж варіант. Так діяли маги прадавніх часів — ніколи більше не прокинулись у відомому нам світі. Дехто з магів моєї школи теж так вчинив. Це, звісно, можливо, проте я цього не рекомендую. Від тебе ж я хочу, щоб ти прокинувся природним чином, коли закінчиш спати, та доки спиш — щоб тобі