Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна"

-Ви рідні Левченко Оксани?- Запитав лікар.

-Так, ми. Скажіть, як вона зараз?- не витримую та запитую.

-Її життю нічого не загрожує, ми змогли зробити все, що в наших силах. Зараз вона відпочиває в реанімації, коли прокинеться переведемо її в звичайну палату.

-Я.. ми можемо її побачити?- запитала мама.

-В ніякому разі. В реанімацію нікого не впускаємо, зараз ми вкололи їй заспокійливе вона трішки поспить.

-А коли зможемо побачити її?

-Їдьте краще додому, зараз ніхто вас туди не впустить. Рано приїдете і зможете її побачити та поговорити.

-Дякую лікарю вам за все! Особливо за те, що врятували мою донечку! - схвильовано промовила мама до лікаря.

-Це моя робота, вибачте, мене чекають. - повернувся назад до палати.

-Мам, тато, ви напевно їдьте додому. Я тут залишуся, почекаю на сестру коли її переведуть до палати і вам передзвоню.

-Ні, я тут залишуся, - вперто мовила мама.

-Оксана більше зрадіє коли тебе побаче зранку з твоїм фірмовим бульйоном. А до ранку залишилось не так багато часу, хоч трішки відпочинеш ти вдома.

-Павло, знаєш, а ти правий, -кивнув мені тато,- Мила моя, зараз від нас толку буде не багато, а от зранку зможеш її обійняти.

-Так, і лікар сказав, що все добре. Можеш не переживати я буду поруч.

Маму було важко вмовити поїхати, вона  ще та вперта. Але нам з татом вдалося зробити неможливе - можливим. Я залишився в лікарні на кріслі під дверима палати. Мені вдалося на деякий час заснути спираючись ліктями до ніг, тримаючись за голову. Перед очима бачу знову її… її солодкі вуста. Вона підходить ближче до мене. Цілує…

Мій сон по тривожила медсестра, яка сказала, щоб я прокинувся. Що мою сестру переводять в іншу палату. Я попросив платну палату для неї, щоб їй було комфортно та спокійно. Лише коли її перевезли з реанімації, я зміг її побачити. Голова перебинтована, права рука і нога в гіпсі, а інша рука підсистемою крапельниці. Обличчя дуже пошкоджене, а по тілу видніються синяки. Як побачила мене зразу розплакалася.

-Нууу, сонце, заспокойся,- підійшов ближче та міцно обнімаю,- Головне, що ти залишилася жива і з тобою все добре.

-Я і сама не зрозуміла, що сталося.

-Ти хоч щось пам’ятаєш?

-Я… я памʼятаю як їхала по дорозі, він вилетів з перехрестя, бачу як він не вкладається в поворот і їде прямо в мене…, - починає плакати сильніше,- я не змогла нічого зробити…

-Йди сюди,- пригортаю її до себе,- Не смій більше ревіти. Ти переживеш це і повернешся після лікарняного на роботу та будеш далі насолоджуватися своїм життям.

-Тоочно… робота. Потрібно попередити, що мене не буде. В мене багато проектів, потрібно допомогти команді.

-Ти як завжди! Як почула за роботу очі аж загорілися.

-Ну так, я мала приклад в кого взяти. - Нарешті вона посміхнулась.

-Якби знав, що ти будеш днем і вночі пропадати на цій роботі, то краще нічого тебе не навчав.

-А ти можеш мене замінити на роботі? Ну будь ласочка?

-В мене є вибір? Що не зробиш для моєї хорошої сестри.

-Дякую, ти навіть не знаєш, як ти  мене рятуєш.

-Добре, тоді я додому поїду переодягнуся та поїду до твоєї компанії.  А ти будь чемною і ще лягай спати, відпочивай,- ще раз її обняв та попрямував на вихід.

-Пашо, дякую тобі за все, - посмішка на її обличчі радує мене.

-Зараз прийде мама з бульйоном, ти ще більше будеш рада. Добренько, я побіг.- Невистачило мені, ще запізнитися в перший робочий день.

Вийшов з лікарні зразу подзвонив рідним. Потім вирішив подзвонити директору компанії де працює Оксана.

-Привіт, старий друже.

-Ти в курсі котра година ?

-Так, не спорю. Рано, навіть дуже рано. Але я не міг тобі не зателефонувати саме зараз.

-Коваленко, що на цей раз ти вже придумав?

-Тут така справа… Оксана потрапила в аварію. - розгубився, не знаю, що далі йому сказати.

-Ксюша? Як вона? Скажи будь ласка як вона? - було чути, що він теж переживає за неї.

-Вона зараз в лікарні, все обійшлося. Якраз лише перевели її з реанімації.

-Слава Богу! Ти мене перелякав.

-Я чого дзвоню, візьмеш мене до себе на роботу по старій дружбі?

-Ооо, дожився… де ти, а де я? І головне ким?

-Сергію, не прибідняйся. Я знаю твою рекламну компанію. Вона в топ 5 лідерів. А от ким це інше питання, -посміхнувся я.

-Лиш не кажи, що будеш замість Ксюши?

-Я не винний, вона так попросила, не хотіла підводити колектив. Я не зміг відмовити.

-Добре приходь сьогодні у відділ кадрів, а потім до мене.

-Дякую тобі.

-До зустрічі. Чекатиму тебе в компанії.

Ну і ну. От це ніч була важкою. Вдалося прийти додому та швидко прийняти душ. Хоч трішки освіжитися. Майже цілу ніч не спав. Лиш під ранок і то короткий сон про мою таємничу незнайомку. 

Встигаю випити каву. Та прямую бігом на вихід. Оскільки машину, ще не встиг забрати добираюся до компанії на таксі. Сергій сказав зайти в відділ кадрів. Напевно дійсно потрібно попередити бухгалтерів про Оксану та те, що я її буду замінювати на певний період. Виходячи з бухгалтерії прямую до ліфту. Довго чекати не прийшлося, двері ліфта швидко відчинилися. Я завмер на місці, а очі так і застигли на одному погляді. Лише з трудом зміг оговтатися і зайти в ліфт. Це була вона… Я впевнений, це точно вона…